Володимир Шеремета: «Забруднюючи довкілля, ми чинимо екологічний гріх, який є найбільшим соціальним гріхом»

Кілька працівників трудяться над новими екоідеями. Пан Володимир дарує мені різноманітну продукцію, кожна з них пропагує турбуватися про довкілля. Я все складаю в екосумку, яку теж мені презентує Екобюро.

«Питання екології невід’ємно пов’язане з питанням життя з Богом»

Пане Володимире, виникає логічне запитання, навіщо Церкві Бюро з питань екології?

Справді побутує така думка, до чого Церква в екологічних питаннях, в їх вирішенні, якими б актуальними і навіть загрозливими для людини вони не були… Адже послання Церкви – насамперед піклуватися про душу, про спасіння людини.

Та насправді ці питання невід’ємно пов’язані: питання життя з Богом, питання шляху до Бога. Шлях до Бога не є відірваний від конкретики життя, а пролягає через конкретні стосунки в сім’ї, в суспільстві, а також у тому світі, який Господь сотворив.

Я би тут послався на слова світлої пам’яті Блаженнішого Любомира, який навчав, що наша християнська сутність повинна також проявлятися в піклуванні про дари світу природи, які дарував нам Господь.

Ключовим завданням Бюро УГКЦ з питань екології є не підміняти відповідні державні природоохоронні органи, але стояти у службі загальної місії Церкви – ширити Божу правду і сприяти, щоб через формування християнської екологічної культури допомогти людям зустрітися з Христом. Фактично вся без виключення наша діяльність: чисельні освітньо-виховні видання, наукова, просвітницька та душпастирська діяльність в парафіяльних громадах та навчальних закладах, пілотні екологічні проекти, діалог з владою, стартування всеукраїнських та підтримка міжнародних екологічних ініціатив – все це підпорядковано цій, згаданій вище меті.

«УГКЦ піклується про екологію з 2001 року»

А звідки взагалі виникла ідея створити в Церкві Екобюро?

Цьому передував певний процес. Насамперед процес на рівні Вселенської Церкви.

Ставлення до довкілля є важливим для кожної людини, для християнина, для Церкви. Оскільки всі ми несемо відповідальність за створіння перед нашим Творцем. Але більш очевидною стала необхідність реалізувати наше екологічне покликання в контексті конкретних проблем. Особливо під час екологічної кризи, яка почала проявлятися гостро в 70-их роках ХХ століття. Людство вже тоді відчуло першу глобальну небезпеку, коли насильницька діяльність людини щодо природи почала бумерангом повертатися до самої людини.

Перші намагання дати відповідь Церкви знаходимо в отців Другого Ватиканського Собору. Поступово почало формуватись сучасне екологічне вчення Церкви, а також народжувалась практична діяльність Церкви задля збереження Божого створіння.

Піонерами екологічного служіння були Церкви Німеччини та Австрії, де вже на початку 80-их років почали створюватися на єпархіальному рівні окремі екологічні комісії, на кшталт, нашого бюро. Покликанням яких якраз і було пропагувати вчення Церкви про відповідальність за створіння. А також створювати відповідні екологічні проекти.

Зрозуміло, що екологічна криза чим раз більше себе проявляє, загострюється, стає глобальним викликом і на переломі тисячоліть Вселенська Церква на рівні Європи постановила системно проаналізувати, чи це також є викликом для неї. Чи це є викликом для християн. І на рівні Ради єпископських конференцій Європи у 1999 році стартував консультативний екологічний процес, до якого були скликані всі католицькі церкви Європи.

З 2001 до цього процесу долучилася наша Церква.

Чому і як саме я почав цим займатися? Я якраз повернувся з Австрії як богослов мораліст відповідного профілю, і викладав моральне богослов’я та екологічну етику в Івано-Франківській духовній семінарії.

Через кілька місяців зі мною захотів зустрітися Блаженніший Любомир. Я ще так був здивувався, звідки він знає про моє існування… Тоді він уповноважив мене взяти участь у екологічному консультаційному процесі Європейських Церков, а згодом доручив працю над розвитком екологічного служіння в УГКЦ.

