АКТУАЛЬНО

Отець Мирон Бендик про Катехизм для молоді: «Йти з Христом – це вибрати щасливу траєкторію свого життя»

П'ятниця, 25 червня 2021, 13:57
У стінах Дрогобицької семінарії ректор о. Мирон Бендик захопливо розповідає нам про Катехизм для молоді «Ми йдемо з Христом», який у понеділок для усієї Церкви урочисто проголосить Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав. До завершення розмови з одним з його авторів шкодувала про одне – про те, що немає під рукою самої книги, бо з нетерпінням кортіло її розгорнути і спільно з героями вирушити у захопливе паломництво головними святинями нашої Церкви, шукаючи відповіді на такі важливі питання.

Отож в ексклюзивній розмові для Департаменту інформації УГКЦ розпитуємо в отця ректора Дрогобицької духовної семінарії та одного із творців молодіжного Катехизму про «кухню» його написання, потребу, концепцію, досвід восьмирічного напрацювання, а також про сучасні тенденції та виклики, які стоять перед молоддю.

Слава Ісусу Христу! Отче, насамперед розкажіть, будь ласка, звідки виникла потреба та ідея написати Катехизм для молоді, адже в нашій Церкві вже є Катехизм «Христос – наша Пасха»?  

У Церкві завжди триває процес розвитку. Тому вона належить до таких структур, які не задовольняються тим, що вже є готовим, зробленим. Дуже добре, коли структура прагне розвитку і творить щось нове. Саме катехитична ідея завжди є актуальна, бо несе в собі перспективи зростання як відповідь на потреби і запити людей. Сама ідея Катехизму виникла з потреби відповідати на питання. Коли люди увірували і охрестилися, то в них виникають практичні питання у християнському житті.

Відповідь на питання – це одна з характерних рис Церкви, яка вимальовується із самих початків. Ідея катехизації народилася з реальності і відтоді супроводжує Церкву впродовж двох тисяч років.

Згадуваний вами Катехизм нашої Церкви, який вийшов на початку двохтисячних, мав містити в собі сповідування віри в нашій традиції. Це було суперзавдання, враховуючи, що прецедентів до цього ми ще не мали. Навіть більше, Церква щойно починала оговтуватися після підпілля і ставити різноманітні творчі завдання, які полягали не в зализуванні ран минулого, а у творенні майбутнього.

Звичайно, що коли ми говоримо про перспективу Церкви, то її майбутнім є наступні покоління. Стратегія Церкви також полягає в тому, щоб мати уявлення, чим живуть наші діти та внуки, що для них авторитетне, які акценти у вірі вони ставлять. 

Щоб відповісти на запит нового покоління, ми мусили добре поцікавитися цим поколінням, яке вже виросло за Незалежної України і має трохи більше внутрішньої свободи. Це добре, але це також передбачає, що молодь  ставить нам набагато більше незручних питань. Ідея Катехизму – це відповіді на питання. Це, власне, і означає та заохочує шукати і давати чесні відповіді на запитання молоді.

Працю над Катехизмом для молоді починали вісім років тому, коли презентували основний Катехизм. Тоді з цією ініціативою виступив Блаженніший Святослав і з моменту його виступу почалися конкретні кроки в напрацюванні. Чесно кажучи, люди, які його напрацьовували, вже були готові відпочити, а тут з’явилася потреба працювати над новим [сміється. - Ред.].

У цьому контексті виникла думка: якщо ми іменуємо це Катехизмом для молоді, то доцільно доручити його написання самій молоді. Це буде біологічно виправдано. Молоді люди найкраще відчувають свій запит. Це були наші перші думки, щоб сформувати молоду бойову бригаду, яка б із натхнення віри написала те, що потребують почути.

Такими були передумови виникнення самої ідеї написання Катехизму і, власне, наступним Катехизмом нашої Церкви став Катехизм для молоді «Іти з Христом». Зараз ми вже є на передпрезентаційній стадії.

А чим і чому цей Катехизм буде цікавим для молоді? Чи він передбачає візуалізацію Христової науки? Яка його концепція?

