Положення про єпископа-емерита УГКЦ

ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЄПИСКОПА-ЕМЕРИТА УГКЦ

 

 «Єпископи-емерити – це категорія пастирів, що заслуговують на особливу увагу… Уся Церква плекає глибоку повагу до цих найдорожчих братів, які залишаються важливими членами Колегії єпископів, а також вдячна їм за пастирське служіння, яке вони виконували та далі виконують, офіруючи для спільноти свою мудрість та досвід» (Pastores gregis, 59).

 

І. Загальні норми

Арт. 1. Під поняттям єпископа-емерита в цьому Положенні слід розуміти єпископа, який виконував уряд архиєрейського служіння, але з відповідних і законних причин офіційно його закінчив. Такими причинами є: зречення на підставі віку, стан здоров’я або інші поважні причини, які перешкоджають єпископу належним чином виконувати уряд, а також зречення на прохання самого єпископа, яке прийняте компетентною церковною владою (кан. 965, §4 ККСЦ).

Арт. 2. § 1. Норми цього Положення стосуються таких категорій єпископів-емеритів УГКЦ: єпархіальних єпископів, екзархів з єпископською гідністю, апостольських адміністраторів, єпископів-коад’юторів, єпископів-помічників, єпископів Патріаршої курії УГКЦ та всіх інших єпископів УГКЦ, які здійснювали служіння для своєї Церкви як в Україні, так і поза її межами.

§ 2. Питання емеритури Верховного Архиєпископа-емерита регулюються цим Положенням та відповідним до нього Додатком.

Арт. 3. На основі ККСЦ та інших церковних документів це Положення регулює, яким чином відбувається зречення єпископа з уряду, який є його правовий статус, його відносини з Верховним Архиєпископом УГКЦ і єпархіальним єпископом, Синодом Єпископів УГКЦ, його права та обов’язки тощо. Положення регулює також питання належного і гідного утримання єпископа-емерита.

 

ІІ. Зречення єпископа з уряду

Арт. 4. § 1. Єпископське служіння в Христовій Церкві посідає особливе місце. Єпископ є намісником і посланцем Христа, і владу, яка йому надана, він виконує від імені Христа  (кан. 178 ККСЦ).

§ 2. У зв’язку з тим, що єпископське служіння вимагає від єпископа постійної готовності й здатності виконувати свій уряд, церковне законодавство, дбаючи про належну пастирську опіку Божого люду, закликає єпархіального єпископа, екзарха з єпископською гідністю, єпископа-коад’ютора, єпископа-помічника, куріального єпископа, яким виповнилося 75 років або які стали нездатні належно виконувати свій уряд через стан здоров'я або з іншої поважної причини, подати зречення з уряду, котрий вони виконують (кан. 210, §1, 218 ККСЦ, Christus Dominus, 21; Ecclesiae Sanctae, I, 11).

§ 3. В окремих і особливих випадках Синод Єпископів УГКЦ може сам просити єпископа про зречення (кан. 210, §3 ККСЦ).

Арт. 5. § 1. Із наближенням канонічного віку сімдесяти п’яти років єпископ, який здійснював служіння на території України, подає Верховному Архиєпископу УГКЦ прохання про зречення з уряду, який він виконує. В усіх інших випадках це прохання скеровується до Папи Римського, але Верховний Архиєпископ повинен бути повідомлений про це якнайшвидше (кан. 210, §2 ККСЦ).

§ 2. Якщо причиною зречення є нездатність належно виконувати уряд через стан здоров'я або з іншої поважної причини, то єпископ, який подає зречення, повинен його відповідно і докладно обґрунтувати (пор. кан. 970, § 3 ККСЦ).

§ 3. Якщо єпископ стає недієздатним і не в змозі самостійно подати зречення та його відповідним чином аргументувати, справу повинен вирішити Верховний Архиєпископ УГКЦ за згодою Постійного Синоду. Щодо єпископів УГКЦ поза межами України, то ці справи вирішує Апостольська Столиця (кан. 233, §1 ККСЦ).