«Про наше екологічне покликання сказано вже на перших сторінках Святого Письма»

А хіба в Біблії щось сказано про бережливе ставлення до навколишнього середовища?

Звісно. Вже починаючи з перших сторінок Святого Письма дізнаємося про наше екологічне покликання порати і доглядати Божий світ (див. Буття, 2.15). Щоб він залишався в цьому первинному Богом даному стані. І це аж ніяк не сумісно з тим, що сьогодні творить людина: знищує, руйнує, зло використовує дари природи, марнує їх. А рано чи пізно це повертається до неї.

Ключовим екологічним посланням Біблії є також повідомлення про нашу правдиву природу – людина є створена на Божий образ (див. Буття 1,26). Бути Божим образом – це одночасно велика честь і відповідальність. З цього онтологічного факту випливає моральний імператив, що ми маємо ставитись до природи по божому – у повноті Божої любові, милосердя і мудрості, і бути відповідальною головою цілісного організму Божого створіння, беручи до уваги встановлений тут Творцем порядок, гармонію і ціленаправленість.  

Особливо важливим є вчення Нового Завіту про те що Ісус Христос – Альфа і Омега всього створеного світу, що все створіння є інтегровано в Історію Спасіння і що покликання бути Новою людиною у Христі, передбачає якісно нове життя у Христі, яке має постійно і цілісно уприсутнюватися в різних вимірах, в тому числі і в ставленні до Божого створіння – природи.

«Штучні вінки і квіти не лише екологічно шкідливі, але і не мають нічого спільного з правдивим вшануванням померлих»

В останні роки в Україні почалася буквально боротьба проти штучних квітів і вінків на похоронах, на кладовищах… А почалося це все з вашого Екобюро. Чи ви вже побачили результат такої ініціативи?

Справді тішить, що на багатьох кладовищах по всій Україні ситуація кардинально помінялась. На деяких, взагалі важко вже знайти пластмасові квіти та вінки. Це є свідченням того що люди усвідомили недоцільність і шкідливість використання пластмасової атрибутики вшанування померлих.

Саме це ми і ставили собі за завдання – допомогти зрозуміти, що ця звичка є не лише екологічно шкідливою, але передусім не має нічого спільного з правдивим вшануванням померлих, які не потребують мертвих квітів, але нашої живої віри та молитви, а також діл милосердя стосовно потребуючих. Відповідно, замість того щоб купляти пластиковий вінок, краще ці кошти віддати родині померлого.

Важливо є донести також інформацію, що масове використання пластмасових вінків і квітів – це одночасно і марнування Божих природних дарів, і токсичне забруднення довкілля, і загроза для життя людей, і порушення заповіді «Не вбий», і зрештою екологічний гріх.

Ця ініціатива – одна з багатьох інших ініціатив, якою ми хочемо сприяти вирішенню екологічних проблем, які є результатом повсякденної поведінки та звичок людей, і як не дивно також людей, які є християнами.

«Екоініціативи УГКЦ набирають екуменічного характеру»

Особисто я чула, як один священик казав напівжартома, напівсерйозно, що не ховатиме покійного, якщо люди нестимуть штучні вінки і квіти. І в тому селі на цвинтарі уже майже не зустрінеш цієї атрибутики…

Це також залежить від второпності кожного священика, до яких струн людської душі доторкнутися. У нашій компетенції – передусім пояснити, звернутись до свідомості і сумління і допомогти, щоб навіть і « в добрій вірі» не робити вчинків, несумісних з християнською вірою.

Глибоко переконаний, що ініціатива не мала б належного успіху без підтримки душпастирів. Дуже важливими були відповідні звернення до вірян окремих церковних ієрархів. Вагомою була медійна підтримка фактично більшості загальнонаціональних та чисельних регіональних каналів телебачення.

Завдяки Між'єпархіальній екологічній мережі УГКЦ, в особі єпархіальних та екзархальних референтів нашого Екобюро було поширено десятки тисяч інформаційних буклетів щодо цього питання, біля кладовищ і храмів було встановлено кілька тисяч банерів.