Молодіжний спосіб подачі інформації ліг в основу творення молодіжного Катехизму.

Людина, щоб стати віруючою, має вийти за рамки стереотипів. Віра виводить нас із зони комфорту. У цьому сенсі вона співзвучна із тим, як почувається молода людина: прагне себе реалізувати, хоч їй дана досить занудна суспільна ситуація.

Саме тому в першому розділі Катехизму представляємо віру як розширення горизонтів і як реалізацію потреби у повноті, до чого прагне кожна людина.

Наступний момент – як це реалізувати? Другий розділ нашого Катехизму відповідає на запитання: як відчути себе особою? Це означає, з одного боку, відчути свободу і відповідальність. Що означає моя гідність як особи? А з іншого боку – відчути свої можливості, щоб людина могла почати особистісно  в житті реагувати. Тому в другій частині ми говоримо про молитву як мистецтво міжособистісного спілкування. Тут треба теж руйнувати багато стереотипів: молитви як обов’язку, як традиції, як певних текстів. Важливо говорити про те, що молитва – це коли говорю Богові про те, що наболіло. Правда є такою, що в молитві я починаю слухати і вчуся слухати, трохи прикусивши язичка і помовчавши.

Це дуже велика аскеза і зусилля, але навчившись цього на молитві, кожна молода людина вчиться мистецтву спілкування з іншими людьми, яке починається зі слухання. У цьому є доцільність другої частини, щоб людина відчула себе особою. А в третій частині постають всі моральні питання і показується, що проблеми є для того, щоб їх вирішувати, а не щоб на них нарікати. Там говориться про сімейні, суспільні, навіть економічні проблеми. Саме не як карма якась, а як колосальна можливість увійти в історію не заради себе самого, а зробити щось у поколінні, що залишиться як здобуток на наступні покоління.

Без християнського імпульсу це навряд чи вийде вирішити. Трагедія невіруючої свідомості в тому, що людина після розчарування стає циніком і втрачає віру. Катехизм створено для того, щоб супроводити молоду людину, яка шукає у своєму житті дуже гарних, глибокий речей і вартує їх.

Отче, ви також згадували, що була ідея залучити молодих людей до творення Катехизму. Чи вдалося її реалізувати? Розкажіть також, будь ласка, детальніше про команду, яка працювала над Катехизмом. Як відбувалася праця? Як часто зустрічалися?

Спершу ми мали дуже широке коло учасників. Особисто я представляю Катехитичну комісію. Первісно завдання напрацювати Катехизм було поставлено перед Комісією у справах молоді.

Станом на 2013 рік напрацюваннями Молодіжної комісії вже була серія інтерв’ю з молодими людьми. Також була проведена ціла низка співбесід Блаженнішого Святослава з молодими людьми. Ціла серія стенограм, розмов. Це нам допомогло вивчити запити молоді. Катехизм має структуру, подібну до «дорослого». У кожному розділі є цитата з «дорослого» Катехизму. Якщо комусь захочеться глибше ввійти в цю тему, то зможе більш детальну інформацію віднайти у Катехизмі «Христос – наша Пасха».

Таким чином подібні питання ми поклали в основу. Наш Катехизм теж будується на питаннях і багато з них ми вкладаємо в уста наших паломників, які, хоч і вигадані, але дуже симптоматичні. Згодом було зібрано ще чимало думок від різних людей про те, який виглад повинен мати сам Катехизм.

Вони запропонували багато ідей, які потім ми відбирали, дискутували над ними, аж поки не вималювалася концептуальна тема. Тому всіма базовими і фундаментальними речима завдячуємо Молодіжній комісії. Вони генерували ідеї, а ми їх збирали докупи і розкладали на полички.

У такий спосіб ми сформулювали ідею паломництва, позаяк молодіжні прощі популярні серед молоді. Бо старша бабця там пропаде на п’ятому кілометрі, а в молоді це виходить дуже динамічно [жартує. - Ред.]. Тому ця ідея лягла в основу самої книги.

