«Ми маємо купу упереджень, але вони розвіюються, коли ми спілкуємося», ‒ отець Тихон Кульбака

***

— А тепер настав час помолитися за мир в Україні і навернення Росії до Бога, — промовляє до своєї пастви священик, і всі парафіяни, яких повний храм та двір, починають співи.

Отець Тихон Кульбака править служби в храмі Блаженного священномученика Миколая Чарнецького вже третій рік та наставляє своїх прихожан на порозуміння та взаємоповагу.

У серпні 2014 року він переїхав до Львова з окупованого Донецька. До того — організував у місті на Сході молитовний майдан. Опісля — були полон і тортури з боку окупантів за це.

Одразу відрізнити його від інших львівських священнослужителів непросто. Утім, каже о. Тихон, прихожани знають його історію.

— Священики монастиря Святого Альфонса мене представили парафіянам. Але вже тоді вони трохи знали про мене. Були випадки, коли я ходив Львовом, мене зупиняли абсолютно незнайомі люди і казали: «Отче, як ми раді, що ви живі й здорові». Я питав, хто вони, а вони казали: «Ви нас не знаєте, але ми вас знаємо».

Спільна молитва

Так, прихожанка церкви Лідія зауважує, що ходить до храму Блаженного священномученика Миколая Чарнецького зокрема й через отця Тихона та його проповіді. Жінка зізнається, що і на сповідь любить ходити до нього.

— Я завжди ходжу сюди на службу, тому що в нього дуже гарні проповіді, гарно поставлена дикція, він мудрий отець, — зауважує Лідія. — Великої різниці між ним та місцевими я не бачу, бо це абсолютно не заважає молитися, спільно просити в Бога все, що ми просимо. Він порушує сучасну ситуацію у своїх проповідях, посилається на приклади спілкування з нашими воїнами. Відчувається, що в нього серце болить за те, що зараз робиться в Україні, хоча він зі Сходу.

А прихожанка Наталя відзначає, що ця церква добра тим, що в ній немає місця матеріальному, але є — для духовного.

— Я на тиждень можу почерпнути відповідь, що я правильно зробила, що ні. Тут кожен раз ми молимося за те, щоб Росія навернулася до Бога і щоб закінчилася війна. Тут вони працюють тільки для людей, — додає прихожанка.

Отець Тихон Кульбака запевняє: він ніколи не зіштовхувався з негативними реакціями з боку прихожан на свій бік, коли ті дізнавалися, що він переселенець. Але зауважує, що він і не їхав з таким посилом до міста Лева. Священик сподівався отримати щось  від цієї громади, чого в нього немає і поділитися з ними тим, чого немає в них.

Мусимо взаємно збагатитися

— Я завжди був налаштований на те, що ми мусимо взаємно збагатити одне одного. Відмінності, які є, не привід для розділень. Це привід для того, щоб вчитися одне в одного. Якщо на цьому будемо робити акцент, тоді проблем просто не буде.

Священик переконаний: у тому, що українці різні, і є краса, та з усмішкою називає усіх «хендмейдом Божим».

— Бог індивідуально кожного з нас так зліпив, щоб ми були не схожі одне на одного. Для чого? Щоб надихати одне одного, щоб вчитися. Тому для України це колосальна можливість місцевим громадам чогось навчитися і чогось навчити, спілкуючись із переселенцями.

А для того щоб досягти цього, священнослужитель чимало говорить із парафіянами про взаєморозуміння, життя, його труднощі та проблеми.

— Я поставив собі за мету бути таким майданчиком, за допомогою якого можна було б знайти порозуміння нашій громаді переселенців і львівській громаді. Це працює. Коли я львів’янам говорю про те, що переживають наші переселенці, і кажу: «Я є цей переселенець», вони абсолютно по-інакшому це сприймають.

Треба спілкуватися

Паства, приходячи на службу, сповідь, розмови зі священиком, не чує від нього мови ворожнечі та намагання щось довести. Отець Тихон каже, що через звичайне спілкування хоче допомогти зрозуміти: переселенці — такі самі люди, як і львів’яни. Вони переживають ідентичні проблеми, біль.

— Я розумію, що є дуже багато упереджень, — з обох боків, — які виникли на тлі якихось поодиноких фактів. А людям притаманно з мухи робити слона. Тому треба спілкуватися. Не треба мудрих речей, необхідні прості. Вони змінюють серця і ставлення людей.

При цьому отець Тихон упевнений, що на локальному рівні не можна цілковито вирішити те непорозуміння, яке існує між переселенцями та місцевими громадами. Велика відповідальність за це лежить на державі.

— Це відповідальність тільки держави і державного бюджету, а наше завдання вже на місці створювати майданчик для порозуміння.

Священик каже, що тих конфліктів, які є сьогодні в тих чи інших громадах, просто не існувало б, якби вимушено переміщені особи були забезпечені необхідним мінімумом: житлом, соціальним, медичним захистом і правом мати їжу і питво на щодень.

А от думки про те, що в майбутньому, після завершення війни і повернення окупованих й анексованих територій до складу України, можуть бути проблеми із порозумінням між громадянами, отець Тихон не вірить.

— Я пам’ятаю, як все починалося, тоді у Донецьку… І як тільки там з’явиться український прапор, ті, хто кричав «Росія! Росія!», будуть кричати «Україна! Україна». Не всі сто відсотків, але переважна більшість… Це не щиро, на жаль, але є така модель поведінки в людей — «люди-флюгери».

Для того щоб не погіршувати ситуацію, не поглиблювати конфлікти, отець Тихон радить створювати якомога більше майданчиків для спілкування, на кшталт громадських ініціатив.

— Просто зібралися і поговорили. Це фантастично міняє стосунки людей. Ми маємо купу упереджень одне до одного, але ці упередження, як правило, розвіюються, коли ми спілкуємося. Спілкування — ключ до вирішення всіх проблем. Брак спілкування — катастрофа.

Текст: Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО,
Фото і відео: Микита ПЕЧЕНИК
dyvys.info