Цитати із Святого Письма

Друге послання апостола Павла до Тимотея 2:1-10

¹ Ти ж, мій сину, зміцнюйся у благодаті, що в Христі Ісусі. ² А що ти чув від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, які будуть здібні інших теж навчити. ³ Отож, перенось труди й ти, як добрий воїн Христа Ісуса. ⁴ Ніхто, бувши воїном, не втручається у справи життя цього, якщо хоче догодити тому, хто його найняв на службу. ⁵ І коли хтось бореться, то не отримує вінка, якщо не бореться законно. ⁶ Рільникові, що працює, належиться першому користатися з плодів. ⁷ Збагни, що я говорю, а Господь дасть тобі розуміння у всьому. ⁸ Пам'ятай про Ісуса Христа, що воскрес із мертвих, з роду Давида, згідно з моєю Євангелією, ⁹ за яку я страждаю аж до кайданів, немов злочинець. Та слова Божого зв'язати не можливо. ¹⁰ Тому я все терплю ради вибраних, щоб і вони осягли спасіння, що в Христі Ісусі, з вічною славою.

Євангелія від Йоана 15:17-6:2

¹⁷ Ось, що вам заповідаю: щоб ви любили один одного! ¹ По тому пішов Ісус на той бік Галилейського Тиверіядського моря. ² І йшла за ним сила народу, бачили бо чуда, які вчинив він із недужими. ¹ І по тому ходив Ісус Галилеєю; він не хотів більше ходити Юдеєю, бо юдеї бажали убити його. ² Наближалося ж юдейське свято Кучок. ³ Отож мовили до нього брати його: «Йди таки в Юдею звідсіль: нехай і учні твої побачать діла, що їх ти робиш. ⁴ Ніхто бо не чинить нічого тайно, коли сам явним бути бажає. Якщо ти таке робиш, то і яви себе світові.» ⁵ Навіть і брати його, отже, не вірували в нього! ⁶ Тоді Ісус відказав їм: «Ще мій час не надійшов, для вас же пора - завжди готова. ⁷ Не може світ вас ненавидіти, - а мене він ненавидить, бо я свідчу проти нього, що діла його лихі. ⁸ Тож ідіте ви на свято. Я на свято тепер не піду, бо не сповнився ще час мій.» ⁹ Мовивши так до них, залишився у Галилеї. ¹⁰ Та коли брати його пішли на свято, то й він так само пішов, однак не явно, а наче потай. ¹¹ Юдеї ж шукали його на святі, питалися: «Де він?» ¹² І говорили багато про нього люди між собою: одні твердили, що він добрий, а інші відказували: Ні, - він лише народ туманить. ¹³ Однак ніхто не говорив про нього явно - зо страху перед юдеями. ¹⁴ А як уже настала середина свята, увійшов Ісус у храм і почав навчати. ¹⁵ І дивувались юдеї, примовлявши: «Як він знає Писання, не вчившися.» ¹⁶ А Ісус озвався і мовив до них: «Моя наука не моя, а того, хто послав мене. ¹⁷ Якщо хтось бажає його волю чинити, то і взнає він, чи наука ота від Бога, а чи я промовляю сам від себе. ¹⁸ Хто говорить сам від себе, той слави власної шукає. Хто ж того слави шукає, який послав його, той правдивий, і немає неправди в ньому. ¹⁹ Хіба не дав вам Мойсей закону? А ніхто з вас закон не виконує! Чого бажаєте мене вбити?» ²⁰ Озвався народ: «Чи ти навіжений? Хто тебе вбити бажає?» ²¹ А Ісус їм у відповідь: «Одне зробив я діло, і ви всі дивуєтесь. ²² Тим то дав вам Мойсей обрізання, - воно й не від Мойсея, лише від предків, - і ви обрізуєте чоловіка в суботу. ²³ Чоловік приймає обрізання в суботу, щоб не був закон Мойсея порушений, - ви ж нарікаєте на мене, що я в суботу цілу людину здоровою вчинив! ²⁴ Не судіте з вигляду зовнішнього - судіте справедливим судом!» ²⁵ Казали отож деякі з єрусалимлян: «Чи не той це, що бажають його вбити? ²⁶ Ось він говорить явно, і йому нічого не кажуть. Невже старшина і справді визнала, що він Христос? ²⁷ Та ми про нього знаємо, звідкіля він. А Христос коли прийде, то ніхто не знатиме, звідки він.» ²⁸ Отож Ісус промовив голосно, навчаючи у святині: «І мене знаєте, і знаєте, звідкіля я. Однак прийшов я не від себе самого, правдивий же той, хто послав мене, - а того ви не знаєте. ²⁹. Я ж його знаю, бо я від нього, і він мене послав.» ³⁰ Тим то й хотіли вони схопити його. Та ніхто не наклав рук на нього - не настала бо ще його година. ³¹ Численні з народу увірували в нього і казали: «Невже Христос, коли прийде, то більше чудес чинитиме, аніж цей учинив?» ³² Зачули фарисеї, що народ отак гомонів про нього, тож первосвященики й фарисеї вислали слуг, щоб його схопити. ³³ Тоді Ісус промовив: «Ще трохи часу я з вами - і піду до того, хто мене послав. ³⁴ Шукатимете мене - і не знайдете. І де я буду - не зможете прийти.» ³⁵ Юдеї ж говорили між собою: «Куди то він хоче податися, що ми і не знайдемо його? Чи не до отих розсіяних між греками волить іти ще й греків навчати? ³⁶ Що він отим словом сказати хотів: Шукатимете мене, і не знайдете, і де я буду, не зможете прийти?» ³⁷ Останнього ж великого дня свята стояв Ісус і закликав на ввесь голос: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п'є! ³⁸ Хто вірує в мене, як Писання каже, то ріки води живої з нутра його потечуть!» ³⁹ Так він про Духа казав, що його мали прийняти ті, які увірували в нього. Не прийшов був ще Дух Святий, бо Ісус не був ще прославлений. ⁴⁰ Численні ж з народу, вчувши ті слова, казали: «Він дійсно пророк.» ⁴¹ Інші ж: «Він - Христос.» Ще інші: «Чи з Галилеї Христос прийде? ⁴² Хіба в Писанні не сказано, ще з роду Давидового Христос прийде, з села Вифлеєму, звідки був Давид?» ⁴³ І роздор виник із-за нього серед народу. ⁴⁴ Бажали і схопити його деякі, та ніхто не наклав рук на нього. ⁴⁵ Повернулись, отже, слуги до первосвящеників та фарисеїв, а ті питають їх: «Чому не привели його?» ⁴⁶ Слуги ж відказують: «Ніколи чоловік не говорив так, як цей чоловік говорить.» ⁴⁷ Фарисеї ж: «Чи й не ви дали себе звести? ⁴⁸ Невже хтось із старшини або фарисеїв увірував у нього? ⁴⁹ Та проклятий той народ, що закону не знає!» ⁵⁰ Але озвавсь до них Никодим, що приходив до нього вночі, а був же один з них: ⁵¹ «Чи дозволяє наш закон засуджувати чоловіка, не вислухавши його спершу та й не довідавшися, що він робить?» ⁵² Ті ж йому: «Чи і ти з Галилеї? Розвідайся, то й побачиш: з Галилеї пророк не приходить.» ⁵³ І розійшлися кожен до свого дому. ¹ Подавсь Ісус на Оливну гору. ² Та вдосвіта знову прибув до храму, й усі люди посходились до нього; він же, сівши, навчав їх. ³ І привели тоді книжники і фарисеї до нього жінку, спійману на перелюбі, поставили її посередині, ⁴ і кажуть до нього: «Учителю, жінку оцю спіймано саме на перелюбнім вчинку. ⁵ Каменувати отаких приписав нам Мойсей у законі. Що ж ти на те?» ⁶ Іспитували вони його, казавши так, - щоб мати чим оскаржити його. А Ісус нахилився додолу і писав пальцем по землі. ⁷ А що вони наполягали та допитувалися в нього, то він підвівсь і каже до них: «Хто з вас без гріха, - нехай перший кидає у неї камінь!» ⁸ І знову нахилившись, писав по землі. ⁹ Почувши таке, почали вони виходити один по одному, почавши з щонайстарших аж до останніх. І залишилися тільки Ісус та жінка, що стояла посередині. ¹⁰ Підвівсь Ісус, а нікого, крім жінки, не побачивши, мовить до неї: «Де ж вони, жінко, оті твої обвинувачі? Ніхто не осудив тебе?» ¹¹ «Ніхто, Господи», -відповіла. Тоді Ісус до неї: «То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши.» ¹² І ще промовляв до них Ісус, і так їм казав: «Я - світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя.» ¹³ Отож і мовили до нього фарисеї: «Свідчиш сам за себе - неправдиве твоє свідоцтво.» ¹⁴ А Ісус їм відказує: «Хоч я і свідчу за себе сам, та свідоцтво моє правдиве, бо я знаю, звідкіля прийшов я і куди йду. Ви ж не знаєте, звідкіля приходжу і куди відходжу. ¹⁵ Ви судите за тілом - я не суджу нікого. ¹⁶ Коли я суджу, то суд мій правдивий, бо не сам я, а з Отцем, який послав мене. ¹⁷ Та й у законі вашім написано, що свідоцтво двох людей - правдиве. ¹⁸ Я свідчу про себе самого, - й Отець, який послав мене, про мене свідчить.» ¹⁹ Тоді вони сказали йому: «Де ж твій Отець?» Відрік Ісус: «Ані мене не знаєте, ані Отця мого. Якби знали ви мене, то й Отця мого теж знали б.» ²⁰ Промовив він ті слова біля скарбниці, коли навчав у храмі. І ніхто його не схопив, бо не прийшла ще година його. ²¹ А й ще їм сказав: «Я відійду, а ви мене шукатимете та й помрете у грісі вашім. Куди я відійду, неспроможні ви прийти.» ²² Тож юдеї мовляли: «Може, він самого себе вб'є, коли ото каже: Куди я відійду, неспроможні ви прийти?» ²³ І далі ще казав їм: «Ви здолу, я - згори. Ви з цього світу, я - не з цього світу. ²⁴ Тим я і сказав вам: Помрете у гріхах ваших. Бо коли не увіруєте, що я - Сущий, помрете у ваших гріхах.» ²⁵ Тоді вони йому: «Хто ж ти такий?» Ісус же їм відрік: «Споконвічний, як я і казав вам. ²⁶ Багато чого маю я про вас сказати й осудити. Та той, хто послав мене, правдивий, і що я чув від нього, те й у світі говорю.» ²⁷ А вони й не збагнули, що він про Отця їм говорив. ²⁸ Тоді Ісус до них мовив: «Коли вгору Чоловічого Сина піднесете, тоді взнаєте, що Сущий я і що від себе не чиню нічого, але як навчав мене Отець мій, говорю, ²⁹. і що той, хто послав мене, - зо мною Сущий. Не полишив він мене самого, бо