Митрополит Філадельфійський: «Ми звільнятимемо з наших шкіл учителів, які укладатимуть одностатеві шлюби»

Владико, кілька місяців тому в США прийняли закон, який дозволяє укладати одностатеві шлюби. Як так сталося, що традиційні Церкви не завадили цьому?

Вони дуже сильно старалися, аби цього не трапилося. Але за цією акцією стояло багато грошей і впливові люди, тому ми нічого не могли вдіяти.

З часом перед нами постануть великі проблеми. Бо, наприклад, ми маємо свої католицькі школи, в яких викладають також світські люди. І якщо хлопець вирішить «одружитися» з хлопцем чи дівчина з дівчиною, постане питання, чи ми можемо їх звільнити, чи маємо на це право.

Звісно, ми звільнятимемо таких осіб, а вони, відповідно, мабуть, звертатимуться до суду, що ми їх звільнили несправедливо.

Але ж католицькі школи підпорядковуються Церкві…

Так, але є трудове законодавство США. Щоб звільнити людину, треба мати поважні причини. Оскільки є закон, що дозволяє такі шлюби, ми ще не знаємо, як суд ставитиметься до позиції Церкви в такій ситуації.

Ми маємо чотири свої школи, в яких діти отримують повну середню освіту. Деякі школи мусили закрити через брак дітей, адже приватні школи – платні і не всі готові платити, тому віддають у звичайні.

А скільки коштує навчання в нашій католицькій школі?

Десь дві тисячі доларів на рік для молодших класів. Старші класи дорожчі.

Там вчаться не лише греко-католицькі діти?

Звичайні американські діти також. Якщо говорити об’єктивно, то ми даємо дуже добру базову освіту. У молодших класах маємо обов’язкову ознайомчу програму про Україну. Ширша програма вже у старших класах і на вибір. Українську мову також вивчаємо. Крім того, маємо суботні школи, наприклад, у Філадельфії є 350 учнів…

Чи змінилися принципи прийому на роботу вчителів католицьких шкіл у зв’язку з новими обставинами?

Вчителі мусять підписати документ, що навіть якщо вони не католицької віри, то нічого не вчитимуть дітей проти нашої релігії. По-іншому не може бути.

Ми ще не знаємо, як усе буде, але ситуація виглядає так, що це затягнеться на багато років. Прикро, бо буде багато марно витрачених коштів на суди, які б могли йти на розвиток Церкви чи потребуючим.

Тож якщо на вас подаватимуть до суду за звільнення людини, які одружилася з представником своєї статі, то ви все одно звільнятимете її?

Так! Підемо до суду, бо мусимо обстоювати те, у що віримо. По-іншому не можна, бо перестанемо бути Церквою.

А взагалі в Америці є якась співпраця між Єпископською Католицькою Конференцією і державною владою США?

В Америці чітко розділені уряд і церковні справи. У США навіть нема департаменту у справах релігії, як це є в Україні. Ми діємо незалежно одні від одних.

Ось відбувся Патріарший Собор у нашій Церкві, який проходить раз на п’ять років. Як відчуваєте, чим він може допомогти УГКЦ в Америці?

За останні сорок років багато наших людей перестало ходити до церкви. Крім усього іншого, тут спрацювала секуляризація. І це не тільки ми маємо таку проблему. В усі церкви люди приходять дедалі менше…

У нашій архиєпахії ми пробуємо звертатися до людей, які можуть ходити до церкви, але не ходять, за допомогою сучасних методів. Робимо українською та англійською мовами коротенькі відео: чому я йду до церкви, у що я вірю. Даємо ці відео нашим вірним, щоб вони поширювали їх серед рідних, друзів. Ми віримо, що наша Церква є набагато ширшою і може промовляти до якомога більшої кількості людей. Бо на великі свята (Великдень, Різдво тощо) людей приходить дуже багато, храми переповнені. І ось до цих людей ми хочемо більше звертатися і шукати нових способів налагодити з ними контакт. Бо світ сьогодні слухає по-іншому. Усі мають смартфони, планшети, які під’єднані до Інтернету… Вони отримують масу різної інформації… Ми думаємо, що зберемо людей і будемо їм щось говорити. Але хто сьогодні хоче слухати? Тому ми, як Церква, нині мусимо шукати методів у мас-медіа, аби говорити до людей, як до молоді, так і до дорослих.

Перед Церквою стоять великі виклики. Вважаю, що в останні десятиліття ми погано працювали з дорослими, завжди звертали більшу увагу на дітей, на їхню підготовку до першого Причастя… Однак ці діти виростають, здобувають багато нових знань і, може, захистили докторську дисертацію… А в духовному плані ми їй дали недостатньо. Тому нам треба шукати нові способи доносити знання про Господа Бога…

Наприклад, які це можуть бути способи?

Скажімо, цього року ми посвятили два нових храми. Було вирішено знімати відео згори, а не з-за іконостаса. Люди мали добру нагоду бачити всю Літургію і їм це дуже сподобалося… Потім багато зверталися, аби пояснити їм, що означають ті чи інші дії в Богослужінні.

Хіба ваші парафії не поповнюються вірними з останньої хвилі еміграції?

Поповнюються, але новоприбулим потрібен час на адаптацію. І вони не дуже можуть зрозуміти, чому в нас частина Літургії йде англійською, частина – українською…

Хотів би відзначити, що з України емігрує багато талановитих людей. І завдяки цьому ми маємо гарні хори, наші спільноти справді поповнюються новими членами.

Скільки парафій належить до вашої єпархії?

Маємо 65 парафій і 4 місії.

У нашій Церкві є Стратегія розвитку УГКЦ на період до 2020 року «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом». Ось ви б якою хотіли побачити свою єпархію за п’ять років?

Я б дуже хотів, аби кожен священик відповідав за якусь конкретну справу при церкві. Священик, як людина, не наважується ризикувати, робити щось нове, побоюючись, що в нього щось не вийде. Але нам справді треба щось робити, аби відновити дух Церкви, щоб відправа справді була живою. Наприклад, можна залишитися з людьми після Літургії випити кави і чаю, поспілкуватися з ними.

Але інколи буває важче заохотити до якоїсь роботи священика, ніж мирянина. Скажімо, в одній парафії вирішили були організувати садочок, бо там є багато дітей. Через якийсь час цікавлюся, як та справа просувається. А вона ніяк не просувається і знаходиться цьому купа причин…

Тому я хочу всіх закликати не боятися, не журитися, а братися до роботи, бо Бог любить сміливих.

Розмовляла Оксана Климончук