Цитати із Святого Письма

Послання апостола Юди 1:1-10

¹ Юда, слуга Ісуса Христа, брат Якова, покликаним, любим у Бозі Отці і збереженим Ісусові Христові: ² хай милосердя, мир і любов вам примножиться! ³ Любі, докладаючи всієї пильности написати вам про наше спільне спасіння, вважаю за конечне написати вам, щоб заохотити вас боротися за віру, раз назавжди передану святим. ⁴ Бо до вас просмикнулись деякі люди, що були здавна призначені на засуд: безбожні, які благодать Бога нашого обертають на розпусту й відрікаються від нашого єдиного Владики і Господа Ісуса Христа. ⁵ Я хочу нагадати вам, - хоч знаєте все, - що Господь, визволивши людей з Єгипетського краю, згодом віддав на погибель тих, які не вірували. ⁶ І ангелів, що не зберегли свого достоїнства, а полишили власне житло, зберіг у кайданах вічних, під темрявою, на суд великого дня. ⁷ Так само Содом і Гомора з сусідніми містами, - які, подібно до них, віддались були розпусті й кинулися за іншим тілом, - лежать як приклад, скарані вічним вогнем. ⁸ Одначе і ці також в маячінні бруднять тіло, нехтують Божою владою і зневажають величчя. ⁹ І тоді, як сам архангел Михаїл, змагаючись із дияволом і сперечаючись із ним про тіло Мойсея, не наважився винести зневажливого суду, а сказав: «Нехай тебе Господь судить», - ¹⁰ то ці зневажають те, чого не знають; а що, немов та нерозумна звірина, з природи знають, -те їх погубляє.

Євангелія від Луки 22:39-42,45-23:1

³⁹ Тоді вийшов він і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні. ⁴⁰ Якже прибув на місце, він сказав їм: “Моліться, щоб не ввійти в спокусу.” ⁴¹ І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, почав молитися: ⁴² “Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля!” ⁴⁵ Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. ⁴⁶ І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!” ⁴⁷: Коли ще говорив, аж ось надходить юрба, і на чолі її йде один з дванадцятьох, званий Юда; і підійшов він до Ісуса, щоб його поцілувати. ⁴⁸ А Ісус сказав до нього: “Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?” ⁴⁹ Побачивши, до чого доходить, сказали ті, що були з Ісусом: “Господи, чи не вдарити нам мечем?” ⁵⁰ І вдарив один із них слугу первосвященика й відтяв йому праве вухо. ⁵¹ Ісус озвався: “Лишіть но!” І доторкнувшися до вуха, він зцілив його. ⁵² Тоді Ісус сказав до первосвящеників, начальників сторожі святині і старших, що були вийшли проти нього: “Як на розбійника ви вийшли з мечами та киями! ⁵³ Як я щодня був з вами в храмі, не простягнули ви рук на мене; та це ваша година, і влада темряви.” ⁵⁴ Схопивши Ісуса, вони повели його й привели в дім первосвященика. Петро ж ішов слідом за ним здалека. ⁵⁵ І коли вони розклали вогонь посеред двору та посідали вкупі, сів і Петро між ними. ⁵⁶ Побачила його одна слугиня, як він сидів біля багаття і, приглянувшись до нього пильно, каже: “І цей з ним був!” ⁵⁷ А він відрікся, кажучи: “Не знаю його, жінко!” ⁵⁸ Та трохи згодом другий, побачивши його: “І ти з них”, - каже. Але Петро відповів: “Ні, чоловіче!” ⁵⁹ А по якійсь годині хтось інший почав наполегливо казати: “Справді, і цей з ним був! До того він і з Галилеї!” ⁶⁰ Петро озвавсь: “Не знаю, чоловіче, що ти кажеш.” І зараз, як він говорив ще, заспівав півень. ⁶¹ І Господь, обернувшись, глянув на Петра, і згадав Петро Господнє слово, коли Господь йому сказав: “Петре, перше, ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі.” ⁶² І, вийшовши звідти, заплакав гірко. ⁶³ Тим часом люди, що держали його, б'ючи його, над ним знущалися ⁶⁴ і, накривши, питали його: “Пророкуй, хто той, що вдарив тебе?” ⁶⁵ І багато іншого, глузуючи, говорили на нього. ⁶⁶ Якже настав день, зібралася рада старших народу, первосвященики та книжники; і привели його на суд свій ⁶⁷ і казали: “Коли ти - Христос, скажи нам.” Він відповів їм: “Коли скажу вам, ви не повірите; ⁶⁸ а якщо вас спитаю, ви не відповісте. ⁶⁹ Віднині Син Чоловічий сидітиме по правиці Божої Сили.” ⁷⁰ А всі сказали: “То, значить, ти Син Божий?” Він сказав до них: “Самі ж кажете, що я.” ⁷¹ “Навіщо нам ще свідки”, - сказали ті, - “самі ми чули з уст його.” ¹ Тоді встала вся їхня громада, і повели його до Пилата.