я постійно те чиню, що довподоби йому.» ³⁰ І коли говорив так, численні увірували в нього. ³¹ І казав Ісус до тих юдеїв, які увірували в нього: «Коли ви перебуватимете в моїм слові, ви дійсно будете учнями моїми ³² і спізнаєте правду, і правда визволить вас.» ³³ Ті йому й відказали: «Потомки ми Авраамові й не були ми ніколи невольниками ні в кого. Чого ж говориш: Визволитеся, мовляв?» ³⁴ Ісус же їм: «Істинно, істинно кажу вам: Кожен, хто гріх чинить - гріха невольник! ³⁵ Невольник не перебуває в домі повсякчас - повсякчас перебуває син. ³⁶ Тож коли Син вас визволить, то справді станете вільні. ³⁷ Знаю, що Авраамові ви по-томки. Бажаєте, однак, мене вбити, слово бо моє не має місця у вашому серці. ³⁸ Переказую я те, що бачив в Отця мого, а ви те робите, що чули у вашого батька.» ³⁹ Ті йому мовили у відповідь: «Авраам наш батько.» Каже ж їм Ісус: «Були б ви дітьми Авраамовими - чинили б ви діла Авраамові. ⁴⁰ Та ось тепер бажаєте вбити мене, чоловіка, який вам правду сказав, ту, що її від Бога вчув. Не робив так Авраам. ⁴¹ Ви чините діла вашого батька.» «Ми не з розпусти вродились, - кажуть йому ті; один лише Отець у нас: Бог.» ⁴² А Ісус їм: «Був би Бог ваш Отець, любили б ви мене, бо я вийшов від Бога і прийшов: не від себе самого прийшов, а він послав мене. ⁴³ Чого ж не розумієте, що я кажу? Бо слова мого ви слухати неспроможні. ⁴⁴ Диявол вам батьком, тож волите за волею батька вашого чинити. А був він душогубець від початку, і правди він не тримався, бо правди нема в ньому. Коли говорить брехню, зо свого говорить, бо він брехун і батько лжі. ⁴⁵ Мені ж, що правду вам каже, ви не вірите. ⁴⁶ Хто з вас може довести гріх мені? То чого, коли я правду кажу, ви мені не вірите? ⁴⁷ Хто від Бога, той слухає слова Божі. Ви ж тому й не слухаєте, бо ви не від Бога.» ⁴⁸ Озвались юдеї, і сказали йому: «Чи неправильно ми кажемо, що самарянин єси ще й навіжений?» ⁴⁹ Відповів Ісус: «Не навіжений я, а шаную Отця мого; ви ж - зневажаєте мене. ⁵⁰ Слави для себе я не шукаю. Є - хто шукає і судить. ⁵¹ Істинно, істинно говорю вам: Хто моє слово берегтиме, повіки не побачить смерти.» ⁵² А юдеї йому: «Аж тепер ми збагнули, що ти таки навіжений. Авраам помер, і пророки, а ти твердиш: Хто берегтиме моє слово, той смерти не зазнає повіки. ⁵³ Невже більший ти, ніж Авраам, наш батько, який помер? А й пророки померли. Кого ти з себе робиш?» ⁵⁴ Ісус відрік: «Якщо я самого себе прославляю, слава моя - ніщо. Отець же мій, про якого кажете: Він Бог наш, - той мене прославляє. ⁵⁵ Та ви його не спізнали, я ж знаю його. І коли сказав би я, що не знаю його, був би і я такий, як ви, неправдомовець. Та я його знаю і бережу його слово. ⁵⁶ Авраам, ваш батько, сповнений був радощів звидіти день мій - і звидів, і втішився.» ⁵⁷ Юдеї ж йому: «Ще й п'ятдесят років нема тобі, а ти Авраама бачив?» ⁵⁸ І сказав їм Ісус: «Істинно, істинно кажу вам: Перше, ніж був Авраам, Я є.» ⁵⁹ І вхопили каміння, щоб кинути на нього, - та Ісус перейшов посеред них і полишив храм. ¹ Переходивши, побачив Ісус чоловіка, зроду сліпого. ² Запитали його, отже, учні його: «Учителю, хто згрішив? Він - чи батьки його, що сліпим він уродився?» ³ «Ані він не згрішив, ані батьки його, - відказав Ісус, - але щоб ділам Божим виявитись на ньому! ⁴, Поки дня, маємо виконувати діла того, хто послав мене, - бо ніч надходить, за якої ніхто не зможе діяти. ⁵ І поки я у світі - я світло світу.» ⁶ Сказавши те, сплюнув на землю, спого-товив слиною глей і помастив глеєм очі сліпому. ⁷ До нього ж сказав: «Іди, вмийся в купелі Силоамській», - що у перекладі означає: «Зісланій». Отож подався той, умився - і повернувся зрячим! ⁸ Сусіди ж і ті, що бачили його раніше сліпим, заговорили: «Чи то ж не той, який ото все сидів - жебрачив?» ⁹ Одні казали: То він, - інші: Ні, лиш подібний до нього. Він же каже: «Це я!» ¹⁰ Тож питались його: «Як воно так, що прозріли твої очі?» ¹¹ А він: «Чоловік, що Ісусом звуть його, споготовив глей, очі мені помастив та й мовив: Піди до Силоаму, вмийся. Я пішов, умився - і прозрів.» ¹² Вони його тоді питають: «Де він?» - «Не знаю», каже той. ¹³ Тож ведуть того, хто сліпий був, до фарисеїв. ¹⁴ Було ж у суботу, коли то Ісус споготовив глею і відкрив йому очі. ¹⁵ То й фарисеї спитали його, як він прозрів. А він їм: «Глею поклав мені на очі, я вмився, й ось бачу.» ¹⁶ Деякі з фарисеїв твердили: «Не від Бога цей чоловік, бо