АКТУАЛЬНО

Народ мучеників Руси-України своїм тілом знову зупиняє зло, щоб воно не поширилося на весь світ. Звернення Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні

П'ятниця, 13 травня 2022, 21:48
У час грізних випробувань для всього українського народу запрошуємо наших військових душпастирів до щирого служіння тим, від кого тепер залежить доля нашого спільного майбуття. Дорогі отці, військові капелани, ваша молитовна присутність у лавах українського війська має стати джерелом духовної втіхи та запорукою невтомної братньої підтримки...

Народ мучеників Руси-України своїм тілом знову зупиняє зло, щоб воно не поширилося на весь світ

Звернення Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні

 

         “…ми хвалимось і в утисках,
знаючи, що утиск виробляє терпеливість, 
терпеливість – досвід, а досвід – надію.
Надія ж не засоромить…”

Рим. 5, 3–5

 

Із невимовним болем у серці переживаємо сьогодні страждання рідного українського народу, спричинені неспровокованою та нічим не виправданою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Ми, єпископи Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні, у своєму апостольському служінні залишаємося вірними словам євангельської Істини та нашому покликанню бути свідками надії в часи скорботи та випробувань.

Для виконання певного завдання на землі Господь дає людині різні дари, таланти і можливості, але й обраним народам передбачає окрему місію і посланництво. Як колись Бог вибрав ізраїльтян для просвіщення всіх народів, так Він постійно, і навіть сьогодні, доручає різним народам особливе покликання.

Ми часто себе запитували: для чого, Господи, Ти подарував нам дар свободи, відновив 30 років тому нашу незалежність, воздвигнув нашу Церкву з підпілля? А вже сьогодні ми самі бачимо, переживаємо і починаємо розуміти велику місію українського народу – нащадків Київської Русі, спадкоємців київського хрещення, мужніх правителів і захисників Вітчизни, послідовників наших мучеників Бориса і Гліба, мудрих жінок, вихователів і молільниць – послідовниць княгині Ольги. І це покликання в Божому провидінні полягає в тому, щоб у час великої смути і загрози знищення не лише України, а й багатьох інших народів, відроджена Київська Русь знову повстала і зупинила злу волю агресора, щоправда дорогою ціною. Ціна, яку ми сьогодні продовжуємо складати на вівтар задля звільнення нашого та інших народів, щоб зупинити ненаситного дракона, є дуже великою – земне життя наших найкращих синів і дочок, надлюдський труд і страждання наших воїнів, волонтерів, біженців та всього українського люду.

Покликання нашої Церкви – залишатися завжди зі своїм народом, щоб здійснити місію, яку Господь для нас підготував, стаючи народом мучеників-героїв, що віддають життя, захищаючи не тільки рідних, а й усі європейські народи та їх свободу. Місія нашої Церкви – уподібнитися до Пресвятої Богородиці, що, стоячи під хрестом свого Сина, вдивлялася в Його рани з невимовною скорботою в душі і водночас надією в погляді. І надія Її була не марна: третього дня Ісус воскрес.

Зі словами щирої вдячності звертаємося передусім до Захисників і Захисниць України. Ваш подвиг уже став прикладом для всього світу. Ваша жертовна вірність своєму народові та відданість у захисті нашої держави перед викликами жорстокої та нелюдяної війни засвідчують глибину вашої любові. Захисник – воїн із любов’ю в серці: до рідного народу, до своєї землі, до батьків і дітей, до всіх, хто сьогодні потребує захисту від пекельної сили жорстокості та брутальності російського агресора. Законний захист життя є і правом, і обов’язком людини. Невинно пролита кров наших братів і сестер у Бучі, Маріуполі, Ірпені, Харкові, Чернігові та в сотнях інших українських громад вимагають від нас сили та відваги стати захисниками не лише життя, а й самої людяності.

Наш Спаситель навчав: «Ніхто не спроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Ів. 15, 13). Щирість вашої любові дарує сьогодні нашому народові надію на відродження України, на захист своєї свободи та гідності. Тільки силою любові ми зможемо досягти остаточної перемоги добра над злом, правди над брехнею, людської гідності над людською ницістю. Наша перемога потребує також нашої спільної віри в те, що, коли ми мужньо та чесно шукаємо Істину, захищаємо добро, боремося за справедливість, з нами Бог! Його опіці невтомно довіряємо вас у наших усильних молитвах і благаннях.