Особливо приємно, що ця ініціатива набула екуменічного характеру, адже багато православних вірян і душпастирів звертались до нас з проханням про відповідний інформаційний матеріал, зокрема банери. Зрештою також православні ієрархи почали у своїх пастирських зверненнях закликати людей не використовувати цю пластмасову атрибутику для вшанування померлих.

«Забруднення навколишнього середовища, будь-яке нераціональне використання Божих дарів є екологічним гріхом»

Чи є гріхом викидати сміття в лісі, в річку чи будь-де на природі, де не передбачене прибирання відповідними службами?

У світлі християнської віри, наш світ – це Боже створіння, храм Божий, відповідно будь-яке забруднення цього Божого храму є провиною проти Творця.

Якщо не вдаватися в глибини Богослов’я, а відштовхуватися від Декалогу – Десяти заповідей Божих, то ми маємо Заповідь «Не вбий». Ця Заповідь стосується не лише безпосереднього вбивства чи загрози для людського життя, здоров’я, а також забруднення навколишнього середовища, яке має дуже багато форм. Якщо ми кидаємо сміття в річку, залишаємо його на березі, чи підприємство викидає шкідливі речовини у воду, тоді отруюється вода і виникає загроза для життя, здоров’я людини. Тим самим порушується Заповідь Божа «Не вбий».

Те саме і з лісом. Ми забруднюємо ліс, у лісі ростуть гриби, які є чудовими абсорбентами важких металів, інших токсичних речовин, а люди збирають гриби і споживають їх. І гриб, який би мав бути поживний для людини, перетворюється в отруту.

Але тут ще все набагато складніше, бо екологічний гріх починається з моменту, коли ми піднімаємося ліжка після сну і починаємо нераціонально використовувати дари, які Господь нам дарує: воду, електрострум… Бо все це є Божі дари, виробництво, постачання яких потребує додаткової енергії, відповідно – додаткові викиди у навколишнє середовище і його забруднення. У результаті людина сама стає заручником своїх дій. Одночасно причиною екологічної проблеми і її жертвою.

«Екологічний гріх – один з найважчих соціальних гріхів»

Ви вжили термін «екологічний гріх»?

Так, є такий термін. Його впровадив святий Іван Павло ІІ у своєму апостольському посланні «Ecclesia in America“, де він говорить про цей гріх, як про гріх безвідповідального руйнування природи. Він констатує, що це не просто один із гріхів, а відносить його до когорти найважчих соціальних гріхів, які загрожують життю людини.

Навчаючи про екологічний гріх, Церква пояснює його як порушення Божої волі і гріх проти заповідей «Не вбий» і «Не вкради» в ставленні до природи. У ширшому розумінні кожен гріх можемо трактувати як екологічний, адже в корені кожного гріха лежить внутрішня нечистота стосунків з Богом, що проявляється у зовнішній гріховній поведінці.

Вчення про екологічний гріх є також інтегральною частиною віровчення Української Греко-Католицької Церкви. Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» визначає екологічний гріх як гріх безвідповідального ставлення до створеного світу, як гріх проти Творця і важкий злочин проти людей та майбутніх поколінь.

Зрештою, проблема екологічного гріха є провідною темою енцикліки папи „Laudato si“, а відповідальність за створіння, за Богом дані дари природи розглядається в цьому документі Вчительського уряду як невід’ємний елемент живої віри та свідчення Христа в сучасному світі.

«Знущання над тваринами суперечить гідності людини»

Чому Церква розглядає, що тільки людині не можна наносити шкоду, але ж тваринам теж буває боляче. Є дуже розумні ссавці, вони здатні навіть плакати. Чому ми їх не беремо до уваги?

Насправді Церква навчає про необхідність пошанування цілісності створіння і гуманного ставлення до тваринного та рослинного світу. Згідно з вченням Катехизму Католицької Церкви знущання над тваринами суперечить гідності людини.