суботи не дотримує.» Інші мовили: «Чи може ж грішний чоловік отакі чудеса чинити?» Отож суперечка була серед них. ¹⁷ І знову сліпому кажуть: «А ти що про нього кажеш - про те, що очі тобі відкрив?» Одрікає: «Пророк він.» ¹⁸ Проте юдеї щодо нього не вірили, що був він сліпий і прозрів, - аж поки не закликали батьків отого прозрілого. ¹⁹ Спитали їх: «Чи то ваш син, про котрого кажете, що сліпим він уродився? А тепер як же він бачить?» ²⁰ Батьки його і відказали, мовивши: «Знаємо, що то наш син, і що сліпим він був уродився. ²¹ А як він тепер бачить -не знаємо, і хто відкрив йому очі - не відаємо. Спитайте самого: він дорослий, сам про себе скаже.» ²² Так батьки його казали, бо юдеїв страхалися: юдеї бо вже були домовилися, щоб виключити кожного з синагоги, хто Христом його визнаватиме. ²³ Тим то батьки його й казали: Дорослий він, - самого спитайте. ²⁴ Отож удруге закликали чоловіка, що сліпим був, та й кажуть йому: «Богові славу воздай! Ми знаємо, що той чоловік - грішник.» ²⁵ «Чи грішник він, - озвався він, - я не знаю. Знаю одне: був я сліпим, а тепер бачу.» ²⁶ Вони ж йому на те знов: «Що він таке тобі сподіяв? Як він очі тобі відкрив?» ²⁷ Той їм відказує: «Я вже вам оповів, та ви не слухали. Навіщо іще чути хочете? Чи, може, і ви його учнями бажаєте стати?» ²⁸ Ті з лайкою накинулись на нього, і сказали: «Ти його учень! Ми - Мойсеєві учні! ²⁹. Ми знаємо: до Мойсея промовляв Бог. А цього не знаємо, звідкіля він.» ³⁰ У відповідь чоловік сказав їм: «Ось воно, власне, і дивно, що ви не знаєте, звідкіля він, а він мені очі відкрив. ³¹ Ми знаємо, що Бог не вислухує грішників, коли ж хтось побожний і його волю чинить - ось того він вислухує! ³² Нечувано одвіку, щоб хтонебудь відкрив очі сліповродженому. ³³ Був би він не від Бога - нічого не спроможен би був зробити!» ³⁴ Озвались і сказали йому: «Ти ввесь у гріхах уродився, а нас навчаєш?» І прогнали його геть. ³⁵ Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, отож, зустрівши його, промовив до нього: «Віруєш у Чоловічого Сина?» ³⁶ А той: «А хто він, Господи, щоб я вірував у нього?» ³⁷ Ісус же йому: «Ти бачив його; він - той, хто говорить з тобою.» ³⁸ Тоді той і сказав: «Вірую, Господи!» - і поклонився йому. ³⁹ І мовив Ісус: «На суд у цей світ прийшов я: щоб ті, які не бачать, бачили, а ті, які бачать, - сліпими стали.» ⁴⁰ Почули те деякі з фарисеїв, що були при ньому, і кажуть йому: «Невже і ми сліпі?» ⁴¹ А Ісус їм: «Були б ви сліпі - не мали б ви гріха. Але що кажете: Ми бачимо, - то і гріх ваш зостається.» ¹ «Істинно, істинно говорю вам: Хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, - злодюга той, розбійник! ² Хто ж увіходить дверима, той вівцям - вівчар. ³ Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і кличе він своїх овець на ім'я, і виводить їх. ⁴ А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають. ⁵ Не підуть за чужим вони - втечуть вони від нього, бо не знають голосу чужих.» ⁶ Сказав ото їм Ісус цю притчу, та вони не второпали того, про що він казав їм. ⁷ Тож Ісус іще раз промовив до них: «Істинно, істинно говорю вам: Я - двері для овець. ⁸ Усі, скільки їх передо мною прийшло, - злодії, розбійники. Вівці й не слухали їх. ⁹ Я - двері. Хто ввійде крізь мене - спасеться. Увійде він, вийде -і знайде пасовисько! ¹⁰ Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя - щоб достоту мали. ¹¹ Я - добрий пастир. Добрий пастир життя своє за овець покладе. ¹² Наймит, що не є пастир, якому вівці не належать, - бачить вовка, що надходить, та й полишає вівці і біжить геть. А вовк хапає їх і розполохує. ¹³ Бо він - наймит і не турбується вівцями. ¹⁴ Я ж - добрий пастир і знаю своїх, а мої мене знають. ¹⁵ Як Отець мій мене знає, і я знаю Отця, і життя своє кладу я за моїх овець. ¹⁶ Ще й інші вівці я маю, що не з цієї кошари. Я і їх мушу привести, і вчують вони мій голос, - і буде одне стадо й один пастир! ¹⁷ За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти. ¹⁸ Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе. Владу бо маю його покласти і владу маю назад його забрати; від Отця мого прийняв я цю заповідь.» ¹⁹ Тож знову точилися суперечки між юдеями з-за тих слів. ²⁰ Численні з них мовили: «Навіжений він і з глузду з'їхав. Навіщо його слухаєте?» ²¹ Інші ж: «То не навіженого слова. Чи навіжений спроможен очі сліпим зрячими робити?» ²² Відбували тоді Обновлення в Єрусалимі. Зима