Арт. 6. Для прийняття зречення Верховний Архиєпископ УГКЦ потребує згоди Постійного Синоду, хіба що Синод Єпископів УГКЦ раніше сам попросив єпископа подати зречення (кан. 210, §3 ККСЦ).

Арт. 7. Зречення, подане єпископом, має наслідок лише після того, як було прийняте компетентною церковною владою і про нього було повідомлено того, хто зрікся уряду. Від цього моменту єпископ стає емеритом. Про прийняте зречення слід також поінформувати вірних Церкви (кан. 970, § 1 ККСЦ).

 

ІІІ. Стосунки єпископа-емерита
з Верховним Архиєпископом УГКЦ і єпархіальним єпископом

Арт. 8. Верховний Архиєпископ УГКЦ і єпархіальні єпископи мають цінувати духовну спадщину єпископів-емеритів (Pastores gregis, 59). Верховний Архиєпископ повинен підтримувати тісний зв'язок із єпископами-емеритами. Він може пропонувати їм певні завдання чи обов’язки. Якщо єпископ-емерит погодиться їх прийняти, то він повинен виконувати їх у дусі послуху і покори.

Арт. 9. Стосунки єпископа-емерита з єпархіальним єпископом єпархії[1], де пройшло його служіння або де він проживає, повинні характеризуватися братерством і взаємоповагою. Це стане добрим і натхненним прикладом для Божого люду, особливо для єпархіального духовенства. Єпархіальний єпископ має високо цінувати ті дари, що їх єпископ-емерит має і здійснює в Церкві, особливо в єпархії: молитву, терпіння, прийняті в любові, приклад священичого життя та поради, особливо коли його про них попросять (Apostolorum Successores, 226).

Арт. 10. §1. Єпископ-емерит не має права втручатися в управління єпархією, давати вказівки чи розпорядження. Він повинен уникати будь-якої нагоди, що могла б дати навіть найменший натяк на створення чогось на зразок паралельного уряду єпархіального єпископа і могло б зашкодити життю та єдності єпархіальної спільноти. Тому єпископ-емерит має здійснювати свою діяльність у порозумінні та за згодою єпархіального єпископа єпархії, в якій він мешкає так, щоб для всіх було зрозуміло, що тільки єпархіальний єпископ є єдиним та головним пастирем єпархії і відповідальним за керування нею.

§2. Самостійно, з власної ініціативи, єпископ-емерит, виступаючи у засобах масової інформації чи в будь-який інший спосіб, не може представляти свої думки як офіційну позицію УГКЦ.

 

ІV. Правовий статус єпископа-емерита

Арт. 11. § 1. Єпархіальний єпископ, зречення з уряду якого було прийняте, одержує титул єпископа-емерита єпархії, якою він керував (кан. 211, § 1 ККСЦ).

§2. Єпископові-емеритові, який виконував уряд екзарха, єпископа-коад'ютора, єпископа-помічника тощо належить титул уряду, що його він раніше виконував з додатком «емерит» (кан. 218 ККСЦ).

Арт. 12. Після прийняття зречення з уряду єпископ втрачає владу управління, отриману для виконання єпископського уряду, однак не втрачає прав і обов’язків, які походять із прийнятої архиєрейської хіротонії. Таким чином він по змозі та на прохання і в повній згоді з єпархіальним єпископом єпархії, в якій мешкає, може виконувати різноманітне служіння.

Арт. 13. У літургійних відправах та офіційних урочистостях він посідає місце після діючух єпископів.