Також ми порівнювали ідею нашого Катехизму з YOUCAT, що є Катехизмом для молоді Католицької Церкви. Там складніша ситуація, бо Церква глобальна і написати один Катехизм для молоді в таких різних куточках світу є непросто. Нам було легше, оскільки ми представляємо помісну Церкву. Тому ми постаралися це паломництво спроєктувати на нашу землю та історію. Є чотири базових храми, навколо яких відбувається це молодіжне паломництво. Перший – це Софія у Києві, бо звідси починається Київське християнство, тут є його джерела. Наступний етап – собор Святого Юра у Львові, який представляє галицьке християнство, до якого ми всі належимо. А з третього боку, як любить казати наш Блаженніший, що ми не тільки Церква в Україні, а глобальна Церква, тому ми не могли обійти церкву Святої Софії в Римі. Тому третій храм – це Софія Римська. Цей храм репрезентує всю нашу діаспору. Завершується поверненням до джерел, але тепер вже до Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві.

Таким чином паломництво відбувається по нашій історії і географії, там, де живуть наші люди. Це надало динамічності всьому текстові. Він не є занудним, де дзьобають одне одного [сміється. - Ред.].

Ідея паломництва переплітається з євангельською ідеєю подорожі Христа до Емаусу, коли Христос непомітно до них приєднується. Це ж стається і в нашому Катехизмі. Ця євангельська оповідь є немовби прообразом до подорожі наших учнів тільки на київському рівні. Кожен учасник має свою передісторію.

Ідея паломництва з молодими людьми, які географічно глобальні. Серед героїв є кілька римських кадрів, з Казахстану це східна діаспора, також монахиня з Бразилії, бо Бразилія – континент монаших покликань. Є дівчинка, яка є представницею заробітчанок з Риму, має досвід проблеми культурного шоку. Є дівчина з України, вона має проблеми зі здоров’ям. Серед їхньої компанії є такий отець Андрій, який приєднується до цієї групи. Я жартую, що він в них є своєрідним цапом-відбувайлом, бо мусить на всі питання відповідати. У цьому є така харизма. Звати його Андрій, бо апостол Андрій Первозваний приніс світло Христа на Дніпровські кручі. Цей отець Андрій – це збірний образ священника, який не має в собі жодного клерикалізму чи всезнайства. Вони вирушають у паломництво і кожна наступна тема шукає відповіді на питання цих молодих людей.

Наш Катехизм ілюстрований іконами або промовистими фотографіями. Це зроблено для того, щоб відкрити для себе все багатство нашої культурної і духовної спадщини.  

Він легко береться до рук. Не схожий на страшну енциклопедію. Є в ньому до 300 сторінок. Всюди підписано, звідки походить ікона. За цим стоїть мистецький вимір. Молода людина завжди допитлива. Тут вона супроводжує живе спілкування, яке відбувається.

У вашій команді мусів бути мистецтвознавець…

Ми у команду запросили людей, які професійно займаються іконами. Є фрески, давні і сучасні ікони.

Окрім різноманітних дискусій, була гарна нагода для спілкування, що є велика розкіш. Ми також мали своєрідне «чистилище» у вигляді нашого Богословського відділу [жартує. - Ред.].

Не думаю, що мені після смерті на вході до чистилища буде легше [сміється. - Ред.].

Вже будете мати досвід…

Так, так, але це був дуже потрібний і корисний процес. Ми вдячні нашому Богословському відділу за сумлінну і віддану працю.

Останні два-три роки були такими «чистилищними» роками. Друзі з Богословського відділу мали дуже невдячне завдання.

Вісім років творчої праці…

Так, це були дуже важливі вісім років нашого життя. Вони  були для нас не якимось відбуванням, а можливістю працювати над важливою справою і реалізувати свої можливості.

Чи можливо підрахувати за ці вісім років загальну кількість людей, які працювали над Катехизмом?

Важко сказати. Очевидно, що їх буде кілька десятків, але в основу робочої групи входило близько 20 людей. Це був час палких дискусій, але ми виросли разом із Катехизмом, бо через вісім років наш рівень стосунків не погіршився, а може, і покращився. Шкода навіть, що праця завершилася, бо ще би щось написали, а вже по всьому.