Особливими словами вдячності, братньої підтримки та визнання за вірну службу звертаємося сьогодні до наших військових душпастирів. Із перших днів російської агресії та впродовж усіх наступних років військові капелани Української Греко-Католицької Церкви не вагалися щирим серцем відповісти на Боже запрошення «бути поруч» із чоловіками та жінками у військових одностроях, розділяючи з ними труднощі військової служби та виклики воєнних буднів. Протягом років збройної російської агресії наші капелани були невтомними свідками надії, вірно стоячи пліч-о-пліч із українськими воїнами в бойових окопах, у військових шпиталях, у реабілітаційних центрах, надаючи необхідну підтримку їхнім сім’ям, зберігаючи пам’ять про полеглих захисників та піклуючись про їхні родини.

Повномасштабне вторгнення російського війська на територію України збіглося з імплементацією положень ухваленого Верховною Радою Закону України «Про Службу військового капеланства». Закон створює можливості для ефективної професійної організації душпастирського служіння серед українського війська. Водночас він вимагає від наших душпастирів вищого рівня посвяти в разі зарахування на військову службу. Беручи до уваги виклики та потреби сьогодення, ми звертаємося до священнослужителів нашої Церкви з проханням у свободі духу та в щедрості серця не відмовити українському воїнові у відчутній Божій присутності, що стає явною в молитві та жертовному служінні військового капелана. Нехай слова нашого великого душпастиря митрополита Андрея, звернені до українських воїнів у часи випробувань і запеклої боротьби, стануть сьогодні вашими словами до наших захисників: «Ви, що у бою щодня наражені на смерть, пам’ятайте заховувати серце, чисте від гріха, будьте все готові ставати перед Божим Престолом і здавати справу з цілого життя. Хоробро сповніть обов’язки! Побіда певна, а справа свята!».

Зокрема звертаємося до наших семінаристів, спонукаючи їх до молитовної застанови та духовного розпізнавання власного покликання служити глибоким внутрішнім потребам українського воїна відповідно до багатої та тривалої традиції нашої Церкви. Це служіння вимагає особливої відваги, на яку здатна лише зріла християнська любов, як дар нашого Небесного Отця, що дозволяє нам збагнути, «до якої надії Він нас кличе» (Еф. 1, 18).

Особливого свідчення надії сьогодні від військового душпастиря очікують сім’ї  військовослужбовців і родини полеглих захисників. Біль розлуки, невпевненість у прийдешньому дні, відчуття самотності та безпорадності перед лицем непоправної втрати можуть потребувати тривалого часу для остаточного зцілення. Місією військового капелана залишається прояв особистої відповідальності – «бути поруч» із тими, кого війна зранила найбільше. Підтримка поранених і молитва за полонених може сьогодні допомогти багатьом українським родинам уникнути руйнівної сили страждання та через власний біль, єднаючись із розп’ятим Христом та з любов’ю «носячи тягарі один одного», знайти шлях до воскресіння (Гал. 6, 2).

Як душпастирі Церкви Христової, відчуваємо обов’язок звернутися і до російських військових, солдатів та офіцерів, які наважилися підняти зброю проти українського народу, вбиваючи невинних, залишаючи дітей сиротами, позбавляючи велику кількість людей власного житла та надії на майбутнє. Кров невинних українських дітей свідчитиме проти вас на суді Господньому. Поки не пізно, знайдіть у собі відвагу скласти зброю та не виконувати злочинних наказів. Не дозвольте вбивчій пропаганді затьмарювати ваш розум і спонукати до невиправданої жорстокості: «пізнаєте правду, і правда визволить вас» (Ів. 8, 32). Покайтеся і просіть вибачення в Бога життя за злочини проти людяності, щоб Він дарував вам прощення гріхів і надію на життя вічне.

У час грізних випробувань для всього українського народу запрошуємо наших військових душпастирів до щирого служіння тим, від кого тепер залежить доля нашого спільного майбуття. Дорогі отці, військові капелани, ваша молитовна присутність у лавах українського війська має стати джерелом духовної втіхи та запорукою невтомної братньої підтримки. Ваше покликання – свідчити надію в сутінках людського страждання, бути вірними послідовниками Бога, який став людиною, щоб піднести людину до участі в Божому житті. Ми ж зберігаємо кожного з вас у наших братніх молитвах і «маємо в пам’яті безперестанку діло вашої віри, труд вашої любові та терпеливість вашої надії на Господа нашого Ісуса Христа» (1 Сол. 1, 3).

Благословення Господнє на вас!

Від імені
Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні

† СВЯТОСЛАВ

Від імені
Мукачівської Греко-Католицької єпархії

† Ніл Лущак

ПУБЛІКАЦІЇ

«Від нашої ефективності сьогодні залежить не тільки добробут людини, а й навіть її життя», – отець Любомир Яворський19 травня

«Основна роль Церкви в усі часи – душпастирське служіння, у якому вона дбає про душу людини. Але війна дуже "підсвітила" соціальне служіння...

МЕДІА
Prev Next