Арт. 14. Єпископ-емерит має право (див. Apostolorum Successores, 228):

1. за згодою єпархіального єпископа звершувати Архиєрейську Божественну Літургію в храмах і каплицях єпархії (кан. 200 ККСЦ);
2. проповідувати Слово Боже в усьому світі, хіба що якийсь єпархіальний єпископ в окремому випадку виразно заборонив би це у своїй єпархії (пор. кан. 610, § 1 ККСЦ);
3. на підставі самого права уділяти таїнство покаяння в усьому світі, хіба що єпархіальний єпископ в окремому випадку виразно заборонив би це у своїй єпархії (кан. 722, § 2 ККСЦ);
4. уділяти дияконські, пресвітерські свячення чи здійснювати єпископську хіротонію на підставі законного доручення, дотримуючись кан. 472, 537, 560, 745, 747, 749 ККСЦ;
5. з дозволу місцевого ієрарха чи пароха благословити подружжя (кан. 830, § 1 ККСЦ).

Арт. 15. § 1. Єпископ-емерит є членом Синоду Єпископів УГКЦ. Його слід запрошувати на всі засідання Синоду Єпископів УГКЦ (кан. 102, §1 ККСЦ), проте він не має обов’язку брати в них участі (кан. 104, §1 ККСЦ).

§ 2. У виборах Верховного Архиєпископа УГКЦ, єпископів і кандидатів на уряди, про які мовиться в кан. 149 ККСЦ, єпископ-емерит має вирішальний голос (кан. 102, § 2 ККСЦ).

§ 3. Єпископ-емерит може також пропонувати Синодові Єпископів УГКЦ кандидатів, яких він вважає гідними до єпископського служіння (кан. 182, § 1 ККСЦ).

§ 4. Щодо фінансових справ, які розглядає Синод Єпископів УГКЦ, єпископ-емерит має тільки дорадчий голос (пор. кан. 11 КПП УГКЦ).

Арт. 16 § 1. Єпископ-емерит може брати участь у засіданнях Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ з правом вирішального чи дорадчого голосу згідно з приписами Канонів партикулярного права УГКЦ.

§ 2. Щодо фінансових справ, які розглядає цей Синод, єпископ-емерит має тільки дорадчий голос відповідно до приписів Статуту цього Синоду.

Арт. 17. Єпископ-емерит може бути членом комісій УГКЦ (пор. Apostolorum Successores,  230c).

Арт. 18. Єпископ-емерит має право брати участь у засіданнях Митрополичих Синодів УГКЦ в межах митрополії, де виконував служіння або де проживає, і має на них вирішальний чи дорадчий голос згідно з приписами Статуту Митрополичого Синоду УГКЦ.

Арт. 19. Єпископ-емерит має право отримувати від єпархії, в якій він виконував служіння чи в якій проживає, єпархіальний вісник, інші подібні документи та всі офіційні повідомлення (Apostolorum Successores, 228c).

Арт. 20. Єпископ-емерит має право виявляти турботу про всі Церкви, а особливо про місійні справи, підтримуючи своїм служінням місійні ініціативи, щоб таким чином Царство Боже поширювалося по всій землі (Apostolorum Successores, 229f).

Арт. 21. § 1. Хоч єпископ-емерит не є зобов’язаний служити Святу Літургію в неділі і дванадесяті свята за народ Божий, однак має пам’ятати про те, що його молитва є завжди важлива і буде найкращою послугою, яку він може ще зробити Церкві.

§ 2. Для всього духовенства він повинен бути прикладом людини молитви, відданості своїй Церкві і народові та взірцем послуху церковній владі.

 

V. Утримання єпископа-емерита

Арт. 22. § 1. Коли єпископ закінчує своє служіння і переходить на емеритуру, Церква повинна забезпечити йому гідне утримання. Так вона виявляє пошану до свого єпископа.

§ 2. Єпископу-емериту повинно бути забезпечене таке утримання, яке б давало йому можливість продовжувати плідно служити Церкві. Однак, як він сам, так і ті, що відповідатимуть за це, повинні пам’ятати, що особливо стосовно приміщення та матеріальних засобів життя єпископа-емерита повинно бути взірцем поміркованості, скромності та ощадності.

 

1. Фінансово-економічні питання

Арт. 23. § 1. Першочергове зобов’язання щодо відповідного та гідного забезпечення єпископа-емерита повинна нести єпархія, зречення з уряду якої він подав і яке було прийняте.

