АКТУАЛЬНО

Отець Василь Халак з Аліканте: «Під час проповіді ходжу з мікрофоном між людьми і ведемо діалог»

Четвер, 26 січня 2017, 22:57
Капелан для українців о. Василь Халак, настоятель громади Христа Спасителя в іспанському місті Аліканте, розповів Департаменту інформації про життя греко-католиків на Іберійському півострові.
Зображення 1 / 4 Використовуйте клавіші для перегляду

Отче Василю, чула, що ваша парафія в Аліканте живе насиченим життям, особливо в роботі з дітьми…

Те, що діти йдуть до церкви, передусім заслуга батьків. Гадаю, без батьківського прикладу ми ніяк не мали б стільки дітей у церкві. Два рази на тиждень наші діти мають можливість вчитися писати українською мовою. Є вчителька, яка робить це з власної ініціативи.

У провінції Аліканте відносно не дуже багато українців. Усього 1112 осіб.

 

А скільки взагалі людей у вашій парафії?

У звичайну неділю приходить до півсотні, інколи – 80 осіб. Усе залежить від часу. Наприклад, влітку, коли люди їдуть на канікули додому, парафія може мати всього 20 людей. На Різдвяні й Пасхальні свята нас стає щоразу більше. Але щонеділі менше ніж 50 осіб не збирається. Коли я тільки приїхав сюди, на Трійцю зібралося лише 9 людей…

 

Це добре чи погано?

Це і добре, і погано. Для нас – це добре. Ми стаємо міцніші, приходять нові люди. Але для України – це погано, адже з країни виїжджають молоді люди, які шукають тут кращого життя. Ми допомагаємо їм влаштовуватися, шукаємо роботу. Ми інколи як інформаційне бюро: одні люди дають оголошення, інші їх забирають. Тут така практика існувала з початку заснування громади.

 

Священик в Іспанії – просто священик чи щось більше?

По-різному. Скажімо, якщо нема кому організовувати якихось вечорів, концертів, то цим займається священик. Якщо він цим не буде займатися, тоді культурного життя тут не буде.

В інших містах, таких як Мурсія, Валенсія, є українські асоціації, які займаються культурним життям. У нас немає такої асоціації. Тому в нас священики беруть на себе відповідальність за культурні заходи.

 

Скільки років ви вже тут служите?

В Аліканте вже п’ятий рік. До цього був на півночі Іспанії. Там є справжні проблеми – єпископ не хоче прийняти нашого священика. Три роки ми мали там велику громаду, понад 150 людей. Але в нас забрали церкву і до сьогодні не приймають нікого. Питання розглядається на рівні керівництва Церкви…

 

У зв’язку з чим таке упередження? Воно скрізь існує?

Ні. Єпископ Хесус, що служить на півночі, відповідальний у Конференції Єпископів Іспанії за екуменізм. Він близький знайомий владики Алфеєва, який відповідає за міжнародні відносини в Російській Православній Церкві.

Наш владика Діонісій (Ляхович) із ним зустрічався, тому чекаємо на позитивну відповідь з іспанської сторони. Також ми зверталися до Конгрегації Східних Церков, щоб вона посприяла вирішенню цього питання. В Ов’єдо, Сантандері, Бургосі, Понтеведрі, Ліоні немає наших священиків, проте там є наші люди.

 

Тобто там ніде зараз не відбуваються богослужіння?

Владика намагається привозити священиків з України, щоб проводити службу. Раніше, коли я жив у Валенсії, то їздив сам на північ на три-чотири дні щодва тижні. Але це далеко – 900 км. У такому ритмі ми прожили три роки. Було дуже багато людей. Нам монахи єзуїти дали гарну церкву... Вони мають власну церкву в українському стилі, щоправда без іконостаса.

Владика завжди старається знайти когось для служіння Літургій.

 

В Іспанії є своє керівництво Церкви, своя стратегія, напрямки, за якими мають рухатися парафії. А кого ви слухаєте: керівництво УГКЦ чи місцевого єпископа?

Бог благословив мене трьома єпископами. Один – Самбірсько-Дрогобицький, другий – владика Діонісій (Ляхович) як Апостольський візитатор для українців-католиків у Іспанії та Італії, та місцевий єпископ. Також маємо ординарія з Мадрида.

 

Тобто вже чотири?

Так. Владика Діонісій надзвичайно жертовний у цій справі. Він завжди допомагає і робить все, що від нього залежить. Це варто підкреслити.

Ми мусимо дотримуватися норм, які видає місцевий єпископ. Але якщо виникають якісь проблеми, їх можна легко вирішити. Усі іспанські єпископи йдуть на зустріч.

Не думаю, що всі мають мету латинізувати українців. Річ у тім, що в Іспанської Церкви стало менше людей. Натомість вони бачать, що наші люди з дітьми йдуть до храмів, навіть о другій годині – святій годині для Іспанії, коли в них сієста. Є випадки, коли священики, не ознайомлені з нашою Церквою, запевняють, що також мають право охрестити, дати шлюб, адже вони також католики. Проте записано це буде в їхній книзі як вірний Латинської Церкви. І тут ми виступаємо проти.

В Аліканте ми не маємо жодної проблеми. Ми маємо всі права та можливості. У будь-який час можна домовитися про зустріч із єпископом.

 

Це особистісний фактор, який залежить від місцевого єпископа?