була. ²³ Ісус проходжувався у храмі Соломоновим присінком. ²⁴ Обступили його юдеї і йому кажуть: «Докіль же нас отак триматимеш у ваганні? Коли Христос ти, то відверто скажи нам!» ²⁵ Ісус же їм: «Казав я вам, та ви не віруєте. Дії, що чиню їх в ім'я Отця мого, - вони свідчать за мене. ²⁶ Та ви не віруєте, бо не з моїх ви овець. ²⁷ Вівці мої голосу мого слухаються і я їх знаю: вони за мною слідують, ²⁸ і даю я їм життя вічне, і не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх. ²⁹. Отець мій, який мені їх дав, більший від усіх, і ніхто не вирве їх з рук Отця мого! ³⁰ Я і Отець - одно.» ³¹ Юдеї знов ухопили за каміння, щоб каменувати його. ³² Тоді мовив до них Ісус: «Багато добрих діл появив я вам від Отця мого. За котре з тих діл каменуєте ви мене?» ³³ А юдеї відповіли йому: «За добре діло ми тебе не каменуємо, але - за богохульство! За те, що, людиною бувши, Бога з себе робиш!» ³⁴ Озвався до них Ісус: «Хіба не написано в законі вашім: Я сказав: ви - боги? ³⁵ Коли закон, отже, богами тих зве, до кого слово Боже було, - а Писання годі усунути! - ³⁶ то до того, кого Отець освятив і у світ послав, говорите ви: Ти богохульство вирікаєш, - бо я сказав, що я - Син Божий? ³⁷ Не вірте мені, якщо я не роблю діл Отця мого! ³⁸ Коли ж роблю, то, мені не віривши, ділам бодай вірте, щоб спізнали ви й увірували, що Отець у мені, і я в Отці.» ³⁹ І знову бажали вони його схопити, та уник він їхніх рук. ⁴⁰ І пішов знову на той бік Йордану, на місце, де Йоан спершу христив, - і перебував там. ⁴¹ Багато людей посходилось до нього і казали: «Не вчинив Йоан ані одного чуда, та все, що Йоан говорив про нього, - була істина.» ⁴² І увірували у нього численні. ¹ Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти. ² Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги. ³ Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.» ⁴ Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.» ⁵ Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря. ⁶ Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував. ⁷ Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.» ⁸ Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?» ⁹ Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього. ¹⁰ Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!» ¹¹ Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.» ¹² А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.» ¹³ Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була. ¹⁴ Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся, ¹⁵ і радію я за вас, що мене там не було, - щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.» ¹⁶ Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.» ¹⁷ Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі. ¹⁸ Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять, ¹⁹ і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові. ²⁰ Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. ²¹ Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, - мій брат не вмер би! ²² А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.» ²³ І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне.» ²⁴ «Знаю, - каже до нього Марта, - що воскресне у воскресіння, дня останнього.» ²⁵ А Ісус їй: «Я - воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме! ²⁶ Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки. Віриш тому?» ²⁷ «Так, Господи, - каже йому, - вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.» ²⁸ Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.» ²⁹. Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього. ³⁰ Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта. ³¹ Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати. ³² Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!» ³³ Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений, ³⁴ запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.» ³⁵ Заплакав Ісус. ³⁶ І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!» ³⁷ А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?» ³⁸ І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху. ³⁹ «Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.» ⁴⁰ «А хіба я тобі не казав, - озвавсь Ісус, - що коли віруєш, то побачиш славу Божу?» ⁴¹ Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене! ⁴² Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.» ⁴³ А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» ⁴⁴ І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.» ⁴⁵ І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії. ⁴⁶ Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус. ⁴⁷ Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! ⁴⁸ Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!» ⁴⁹ Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте, ⁵⁰ то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.» ⁵¹ Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ; ⁵² і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі. ⁵³ Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити. ⁵⁴ Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми. ⁵⁵ А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися. ⁵⁶ Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?» ⁵⁷ Первосвященики ж і фарисеї повеліли, що коли хто знатиме, де він, то має виказати, щоб його схопити. ¹ Шість день перед Пасхою прибув Ісус у Витанію, де перебував Лазар, якого воскресив був з мертвих. ² Там, отже, справили йому вечерю, і Марта прислуговувала; а й Лазар був серед тих, які разом з ним посідали до столу. ³ Марія ж узяла літру мира з щирого нарду, вельми дорогого, помазала ноги Ісуса й обтерла їх волоссям своїм; і наповнився дім пахощами мира. ⁴ Каже тоді один з його учнів, Юда Іскаріотський, що мав його зрадити: ⁵ «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?» ⁶ Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано. ⁷ Тож Ісус промовив: «Лиши її. На день мого похорону зберегла вона те миро. ⁸ Бідних матимете з собою повсякчас, мене ж матимете не завжди.» ⁹ Тим часом дізналася сила народу, що він там, то й посходились - не тільки Ісуса ради, а й щоб побачити Лазаря, якого він з мертвих воскресив. ¹⁰ Тоді первосвященики ухвалили і Лазаря вбити, ¹¹ численні бо юдеї залишили їх із-за нього й увірували в Ісуса. ¹² Наступного дня сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, ¹³ узяли пальмове гілля й вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благо-словен той, хто йде в ім'я Господнє, ізраїльський цар!» ¹⁴ І знайшовши осля, Ісус сів на нього, - як ото написано: ¹⁵ Не страхайся, дочко Сіо-ну, ось іде твій цар верхи на жереб'яті ослициному. ¹⁶ Не збагнули того спершу його учні, але коли Ісус прославився, згадали вони, що то було написано про нього й що то з ним таке вчинено. ¹⁷ Але й народ, що був при ньому, коли то він був викликав Лазаря з гробу та його з мертвих воскресив, - про те свідчив. ¹⁸ Тим то, власне, народ і вийшов йому назустріч: довідався бо, що він учинив те чудо. ¹⁹ А фарисеї між собою тоді говорили: «Бачите, що тоді щось зарадити, бо ввесь світ іде за ним.» ²⁰ Були ж серед тих, які прийшли поклонитися на свято, деякі греки. ²¹ Ті приступили до Фили-па, що був з Витсаїди Галилейської, і попросили його, так мовивши: «Пане, хочемо побачити Ісуса.» ²² Приходить Филип, говорить Андрієві, а Андрій з Филипом, знову ж таки, приходять та й говорять Ісусові. ²³ І відрікає їм Ісус: «Прийшла година для прославлення Сина Чоловічого. ²⁴ Істинно, істинно говорю вам: Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе. ²⁵ Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно. ²⁶ Хто служить мені, хай іде слідом за мною: і де я, там і слуга мій буде. Того, хто мені служить, пошанує Отець. ²⁷ Тепер стривожилась душа моя, - і що мені казати? Спаси мене, Отче, від години цієї? Але на те ж я і прийшов - на цю годину! ²⁸ Отче, прослав своє ім'я!» І голос із неба злинув: «І прославив, - і знову прославлю!» ²⁹. Народ, що стояв там і чув те, говорив: «То був грім.» А інші: «Ангел промовляв до нього!» ³⁰ Та сказав Ісус у відповідь: «Не заради мене ізлинув голос той, лише заради вас. ³¹ Тепер світові цьому суд; тепер вигнаний буде геть князь цього світу. ³² Я ж, коли від землі буду піднесений, усіх притягну до себе.» ³³ Це казав він, щоб зазначити, якою смертю вмре. ³⁴ Народ же озвавсь до нього: «З закону ми чули, що Христос повіки перебуватиме. Як же ти кажеш, що Син Чоловічий має бути піднесений? Хто це такий - отой Син Чоловічий?» ³⁵ Відрік же їм Ісус: «Ще трохи часу світло з вами. Ходіте, поки світло у вас, щоб не пойняла вас тьма. Хто ходить у тьмі, не відає, куди йде. ³⁶ Поки у вас світло - віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!» Це сказавши, віддалився Ісус і скрився від них. ³⁷ Вони не вірували в нього, хоч і скільки