§ 2. Якщо єпископ служив більше ніж в одній єпархії, обов’язок гідного утримання несуть усі єпархії пропорційно, беручи до уваги термін служіння і можливості єпархії. Відповідні рішення з цього питання повинна прийняти спеціальна комісія, до складу якої входитимуть зацікавлені єпископи на чолі з Верховним Архиєпископом УГКЦ (пор. кан. 211, § 2 ККСЦ).

§ 3. Якщо якась єпархія не може належно подбати про забезпечення єпископа-емерита, то після представлення відповідних документів про свій економічний стан, вона повинна передати справу на розгляд Синоду Єпископів УГКЦ, який повинен подбати про гідне забезпечення єпископа-емерита. Проте єпархія зобов’язана принаймні частково подбати про утримання єпископа-емерита (пор. кан. 211, § 2 ККСЦ).

§ 4. Щодо гідного і належного утримання єпископів-емеритів, які були куріальними єпископами, то воно здійснюється з фондів на загальноцерковні потреби.

§ 5. Гідне і належне утримання єпископам-емеритам, які здійснювали своє служіння для вірних УГКЦ там, де не було створено церковних структур УГКЦ, повинен забезпечити Синод Єпископів УГКЦ. Крім того, Синод Єпископів УГКЦ є відповідальним за утримання єпископів-емеритів, які мали інші служіння в УГКЦ (наприклад, Прокуратор при Апостольській Столиці).

§ 6. Ті єпископи-емерити, які здійснювали архиєрейське служіння в УГКЦ, але потім були покликані працювати до Апостольського Престолу (Римська курія, Ватиканська дипломатія, Римська рота тощо), якщо потребуватимуть допомоги, можуть звертатися до Синоду Єпископів УГКЦ, до компетенції якого належить віришити, яку їм надати допомогу.

Арт. 24. §1. Хоч обов’язок гідного утримання єпископа-емерита лежить на єпархії і Синоді Єпископів УГКЦ, кожен єпископ повинен також сам подбати про свою емеритуру, користаючи як з державних, так і приватних пенсійних фондів на власний розсуд, щоб не покладати весь тягар утримання на церковні структури.

§2. Єпископ-емерит не може домагатися забезпечення таких умов, які перевищують можливості єпархії. 

Арт. 25. Місячна пенсія єпископа-емерита повинна дорівнювати платні, яку одержує його наступник в уряді.

Арт. 26. Згідно із церковними законами все церковне майно повинно бути записане на відповідну церковну структуру. Однак якщо б виявилося, що якесь церковне майно записане на єпископа,  то він зобов’язаний якнайшвидше перед поданням зречення переписати його на відповідну церковну структуру, якій воно повинно належати.

Арт. 27. Єпископ-емерит повинен ретельно вести реєстр отриманих намірень на служіння Божественних Літургій. Пожертви за невідслужені Божественні Літургії, особливо якщо вони довготермінові, повинні мати повне фінансове покриття і кошти не можуть бути використані раніше, ніж будуть відслужені Божественні Літургії.

 

2. Місце проживання

Арт. 28. Єпископ-емерит має право проживати на території єпархії, в якій він здійснював служіння останнім часом або в будь-якому іншому місці на його вибір. У певних випадках і з огляду на особливі обставини Верховний Архиєпископ УГКЦ за згодою Синоду Єпископів УГКЦ може вирішити інакше (пор. кан. 211, §1 ККСЦ).

Арт. 29. Кожна єпархія повинна мати відповідне помешкання для єпископа-емерита, щоб після отримання зречення він міг у ньому замешкати. Проте за власним бажанням і відповідною домовленістю він може вибрати інше місце проживання: повернутися до інституту богопосвяченого життя, до якого раніше належав; замешкати в будинку для емеритованого духовенства; проживати у власному помешканні; поселитися в домі, що належить жіночому богопосвяченому інституту; винайняти собі помешкання; проживати в домі родини тощо.