Є різні філософські концепції, про які ви частково згадали, зокрема патоцентризм, де вимагають розширення виміру відповідальності людини зокрема на ставлення до тваринного світу, чи біоцентризм, коли вимагають зробити знак рівності щодо людського життя і життя бактерії. Адже і те життя, і те життя. Значить, ми не маємо права знищити навіть вірус грипу, чи чистити зуби, бо ми вб’ємо мільйони бактерій…

Вчення Церкви полягає в тому, що людина покликана відповідально ставитися до будь-якої живої істоти, більше того, навіть і до неживої природи – мудро та помірковано використовувати Богом дані дари – природні ресурси. Але є певна ієрархія в світі Божого створіння. Це означає, що ми повинні насамперед поважати життя людини, один одного, і пізніше життя тварини як життя тварини. І тварина партиципує безпосередньо на дарі буття від Творця. Рослинка як рослинка і аж до бактерії. Але не можна мішати це все.

Сьогодні багато захисників екології організовують акції на захист рослинного, тваринного світу, але водночас кажуть, що аборт – це цілком нормальна практика, мовляв, це право матері.

На нашу думку, це псевдоекологічні погляди.

«Сьогодні найбільша загроза планеті – людський егоїзм, споживацтво і марнування Божих дарів»

Що найбільше, на думку Церкви, сьогодні загрожує планеті?

Планеті загрожує передусім людський егоїзм і споживацтво і марнування природних ресурсів. Сьогодні ми знаємо про диспропорцію споживання золотого мільярда і всієї іншої частини населення. Ми знаємо, що третина їжі, яку люди виробляють, знищується, у той час, коли мільйони людей помирають з голоду. Це однозначно передусім питання переусвідомлення свого місця у світі, у ставленні до Бога, до ближніх, до природи.

Найбільше, що загрожує планеті – це однозначно гріх, який починається з втрати віри в Бога і проявляється у дефіциті екологічної культури в повсякденному житті і кульмінує в різних важких злочинах проти створеного світу на рівні підприємств-забруднювачів та зловживань високопосадовців, які мали би піклуватися про спільне благо людей та природи.

«Завдяки своїм студентам свого часу я пережив екологічне навернення»

Чи можливо зараз жити так, аби не використовувати всього, що пропонує маркетинг, жити як аскет, якщо ти не монах?

Без дуже багатьох матеріальних речей, які настійливо нав’язує нам реклама та споживацька мода, людина може прекрасно жити. Більше того жити вільніше, цікавіше і щасливіше.

Дякую Богу, що сам свого часу пережив таке екологічне навернення. Мені в цьому допомогла не лише богословська освіта, а й мої студенти, майбутні священики, яким я вже майже 20 років викладаю екологічну етику. Завжди говорю їм про християнську відповідальність за природу цитуючи Святе Письмо та екологічне вчення Церкви … А вони мені завжди: ви це все класно говорите, а як на практиці воно має виглядати. І тільки тоді я сам почав замислюватися над практичним виміром цього і давати, спершу, сам собі відповіді. Пізніше, десять років тому з’явилася книжечка «Екологічний дороговказ: маленькі поради для великих змін» - практичні поради бережливого ставлення до довкілля.

Якщо говорити про практичний вимір екологічної свідомості, то тут йдеться про усвідомлений підхід до всього: одягу, взуття, їжі, майна, помешкання, транспорту, сфери послуг, роботи та відпочинку. Тобто все, чим ми володіємо, має елемент природного дару, адже все взято з надр землі. Людство вже майже відійшло від мануфактурного виробництва, а для промислового потрібна електроенергія, а її продукування забезпечують переважно викопні джерела енергії: нафта, вугілля, які, знову ж таки, при спалюванні викидають у повітря шкідливі речовини. Наприклад, лиш одна Бурштинська ТЕС, в Івано-Франківській області, щорічно викидає 100 тисяч тон різної хімії, отруює довкілля і наражає на небезпеку здоров’я та життя людей...

Гадаю, що провадити більш екологічне життя є цілком можливим. Більше того це є більш природнім для людини. Для християн – це би мало бути нормою, адже до цього спонукає нас наша християнська віра в Бога Творця та Спасителя. Але для цього є необхідним своєрідне екологічне навернення. Важливо є побачити і слідувати за пріоритетом цінностей встановлених Творцем. Спочатку –  «бути», а вже потім «мати», а не навпаки, як це часто є в житті сучасної людини.

Розмовляла Оксана Климончук