У понеділок, 28 червня, буде проголошення і презентація Катехизму. Відповідно, після цього він потрапить у руки молоді. Чи маєте рекомендації, як його вивчати?  

Я вважаю, що тут принципово не потрібно давати рекомендацій, щоб не виглядало, що ми краще знаємо, як треба. Молода людина має перевагу, що вона може більш творчо до цього підійти. Молодіжна комісія собі уявляє, що ці книжечки можна буде залучати під час прощ чи в дискусійних колах використовувати теми для обговорення. Це вже на приватний розгляд кожного.

Я вважаю, що молодій людині, яка безкорисливо шукає істини, книжка завжди допоможе її віднайти. Книга має перевагу, бо вона завжди доступна. Там є спроба чесно говорити про християнство як про реалізацію цього максимуму, що людина може мати в житті. Особисто вважаю, що для кожної людини таке ознайомлення є цінною альтернативою. Дуже важливо молодій особі у момент пошуку і самоствердження не нав’язувати їй якусь думку, а запропонувати альтернативу згідно з вченням Церкви.  

Але справді в такі моменти пошуку самоствердження молоді люди часто опиняються за межами Церкви, обираючи різноманітні сектантські, атеїстичні напрямки… Як наш Катехизм може допомогти не загубити правдиву віру і за потреби до неї повернутися?

Нехай прийдуть в ту секту і принесуть зі собою туди Катехизм. Ми не розглядаємо його суто конфесійно. Так, він виданий УГКЦ з благословення Синоду Єпископів, але з нього може користати також молодь, яка не належить конфесійно до нашої Церкви. До певного віку молодь конфесійні нюанси не дуже зауважує.

Як священник, я вважаю, що коли людина в пошуку потрапляє може не зовсім туди, куди б я  бажав їй потрапити, то важливо не припиняти пошуку. Хай шукає, порівнює і не зупиняється. Бо правда є така, що той, хто шукає, знаходить, як казав Христос. Коли вона повернеться до Христової Церкви, то це вже буде її набагато свідоміший крок, ніж коли все було за конвеєром.

Пошук правди – це істинний крок і він обов’язково приводить до Христа.

Чимало моїх друзів казали, що прийшли до віри завдяки радянській системі, хоч це й дивно звучить. Так траплялося з різних причин, хтось задумувався, чому так багато часу приділяють Біблії, якщо в ній нема нічого цінного. Хтось не розумів, як можна говорити про Бога стільки і так, якщо Його б не було. Бо якщо Баби Яги не існує, то нам не потрібно цілих факультетів, щоб довести, що її нема.

Катехизм – це книжка. Великий відсоток молоді сидить у соціальних мережах. Читати книжку вже не так модно і популярно. Якими шляхами ви б порадили стукати до інстаграмної молоді, зокрема з Катехизмом в руках?

На мою думку, чутки про смерть книжки дещо перебільшені. Бо це певний вид культури, який передбачає певний спосіб сприйняття. Ми бачимо, що в сучасній цивілізації всьому є місце. Безперечно, що інтернет-версія вже існує. Важко сказати, чи буде вона доступною відразу після презентації. Церква дуже цінує книжку, це древня культура. Зрештою, ми збудовані довкола книги – Євангелії, яка в кожному храмі стоїть на престолі. Віртуальний світ знайшов своє місце, але ніколи не зрівняється з ефектом реального контакту. Є певні безпосередні міжособистісні форми людського спілкування, без яких людина не буде почуватися людиною. Тому книжка – це одна з форм, дуже ненав’язливий партнер. Вона поважає свободу людини. У тому її унікальність.

Якщо розглядати Катехизм як певного інформатора, то краще за інформацією звернутися в інтернет, а якщо як того, хто буде з вами спілкуватися, через кого до вас промовлятиме постать Христа, бо Його слово продовжує буття, тоді книга вам до диспозиції. Катехизм – це одна з форм буття Христа між нами. Людина, яка глибоко відчуває іншу особу, обов’язково відчує Бога.

Слово Боже – це невід’ємний атрибут християнської культури, який ніколи не зникне, бо це спосіб спілкування, який Бог вигадав, щоб дійти до людей кожної культури, кожного народу і часу.