Арт. 30. Єпископ-емерит, який раніше належав до монастиря, чину або згромадження, може повернутися до своєї колишньої спільноти богопосвяченого життя і мати в ній активний і пасивний голос, якщо устав або статути це дозволяють (кан. 431, §2, 2°ККСЦ). Однак це не звільняє єпархію чи Синод Єпископів УГКЦ від покриття коштів його побуту і утримання чи спеціалізованої обслуги у разі хвороби в спільноті богопосвяченого життя (пор. Apostolorum Successores, 228b). 

Арт. 31. Якщо єпископ-емерит відмовився оселитися в помешканні, наданому єпархією чи Синодом Єпископів УГКЦ, то будівництво, винайм чи купівлю помешкання для себе він оплачує самостійно. Також він самостійно дбає про персонал та забезпечення функціонування цього помешкання. Проте незалежно від того, де мешкає єпископ-емерит, завжди залишається в силі арт. 37 цього Положення, який визначає засади гідного і належного утримання єпископа-емерита.

Арт. 32. Будь-який єпископ-емерит не має права залишатися в тій резиденції, в якій він мешкав з огляду на свій уряд (див. Постанови Синоду Єпископів УГКЦ 2006 р., п. 24, 3). Відразу після прийняття його зречення він повинен у двохмісячний термін звільнити як службові приміщення, так і резиденцію.

 

3. Власність єпископа-емерита

Арт. 33. Якщо єпископ-емерит має особисте майно, зокрема якісь заощадження в будь-якій формі, то повинен розпорядитися ними, склавши заповіт і призначивши виконавця своєї волі.

Арт. 34. Покидаючи резиденцію та службові приміщення, єпископ-емерит може забрати особисті речі, подаровані йому чи набуті ним за власні кошти, натомість усе те, що він отримував чи набував для єпархії з огляду на виконуваний ним уряд, повинно залишитися у службових приміщеннях та резиденції.

Арт. 35. §1. Єпархіальний єпископ чи екзарх, який вийшов на емеритуру і який в минулому належав до монастиря, чину чи згромадження, – склавши обіт убозтва, що позбавив його права мати приватну власність, – має право до смерті користуватися і управляти майном, котре йому дістається, але власником того майна є єпархія. Після його смерті все майно, яким він користувався, залишається власністю єпархії (кан. 431, § 3, 1°ККСЦ).

§2. Усі інші єпископи-емерити, які належали до монастиря, чину чи згромадження і є зв’язані обітом убозтва, мають право до смерті користуватися і управляти майном, яке їм дістається, проте власником того майна є інститут богопосвяченого життя, до котрого вони належали. Після їх смерті все майно, яким вони користувалися і яке не належало єпархії, стає власністю інституту богопосвяченого життя (кан. 431, § 3, 1°ККСЦ).

§3. Якщо ж єпископ-емерит, який належав до якогось інституту богопосвяченого життя, не втратив права набувати приватну власність, то він наново одержує право користуватися і управляти майном, котре мав раніше, і те, що йому пізніше дістається, він повністю набуває для себе (кан. 431, § 3, 2°ККСЦ).

Арт. 36. Не знаючи ні дня, ні години, коли Господь покличе до себе, єпископ-емерит повинен подбати про те, щоб після його смерті Церква не мала різноманітних труднощів, пов’язаних як із його служінням, так і з його власністю. Єпископ-емерит, крім того, що вже було сказано в попередньому артикулі, може свобідно переписати приватну власність тому, кому він вважає за потрібне, або ж скласти відповідний заповіт. Проте він завжди має пам’ятати про потреби своєї Церкви та вбогих. 