сподіяв він чудес у них на очу, ³⁸ щоб збулось слово пророка Ісаї, що сказав: «Господи, хто повірив тому, що чули ми, і рамено Господнє кому об'явилось?» ³⁹ Не могли ж вони увірувати, бо Ісая ще так був сказав: ⁴⁰ «Засліпив він їм очі, заціпенив їм серце, щоб не бачили очима, щоби серцем не розуміли і не навернулись, щоб я їх вигоїв.» ⁴¹ Це сказав Ісая, коли славу його бачив і говорив про нього. ⁴² А, однак, чимало й увірувало в нього, навіть із знатних, лише з огляду на фарисеїв не признавалися, щоб їх не вилучили з синагоги; ⁴³ славу бо людську дужче вони любили ніж славу Божу. ⁴⁴ Тоді сказав Ісус на ввесь голос: «Хто вірує в мене - вірує не в мене, а в того, хто послав мене. ⁴⁵ І хто мене бачить, той бачить того, хто послав мене. ⁴⁶ Я - світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві. ⁴⁷ Коли хтось мої слова слухає, а їх не береже, я його не суджу, бо я прийшов не судити світ, а спасти світ. ⁴⁸ Хто мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке я вирік, судитиме його дня останнього. ⁴⁹ Бо не від себе вирікав я: Отець, який послав мене, дав мені заповідь, що мені казати і що промовляти. ⁵⁰ І я знаю, що заповідь його - життя вічне. Те, отже, що я кажу, кажу так, як Отець повідав мені.» ¹ Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця. ² І під час вечері, коли то диявол уже вклав у серце Юди Іскаріотського, сина Симона, щоб зрадив його, ³ Ісус знаючи, що Отець усе дав йому в руки, і що від Бога він вийшов і до Бога повертається, ⁴ встав від вечері, скинув одіж, узяв рушника й підперезався. ⁵ Тоді налив води до умивальниці й почав обмивати учням ноги та обтирати рушником, яким був підперезаний. ⁶ Підходить, отже, і до Симона Петра, - та той йому: «Ти, Господи, - мені вмивати ноги?» ⁷ Каже йому Ісус у відповідь: «Те, що я роблю, ти під цю пору не відаєш; зрозумієш потім.» ⁸ Петро ж йому каже: «Ні, не митимеш моїх ніг повіки!» - «Коли я тебе не вмию, - одрікає Ісус, - то не матимеш зо мною частки.» ⁹ «Господи, - проказує до нього Симон Петро, - то не тільки ноги, але і руки, і голову!» ¹⁰ А Ісус йому: «Тому, хто обмитий, нічого не треба вмивати, крім самих ніг; увесь бо він чистий. І ви чисті, та - не всі.» ¹¹ Знав бо, хто зрадити його мав, тим то й мовив: «Не всі ви чисті.» ¹² Обмивши їм ноги, вбрався знову в одіж, сів до столу та й каже до них: «Чи знаєте, що я зробив вам? ¹³ Ви звете мене: Учитель, Господь, і правильно мовите, бо я є. ¹⁴ Тож коли вмив вам ноги я - Господь і Учитель, - то й ви повинні обмивати ноги один одному. ¹⁵ Приклад дав я вам, щоб і ви так робили, як оце я вам учинив. ¹⁶ Істинно, істинно говорю вам: Слуга не більший за пана свого, а посланий не більший за того, хто послав його. ¹⁷ Знавши те, щасливі будете, коли так чинитимете. ¹⁸ Говорю я не про всіх вас, знаю бо, кого обрав я, але щоб збулося Писання: Хто їсть зо мною хліб, той п'яту свою підніс на мене. ¹⁹ Ось нині говорю вам, перед тим. як настане воно, щоб, коли настане, вірили ви, що я - Сущий. ²⁰ Істинно, істинно говорю вам: Хто приймає того, кого я пошлю, той мене приймає; а хто мене приймає - приймає того, який послав мене.» ²¹ Отак сказавши, стривожився Ісус духом. І посвідчив, промовивши: «Істинно, істинно говорю вам: Один з-поміж вас мене зрадить!» ²² Учні ж поглянули один на одного розгублено, не відаючи, про кого він говорив. ²³ А був за столом, біля грудей, той з його учнів, що його Ісус любив. ²⁴ До нього й кивнув Симон Петро та мовив йому: «Спитайся лишень, хто той, про якого він каже?» ²⁵ Отож той, нахилившись до грудей Ісусових, йому й говорить: «Господи, хто то такий?» ²⁶ «Той, - відповів Ісус, - кому я кусень, умочивши, подам.» І вмочив кусень, і подав його Юді Іскаріотському, синові Симона. ²⁷ І ввійшов тоді за куснем у нього сатана. «Що робиш - негайно роби!» - сказав йому Ісус. ²⁸ Та ніхто з тих, що при столі були, не збагнув, до чого він йому це мовив. ²⁹. А що мав Юда скарбничку, то й гадав дехто, що Ісус сказав йому: Купи, чого нам треба на свято, - чи щоб роздав щось бідним. ³⁰ І негайно ж, узявши кусень, вийшов той. А ніч була. ³¹ І коли вийшов він, Ісус промовив: «Тепер прославився Син Чоловічий, і Бог прославився в ньому. ³² І коли Бог прославився в ньому, то Бог і його прославить у собі, - і прославить його незабаром. ³³ Дітоньки, ще трохи я з вами. Шукатимете ви мене, та як я юдеям повідав: Куди я іду, ви піти