Дуже часто молодь шукає емоцію, зокрема в Церкві, задовольняючись веселим проведенням часу: бансами, танцями, майстерками. Зазвичай їм не цікаво пізнавати і вивчати щось глибше. Як, на вашу думку, можна зацікавити чимось глибшим?

Але ви несерйозно це кажете [сміється. - Ред.].

Знаєте, чому так кажу? Емоція – це тільки один з епізодів життя молодої людини, до моменту, коли з’являються перші виклики дорослості. Тоді важко обмежитися тим, що раніше було достатньо. У ті моменти людина стає серйознішою, у неї з’являється чимало питань і пошуки того глибшого. Зазвичай, коли в’яне перше кохання… Тоді настає час пізнавати глибші виміри, шукати покликання, обирати професію... Тут ми наближаємося до релігії. Бо віра не має схеми, а людина собі малює певні схеми в житті. Тоді вона розгублюється і шукає нові схеми, коли віра їй показує, що може бути по-іншому. Віра допомагає людині долати стереотипи.

Сумно, коли людина застрягає у певних схемах і стереотипах, бо тоді є відчуття, що ти спілкуєшся не з живою людиною, а з якоюсь газетою із завченими фразами. Віра – це не суто інтелектуальний шлях, а прорив на рівні особи. Важливо бути особистістю і відчувати свою гідність. Тоді у житті запрацює Катехизм…

Вже на завершення нашої розмови хотіла б у вас запитати про саму назву – «Ми йдемо з Христом».  Як молодій людині зрозуміти, що вона дійсно йде з Христом? Що для цього необхідно, щоб це не були лише гарні слова...

Молода людина завжди це відчує у власному сумлінні. Бо саме сумління – це Божий інструмент. Він може не бути достатньо добре настроєний, але ще гірше, коли його взагалі нема. Бог подбав про те, щоб наше життя було добрим, подарувавши нам сумління. Без християнської віри – це ненастроєний інструмент, але який є. Важливо на ньому будувати своє життя. У цьому процесі молода особа зрозуміє, що він розстроєний. Виникне питання: а як його настроїти? Відповідь – відповідно до Христа, бо це критерій людяності з колосальною перспективою, позаяк Христос є богочоловіком. Немає в Христі межі удосконалення людини, бо там, де завершується чоловік, починається Бог. Важливо пам’ятати: коли рівняєшся до Христа, то завжди бачиш, що жити згідно із сумлінням можна краще і краще. Ти не тільки можеш мріяти про щось краще, а маєш все для того, щоб це краще реалізувати. З того моменту, коли ти захочеш, – почнеш це робити, не чекаючи «ліпших часів». Зробити ставку на свободу людини – це завжди виграти. Якщо людина хоче жити по-рабськи, то це її вибір, а хоче бути вільною, то хай бере Катехизм до рук і пробує читати. 

«Ми йдемо з Христом» – що це означає?

Іти з Христом – це вибрати щасливу траєкторію свого життя. Бог у своєму провидінні має для нас план, який називається щастям. Коли будуємо з Христом, тоді будуємо щасливо. Без Христа раніше чи пізніше людина відчує втрату. Завжди може включити свій ресурс і працювати на своє щастя. Дуже важливо шукати реальне щастя, а не уяву про те, яким воно має бути. Потрібно бути віруючою людиною, щоб не розминутися зі своїм щастям. Якщо ти не віриш, то май претензії тільки до себе, чому не маєш щастя.

Щиро дякую за таку цікаву розмову і розповідь про «кухню» написання Катехизму!

Дякую вам! До зустрічі на презентації!

Розмовляла Христина Кутнів,
журналіст Департаменту інформації УГКЦ

ПУБЛІКАЦІЇ

Владика Василь Лостен: «Діалог – це можливість по-справжньому пізнати серце свого ближнього»02 грудня

Свого часу митрополит Андрей Шептицький сказав: «Спільне добро чинить із людей одне тіло, а якраз те спільне добро є основою всякої любови....

МЕДІА
Prev Next