 

4. Інші справи щодо утримання

Арт. 37. Крім забезпечення відповідного помешкання, до поняття гідного і відповідного утримання єпископа-емерита належить таке:

1. автомобіль та його обслуговування, крім забезпечення пальним, і з часом за потреби його заміна на рівнозначний, а також оплата послуг водія. Автомобіль є церковною власністю і надається єпископу-емериту в повне користування. Якщо єпископ-емерит бажає замінити його на кращий, то повинен оплатити різницю вартості самостійно;
2. оплата харчування єпископа-емерита та щомісячна оплата послуг одного кухаря;
3. щомісячна винагорода для однієї особи, яка допомагає єпископу-емериту (згідно з його потребами, наприклад, секретар, архівіст, сторож тощо);
4. оплата всіх витрат на утримання помешкання єпископа-емерита: ремонту (поточний і капітальний), опалення, електроенергії, води, каналізації, утилізації сміття. Передбачається, що в цьому помешканні з єпископом-емеритом живе лише одна особа. Якщо з ним мешкають ще інші особи, їх утримання він повинен оплачувати самостійно. Якщо ж єпископ-емерит мешкає не в домі, що йому надавала єпархія, йому забезпечується оплата всіх вищезгаданих витрат, крім ремонту помешкання, із таким розрахунком, що з ним живе ще одна особа. 
5. повернення витрат за всі службові поїздки;
6. за необхідності на прохання єпископа-емерита йому може бути призначений капелан для допомоги в служінні Божественної Літургії, якому будуть оплачені години, присвячені допомозі;
7. всі інші витрати єпископа-емерита, а саме: винагорода іншим особам для обслуговування помешкання, крім тих, що згадані вище, оплата за телебачення, інтернет, телефон, поштові послуги, приватні поїздки, відпочинок, лікування, прийняття гостей тощо – оплачуються власним коштом.

Арт. 38. Якщо єпископ-емерит через вік чи хворобу втратив здатність до самостійного існування, йому слід забезпечити повну опіку, яка повинна включати також фінансову допомогу на оплату лікування (ліки і послуги медичного персоналу) та на повноцінну і кваліфіковану опіку незалежно від того, де він мешкає. Вирішуючи це питання, відповідна церковна влада повинна порадитися із кваліфіковам фахівцем.

 

5. Смерть і похорон

Арт. 39. За організацію похоронних відправ і поховання, беручи до уваги волю самого єпископа-емерита, яку він може виявити в заповіті, відповідає єпархія чи відповідна церковна структура, згідно з арт. 23 цього Положення.

Арт. 40. § 1. Зазвичай єпархіального єпископа ховають у крипті катедрального собору, хіба що у своєму заповіті він висловив волю бути похованим в іншому місці. Інші єпископи також повинні бути похоронені в крипті катедрального собору, якщо для цього є достатньо місця (Apostolorum Successores, 228d).

§ 2. Якщо ву крипті катедрального собору немає місця для поховання, рекомендується на церковному цвинтарі виділити місце для поховання єпископів.

 

Джерела

1. Congregazione per i Vescovi, Direttorio per il ministero pastorale dei Vescovi Apostolorum Successores (2004)

2. Concilio Vaticano II, Decreto sull'ufficio pastorale dei Vescovi Christus Dominus (1965)

3. Сodex Canonum Ecclesiarum Orientalium (1990)

4. Giovanni Paolo II, Esortazione apostolica Pastores gregis (2003)

5. Paolo VI, Lettera apostolica Ecclesiae Sanctae (1966)

6. Постанови Синодів Єпископів УГКЦ

7. Постанови Єпископських Конференцій США, Канади, Польщі

8. Канони партикулярного права УГКЦ

 

 

Додаток 1

 

Додаток до Положення про єпископа-емерита
«Верховний Архиєпископ-емерит»

 

1. Загальні норми

Арт. 1. Цей Додаток є доповненням до Положення про єпископа-емерита. Артикули Положення стосуються також Верховного Архиєпископа-емерита з відповідною адаптацією. Однак у цьому Додатку вміщені додаткові артикули щодо Верховного Архиєпископа-емерита, які модифікують чи доповнюють певні артикули Положення.

Арт. 2. На основі ККСЦ та інших церковних документів Додаток окреслює правовий статус Верховного Архиєпископа-емерита, його стосунок до чинного Верховного Архиєпископа, Синоду Єпископів УГКЦ, його права та обов’язки тощо. Додаток регулює питання належного і гідного утримання Верховного Архиєпископа-емерита.