Гадаю, так. У всій Іспанії кожен єпископ парафії є майже сам собі господарем. Він, наприклад, може сам обирати собі священиків. Нещодавно в нашій єпархії дозволили румунському греко-католицькому одруженому священику служити для іспанців, що є нонсенсом. А все через брак священиків у Іспанській Церкві. Зараз іде мова про те, щоб і мене залишити в парафії, яка помирає, і перевести наших людей туди...

Проте загальноцерковні питання вирішує Конференція Єпископів.

 

Ви перенесете греко-католицьку парафію до їхнього храму?

Ми будемо мати свою церкву й водночас проводити служби для їхніх громад у латинському обряді. Питання про якісь заборони взагалі не стоїть. Місцевий єпископ із задоволенням іде на зустріч.

Ми не відчуваємо, щоб говорили про латинізацію нашої парафії. Усі знають, хто я, і всіх вірних, що приїхали зі Сходу, скеровують до мене.

 

Чи можете порівняти парафію в Західній Україні та в Іспанії? У чому різниця? Які потреби мають люди, котрі приїхали в Іспанію шукати кращої долі? Вони такі ж, як у звичайному житті в Україні, чи якісь інші?

Потреби ті самі. Нічого нового під сонцем немає. Ті самі люди, трохи з іншими проблемами. Але коли вони знаходять стабільність, роботу, бачать майбутнє, то починають гуртуватися біля церкви. Є люди, які віру й церкву знайшли в Іспанії. А є такі, що загубили все, що мали в Україні. Там вони йшли до церкви, бо йде сусід, родина й соромно не йти. Особливо це стосується галицьких сіл. В Іспанії дещо інша ситуація. Кожен живе у своєму районі, має свої справи, працює з понеділка часом до суботи. Залишається тільки неділя. І в цей день вони намагаються вирішити особисті проблеми, справи, які назбиралися за тиждень, тож на церкву у них немає часу. Але раніше чи пізніше люди все ж приходять. І не тільки на великі свята, такі як Різдво чи Пасха, а й в інші дні.

Не знаю, чи можу говорити про нашу громаду як про «живу парафію», бо ми навіть не парафія, а я не парох і не адміністратор. Я тільки капелан для українських греко-католиків у Іспанії.

Проте, гадаю, ми набагато живіші ніж деякі парафії. Ми організовуємо різні фестивалі, наприклад, Покровський. У цьому році проводили фестиваль у Торрев’єсі, який тривав з другої до дев’ятої вечора. На нього приїжджали автобусами люди з Валенсії, Мурсії. На фестивалі було 44 виступи – різні колективи з України також.

Ми проводили парафіяльну лотерею, розігрували призи, збирали пожертви. Зібрали близько шести тисяч євро. Наша мета була зібрати кошти на дитбудинок у Коломиї для дітей з вадами.

На Пасху робили фестиваль на стадіоні з футбольним турніром… Такі заходи об’єднують людей. Приїжджають із різних міст, навіть долають 300 кілометрів.

Також проводимо Андріївський вечір, вертеп, коляду… Цього року 20 людей беруть участь у вертепі. А це вистава на півтори години, треба вчити багато слів, грати ролі.

 

І люди погоджуються?

Навіть з роботи не їдуть додому вечеряти, а приїжджають на репетицію.

 

А є такі, що дружать з іспанцями і їх приводять із собою?

Іспанці й самі приходять. У нас немає ніколи платного входу. Це вихід платний. Жартую (сміється).

… А нещодавно ми збирали гроші для воїна АТО Сергія Кисіля, якому роблять операцію в Києві.

Узагалі дуже часто приїжджають з АТО. У сусідньому місті є змога пройти реабілітаційний курс. Тут близько море і є добрі масажисти, які відгукнулися робити це безкоштовно.

Також у Барселоні лікується Олег Івахнюк. На честь нього ми проводили футбольний турнір. Вдалося зібрати три тисячі євро.

Здебільшого займаються реабілітацією наші організації з Мадрида, у Мурсії «Мурсія SOS», у Аліканте «Хто як не ми», які спеціально запрошують наших хлопців, щоб вони могли відійти від шоку, який пережили…

Організовуємо також хлопцям культурні відпочинки… Одні хлопці їдуть, інші приїжджають. Гадаю, що так буде ще довго тривати, навіть коли закінчиться війна. Адже залишаться і багато сиріт, інвалідів, їм теж потрібно буде допомагати.

 

А катехизацію проводите?

Звісно. Завжди. У нас дуже відкрита церква. Після служби ми часто можемо обговорювати якусь тему, дивитися фільм або спільно щось робити.

У нас є така практика, коли люди пишуть питання і ми їх кожної неділі обговорюємо. Беремо якусь одну тему і я спеціально готую матеріал, щоб коротко, але зрозуміло пояснити людям.

У нас вільна атмосфера. Навіть на проповіді я часом можу ходити з мікрофоном між людьми і в такий спосіб ведемо діалог. Тоді люди відчувають доступність священика, стають уважнішими та почуваються більш вільними, можливо, правильно буде сказати розкутішими. Такий діалог гарно працює.

 

Розмовляла Оксана Климончук,
Аліканте – Київ,
Департамент інформації УГКЦ

ПУБЛІКАЦІЇ

«Семінаристи iз саксофонами і трубами викликають культурний шок», – керівник оркестру21 травня

При Львівській духовній семінарії діє духовий оркестр, який не лише виступає серед осіб духовного сану, але й несе музику і свою гру до...

МЕДІА
Prev Next
DEBUG

0.1380
clr:53
cch:-no-
sql:0.0950
csql:0.0000
out: 0.0000
..........
M: 3,799,824
m: 3,029,280