АКТУАЛЬНО

«Небезпечно, коли держава віддає перевагу одній Церкві», – Глава УГКЦ для радіо «Свобода»

Четвер, 09 березня 2017, 11:52
Глава і Отець УГКЦ Блаженніший Святослав 8 березня дав інтерв’ю для радіо «Свобода» у Празі (Чехія).

Ваше Блаженство, на Майдані сотні тисяч людей молилися щогодини, просили миру і гідності для себе. Це були і католики, і православні, і юдеї, і мусульмани. Чому це явище було важливим?

Феномен Майдану для багатьох є загадкою. Багато хто має спокусу маніпулювати цими подіями чи почуттями, які виникали. Але Майдан поставив дуже високі моральні вимоги і перед українським суспільством на загал, і перед християнами, перед Церквами зокрема.

Революція гідності була нічим іншим, як виявом, з одного боку, християнських, суспільних цінностей, які ми називаємо європейськими, а з іншого – саме ці події винесли на всеукраїнську дискусію ключові моменти соціальної доктрини Церкви. І саме повага до гідності людської особи є першим принципом такої доктрини.

 

У кривому дзеркалі гібридної війни винний у кровопролитті не той, хто почав агресію, а той, хто почав оборонятися. Чи вам не доводиться чути звинувачення, що Церква, яка пішла за своєю паствою в окопи, підтримує війну?

 Це звинувачення звучало з дуже високих трибун, зокрема навіть у контексті Папського Синоду 2014 року, де голова Відділу зовнішніх церковних відносин Московського Патріархату прямо сказав, що «уніати і розкольники» є причиною війни в Україні. Хоча знаємо, що Україна у тих обставинах є жертвою зовнішньої несправедливої агресії. Сьогодні не існує в Україні жодної сили, навіть церковної, яка могла б вивести на Майдани мільйони людей. Так було і в кінці 2013 року.

Часто закидають, що підтримуємо «громадянський конфлікт». Такими термінами оперує агресор.

Сьогодні, коли ми зі своїм народом навіть на передовій, дуже часто закидають, що ми підтримуємо тільки одну частину українського суспільства, таким чином де-факто підтримуємо «громадянський конфлікт». Такими термінами сьогодні оперує агресор, який має на меті з жертви зробити винного у війні.

Насправді жодна з українських Церков ніколи не підтримувала жодної агресії, ненависті і ніколи не підтримувала війни. У часи Майдану ВРЦіРО намагалася все зробити, щоб зберегти характер мирного протесту, не допустити агресії влади проти людей на Майдані. Нам цього не вдалося. Ми були з тими людьми, які готові були віддати своє життя за справедливість.

Так само і сьогодні – усі українські Церкви, зокрема і Церква Московського Патріархату, хочуть бути поруч із солдатами, які захищають Україну. Майдан – це не був якийсь «націоналістичний переворот», бо говорив різними мовами, молився різними мовами, були присутні священнослужителі різних Церков, представники різних національностей. І сьогодні більшість солдат, які захищають Україну, розмовляють російською. Це не тільки моральне право, а й громадянський обов’язок. Тому Церква поруч. Наші військові капелани поділяють з ними всі ті тяготи військового часу, є і в радості, і в смутку і з ними, і з їхніми родинами.

Що ви можете зробити для пастви, яка залишилася на окупованих територіях – в Криму, на Донбасі і в самій Росії?

Найперше – ми є разом з ними. На окупованій території присутні наші священики. Це був наш вибір. По ту лінію розмежування залишилося 11 парохій. І не всі вони сьогодні функціонують належним чином. Але є чотири священики, які душпастирюють у Луганську і Донецьку. Є п’ять наших парохій у Криму, які вдалося зберегти і захистити, навіть при допомозі дипломатичного втручання у справу Апостольської столиці. Один із видів служіння – просто бути поруч, з іншого боку, бути голосом людей і мостиком, який єднає ті території з великою українською родиною.

 

Чи можливе існування сильної Православної Церкви поряд із сильною Греко-Католицькою Церквою?

Сильні українські Церкви є силою українського суспільства і народу. Треба нам взаємно побажати, щоб всі Церкви в Україні стали сильними, щоб Україна навіть у своєму новому історичному періоді лишилася християнською державою.

УГКЦ ніколи не була державною, але завжди була Церквою свого народу, який більше ніж 300 років не мав своєї держави. У різних історичних моментах наша Церква перебирала силою факту певні функції держави. Ми ніколи не були і не хочемо бути простим інструментом в руках чи то політиків, чи державної машини. Ми хочемо мати свободу сказати правду і політикам, і державним чиновникам.

Співіснування різних Церков в Україні – один із елементів держбезпеки. Сьогодні Україна є поліконфесійним суспільством. І є дуже небезпечно, коли держава починає фаворизувати одну Церкву. Це створює напругу в релігійному суспільстві. Засада відокремлення Церкви від держави є досить позитивною і має зберігатися в українському суспільстві незалежно, які вітри віють на тому владному Олімпі.

Я дуже стурбовано дивлюся на внутрішні кризи, які переживають православні Церкви, зокрема УПЦ (МП). Дуже багато людей відходять від Церкви. Частина собі шукає іншої Церкви, але велика частина людей розчаровується. Якщо сучасна людина відчуває себе зрадженою своєю Церквою, то в неї виникає недовіра до будь-якої іншої. Сьогодні дуже часто можна почути в Україні вислів: а, всі ті попи однакові! Це дуже небезпечний феном, феномен секуляризації, втрачання моральних орієнтирів.

Ми не втручаємося у внутрішньоправославні процеси, хоча молимося за об’єднання українського православ’я, працюємо над тим, щоб була відновлена єдність всіх Церков Володимирового хрещення, щоб можна було говорити про існування єдиної помісної Церкви в Україні. Ми повинні втілювати християнські цінності в життя українського суспільства. Як ми займемося своїми вузькокорпоративними питаннями, будемо воювати за владу, майно, сфери впливу, то зрадимо потреби українського суспільства і не виконаємо своєї місії – навчати людей Божого Слова.

 

Чи ви хотіли б об’єднати всіх українців - греко-католиків під одним омофором?

Моє служіння не обмежується Київською митрополією чи територією України. Я очолюю Церкву, яка є глобальною. Церкву глобального масштабу зробили саме наші емігранти, рознесли Церкву по всіх континентах – Північна і Південна Америка, Австралія, Західна Європа, Росія, Казахстан. Ми сьогодні відкриваємо вірних у Японії, в Китаї, в Африці, на Близькому Сході. Нашим прагненням не є мати владу над усіма українцями - греко-католиками в усьому світі, а мати необхідні ресурси, щоб кожен українець - греко-католик мав можливість доступу до свого священика.

 

 

www.radiosvoboda.org

ПУБЛІКАЦІЇ

Доповідь Глави УГКЦ на конференції «Роль релігії в європейській інтеграції – перспективи України та ЄС» 22 вересня

Згідно із соціальним вченням Католицької Церкви, є чотири головних принципи, на яких має будуватися сучасне європейське суспільство. Я...

МЕДІА
Prev Next