 

ІІ. Стосунки Верховного Архиєпископа-емерита
з чинним Верховним Архиєпископом і єпископами

Арт. 3. Верховний Архиєпископ і єпархіальні єпископи повинні високо цінувати духовну спадщину Верховного Архиєпископа-емерита (пор. Pastores gregis, 59). Верховний Архиєпископ, як Глава і Отець УГКЦ, має підтримувати тісний зв'язок зі своїм попередником. Він може йому доручати певні завдання, які Верховний Архиєпископ-емерит повинен виконувати в дусі послуху і покори. Однак самостійно, з власної ініціативи, Верховний Архиєпископ-емерит, виступаючи в засобах масової інформації чи в будь-який інший спосіб, не може представляти свої думки як офіційну позицію УГКЦ.

Арт. 4. У стосунках Верховного Архиєпископа-емерита з чинним Верховним Архиєпископом і єпископами має панувати братерство та взаємна повага. Братерство між ними стане добрим і натхненним прикладом для Божого народу та, особливо, для духовенства. Усе духовенство та миряни повинні високо цінувати ті дари, що їх Верховний Архиєпископ-емерит має і здійснює у Церкві: ідеться про молитву, терпіння, які прийняті в любові, приклад святительського життя і поради, які він дає, коли його про це попросять (пор. Apostolorum Successores, 226).

Арт. 5. Верховний Архиєпископ-емерит не має права прямо чи непрямо втручатися в управління Церквою. Він повинен уникати будь-якої нагоди, що могла б дати навіть найменший натяк на створення чогось на зразок паралельного уряду щодо уряду чинного Верховного Архиєпископа, що могло б зашкодити життю та єдності Церкви. Тому Верховний Архиєпископ-емерит має здійснювати свою діяльність у порозумінні і за згодою чинного Верховного Архиєпископа, щоб для всіх було зрозумілим, що тільки останній є єдиним Главою і Отцем УГКЦ і першим відповідальним за керування нею (пор. Apostolorum Successores, 226).

 

IІІ. Правовий статус Верховного Архиєпископа-емерита

Арт. 6. Верховний Архиєпископ, зречення уряду якого було прийняте, одержує титул Верховного Архиєпископа-емерита (кан. 62 ККСЦ).

Арт. 7. У літургійних відправах він посідає перше місце відразу після чинного Верховного Архиєпископа (кан. 60, §2, 62 ККСЦ).

Арт. 8. Верховний Архиєпископ-емерит залишається членом Синоду Єпископів УГКЦ, Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства, Митрополичого Синоду з правами і обов’язками, які має єпископ-емерит.  

 

ІV. Утримання Верховного Архиєпископа-емерита

Арт. 9. Синод Єпископів УГКЦ має першочерговий обов’язок подбати про належне і гідне утримання Верховного Архиєпископа-емерита (кан. 62 ККСЦ).

Арт. 10. Верховному Архиєпископу-емериту за його згодою надається житло для проживання, утримання якого разом із послугами відповідного персоналу повністю оплачує УГКЦ (кан. 62 ККСЦ) – із фондів на загальноцерковні потреби та з фондів Київської архиєпархії. Чинний Верховний Архиєпископ у порозумінні з емеритом повинен призначити господаря цього помешкання, який відповідатиме за його функціонування.

Арт. 11. Верховний Архиєпископ-емерит не має права залишатися у тій резиденції, в якій він мешкав, виконуючи свій уряд. Відразу після прийняття його зречення він повинен у двохмісячний термін звільнити як службові приміщення, так і резиденцію, хіба що чинний Верховний Архиєпископ у порозумінні з емеритом вирішить інакше.