неспроможні, - так само й вам повідаю нині. ³⁴ Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного! ³⁵ З того усі спізнають, що мої ви учні, коли любов взаємну будете мати.» ³⁶ Каже до нього Симон Петро: «Господи, куди ж ідеш?» Відказує йому Ісус: «Куди я йду, неспроможен єси зо мною нині йти. Аж потім підеш за мною.» ³⁷ Петро ж до нього: «Чого бо, Господи, неспроможен я нині йти за тобою? Життя моє за тебе покладу я!» ³⁸ «Життя твоє покладеш за мене? - відрікає Ісус. - Істинно, істинно кажу тобі: Не запіє і півень, а ти вже тричі відречешся мене.» ¹ Хай не тривожиться серце ваше! Віруйте в Бога, віруйте й у мене. ² В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце. ³ І коли відійду і вам місце спого-тую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я. ⁴ Куди ж я йду - ви знаєте путь.» ⁵ «Господи, - каже до нього Тома, - не знаємо, куди ти йдеш. І як нам знати тую путь?» ⁶ Ісус до нього: «Я - путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене. ⁷ Якщо б ви мене пізнали, то й Отця мого пізнали б. Відтепер знаєте його і бачили.» ⁸ А Филип йому: «Господи, покажи нам Отця, і вистачить для нас.» ⁹ «Скільки часу я з вами, - каже Ісус до нього, - а ти мене не знаєш, Филипе? Хто мене бачив, той бачив Отця. Як же ти говориш: Покажи нам Отця? ¹⁰ Невже не віруєш, що я в Отці, а Отець у мені? Слова, які проказую до вас, не від себе проказую. Отець, який перебуває в мені, - він творить діла. ¹¹ Тож вірте мені, що я в Отці, й Отець у мені. А коли ні, то з-за самих діл вірте. ¹² Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А й більші від них робитиме, - бо я вже йду до Отця мого. ¹³ І все, що попросите в моє ім'я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. ¹⁴ Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім'я. ¹⁵ Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете. ¹⁶ І проситиму я Отця, і дасть він вам іншого Утішителя, щоб з вами був повіки, ¹⁷ Духа істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає. Ви ж його знаєте; бо перебуває він з вами, і буде в вас. ¹⁸ Не полишу вас сиротами; я прийду до вас. ¹⁹ Ще трохи, і світ мене вже не побачить. Ви ж мене побачите, бо я живу, і ви будете жити. ²⁰ І взнаєте того дня, що я в моєму Отці, і що ви в мені, а я в вас. ²¹ Той, у кого мої заповіді, і хто їх береже, той мене любить. Хто ж мене любить, того мій Отець полюбить, і я того полюблю і йому об'явлю себе.» ²² Юда ж - не Іскаріотський - мовить йому: «Господи, що таке сталося, що не світові, а нам ти себе об'явиш?» ²³ Ісус же озвався до нього, кажучи: «Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і злюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло. ²⁴ А хто мене не любить, той і слова мої не береже. І слово, яке ви чуєте, не моє, лише Отця, який послав мене. ²⁵ Це мовив я до вас, коли з вами перебував. ²⁶ А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім'я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам. ²⁷ Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається! ²⁸ Ви бо чули, що сказав я вам: Відходжу і до вас повернуся. Коли б ви мене любили, то зраділи б, що я до Отця йду: Отець бо більший, ніж я. ²⁹. Нині сказав я вам те, - перед тим, як воно настане, - щоб, коли настане, - увірували ви. ³⁰ Небагато говоритиму вже з вами, надходить бо князь світу цього. Щоправда, у мені не має він нічого. ³¹ Але щоб світ знав, що я Отця люблю, то так, як Отець мені заповідав, я і чиню. Уставайте ж, ідімо звідси!» ¹⁸ Ненавидить вас світ - то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. ¹⁹ Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. ²⁰ Згадайте слово, що його був я вам вирік: Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене - переслідуватимуть і вас. А слово моє зберігали - зберігатимуть і ваше. ²¹ Та все те робитимуть вам за моє ім'я, не знають бо того, хто послав мене. ²² Якби я не прийшов і не говорив до них, гріха не мали б вони. Та нині нема їм пробачення за їхній гріх! ²³ Хто ненавидить мене, той і Отця мого ненавидить. ²⁴ Був би я не вчинив серед них діл, що їх ніхто інший не вчинив, - гріха не мали б вони. А так - ось бачили, і зненавиділи: і мене, і Отця мого. ²⁵ Але щоб здійснилося слово, яке в законі їхньому записано: Зненавиділи вони мене без причини! ²⁶ Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за мене. ²⁷ Та й ви свідчитимете: ви бо зо мною від початку.»