Арт. 12. Верховний Архиєпископ-емерит, який у минулому належав до монастиря, чину чи згромадження, в котрому він склав обіт убозтва, повинен пам’ятати, що через складений обіт він втратив право на приватну власність. Проте він має право до смерті користуватися і управляти майном, яке йому дістається. Однак після його смерті все майно, яке він посідав, залишається власністю УГКЦ (кан. 431, § 3, 1°ККСЦ). Якщо ж Верховний Архиєпископ-емерит, який належав до якогось інституту богопосвяченого життя, не втратив права набувати приватну власність, то він знову одержує право користуватися і управляти майном, яке мав раніше, і те, що йому пізніше дістається, він повністю набуває для себе (кан. 431, § 3, 2°ККСЦ).

Арт. 13. Крім забезпечення відповідного помешкання, до поняття гідного і належного утримання Верховного Архиєпископа-емерита належить таке:

1. автомобіль та його обслуговування, крім забезпечення пальним, і з часом за потреби його заміна на рівнозначний, а також оплата послуг водія. Автомобіль є церковною власністю і надається Верховному архиєпископу-емериту в повне користування. Якщо він бажає його замінити на кращий, повинен оплатити його самостійно;
2. щомісячна пенсія, яка дорівнює винагороді, що її тепер отримує чинний Верховний архиєпископ;
3. щомісячна винагорода для кухаря і двох осіб, які допомагають Верховному архиєпископу-емериту, згідно з його потребами;
4. оплата всіх витрат на утримання помешкання Верховного Архиєпископа-емерита: ремонту (поточний і капітальний), опалення, електроенергії, води, каналізації, утилізації сміття. Передбачається, що в цьому помешканні з ним живе ще дві особи. Якщо з Верховним Архиєпископом-емеритом мешкають ще інші особи, їх утримання він повинен оплачувати самостійно;
5. оплата харчування Верховного Архиєпископа-емерита і двох осіб, які з ним мешкають;
6. повернення витрат за всі службові поїздки;
7. за необхідності на прохання Верховного Архиєпископа-емерита йому може бути призначений капелан для допомоги в служінні Божественної Літургії, якому будуть оплачені години, присвячені допомозі.
8. усі інші витрати Верховного Архиєпископа-емерита, а саме: винагорода іншим особам для допомоги, крім тих, що згадані вище, оплата за телебачення, Інтернет, телефон, поштові витрати, приватні поїздки, відпочинок, ліки, прийняття гостей тощо – оплачуються власним коштом.

Арт. 14. Якщо Верховний Архиєпископ-емерит через вік або хворобу втратив здатність до самостійного існування, йому слід забезпечити повну опіку, яка повинна включати повну оплату лікування (ліки і медичний персонал) та повноцінну і кваліфіковану опіку.

 

V. Закінчення

Арт. 15. Хоч Верховний Архиєпископ-емерит не є зобов’язаний молитися за народ Божий, який був йому раніше доручений, однак він повинен пам’ятати про те, що його молитва має важливе значення і буде найкращою послугою, яку він може ще зробити Церкві. Нехай він буде для всього духовенства взірцем людини молитви, прикладом відданості своїй Церкві й народові та послуху церковній владі.

Арт. 16. Верховний Архиєпископ-емерит повинен бути похований у крипті Патріаршого собору з відповідними почестями.  Відповідальним за організацію і оплату похорону є чинний Верховний Архиєпископ чи, коли він ще не вибраний, Прототроній разом зі Синодом Єпископів УГКЦ.

 

Джерела

Congregazione per i Vescovi, Direttorio per il ministero pastorale dei Vescovi Apostolorum Successores (2004)

Concilio Vaticano II, Decreto sull'ufficio pastorale dei Vescovi Christus Dominus (1965)

Сodex Canonum Ecclesiarum Orientalium (1990)

Giovanni Paolo II, Esortazione apostolica Pastores gregis (2003)

Paolo VI, Lettera apostolica Ecclesiae Sanctae (1966)

Постанови Синодів Єпископів УГКЦ

Постанови Єпископських Конференцій США, Канади, Польщі

Канони партикулярного права УГКЦ

 

 

Опубліковано на офіційній веб-сторінці УГКЦ 27 листопада 2017 року