АКТУАЛЬНО

Отець Юрій Коласа: «Час пандемії в Австрії відкрив нам важливість для людей мати живий контакт зі своєю парафією»

Середа, 23 вересня 2020, 09:54
На жаль, світ ще не позбувся коронавірусу. І в Україні, і у інших країнах світу ще досі є чимала кількість хворих. Зокрема, нещодавно уряд Австрії повідомив про можливу другу хвилю захворювання у своїй державі.

Про те, як розпочинався карантин, як зреагували на нього церковні структури і вірячи, які позитиви і негативи мав цей час для парафій УГКЦ говоримо із Генеральним вікарієм для східних Католицьких Церков у Австрії о. Юрієм Коласою.

Отче, нещодавно в українських медіа з’явилася інформація, що уряд Австрії готує громадян до другої хвилі пандемії. Чи є вже якісь вказівки для церковних громад?

Так, у четвер, 17 вересня, Уряд Австрії поновив розпорядження щодо обмежувальних протиепідемічних заходів, які в свою чергу були адаптовані Церквами:

  1. Дотримання безпечної відстані для осіб, які не проживають разом не менше одного метра;
  2. Захисні маски для обличчя є обов’язковими (окрім дітей до 6 років);
  3. Фізичний контакт (потиск руки, обійми) між особами, які не проживають разом – заборонений.

Урядові норми вимагають носіння маски у всіх публічних місцях у закритому приміщенні та на відкритих ринках. А також будь- які приватні зібрання людей у закритому приміщенні обмежуються до 10 осіб. Це в свою чергу впливає на всі не літургічні заходи, які організовує Церква, чи окрема парафія.

Як розпочинався карантин в Австрії? І як зреагували на нього церковні громади, у тому числі парафії УГКЦ?

Як тільки була зафіксованою перша хвиля захворювань, уряд Австрії відразу впровадив жорсткі превентивні норми. Хочу зазначити, що всі ці норми узгоджувалися попередньо з церковними структурами, не лише з Католицькою Церквою, а з всіма іншими громадами, зареєстрованими в Австрії. Тому перед тим, як уряд оголошував обмежувальні заходи, все було погоджено із Главами Церков. Це було повідомлено всім особам, які є у церковних структурах і виконують адміністративну діяльність. Наприклад, я, як Генеральний вікарій, отримував повідомлення, що певні обмежувальні заходи будуть впроваджені і світським урядом, і церковним. Тому всі заходи для нас не були несподіванкою, а дуже добре продуманими і обговореними попередньо поступовими кроками. Коли ці правила оголосили публічно, все відбулося спокійно. Правила змінювалися доволі швидко – спочатку це було щодо обмеження осіб, які можуть брати участь у Богослужіннях. Зразу священники заохочували вірних брати участь у Літургіях впродовж тижня, щоб розпорошити вірян у храмі. Церковний уряд надав диспензи щодо недільного Богослужіння. Протягом наступних двох тижнів відбувся так званий lockdown, і це спонукало всі парафіяльні громади перейти в online modus. Оскільки я виконую функції Генерального вікарія для східних Католицьких Церков у Австрії, отримував всю інформацію заздалегідь, тому я міг сформулювати певні норми, що стосуються наших громад. Отож це зачіпало не лише духовенство та вірних УГКЦ, але всі громади східних Католицьких Церков у Австрії. Перехід у online modus був для нас, як і для всіх дуже цікавим досвідом. Ми вже всі мали досвід щодо онлайн-Богослужінь у Патріаршому Соборі Воскресіння Христового у Києві, але ніхто з нас не проводив онлайн-Богослужінь у своїх громадах. Це для всіх нас було певним викликом. Я провів онлайн-зустріч з нашими священниками, де ми обговорювали, як це реалізувати. Перші думки були про те, що ми маємо досвід трансляції Літургії з Києва, і це можна запропонувати нашим парафіянам. Я попросив священників сконтактувати з вірними на місцях, і тоді ми знову провели онлайн-зустріч. Як виявилося, чимало парафіян висловили бажання мати контакт зі своєю громадою та священником. Це не означало, що вони проти трансляції з Києва, однак саме у цей непростий час вони хочуть бути разом зі своєю спільнотою, до якої вони належать. Варто зазначити, що ще до пандемії тут у Австрії часто спекулювали питанням, чи парафія є актуальною моделлю для життя сучасної Церкви. Часто виникали думки, що парафії нам не потрібні, оскільки Церква має бути глобалізованою. Як виявила пандемія, люди є прив’язаними до певної спільноти. І у цих непростих періодах вони потребують живого контакту з громадою, з якою себе асоціюють.

Яким був цей перший досвід онлайн-трансляції у громадах?

До початку пандемії у нас було 6 українських громад, зараз маємо 7 громад в Австрії. До речі, впродовж карантину ми відкрили нову громаду у Відні. І це було цікаво, адже у той час, коли весь світ запитує, що буде далі, ми, як Українська Греко-Католицька Церква, створюємо нову громаду. Кардинал-ординарій для східних Католицьких Церков Кристоф Шенборн прокоментував, що це є життєдайним знаком для місцевої Церкви. Отож всі 6 громад зразу ж впровадили онлайн-Богослужіння, і це не було для нас чимось складним. У Зальцбурзі ми маємо Візантійський центр, де Богослужіння відбуваються виключно німецькою мовою. Священник Джон Рівз, який відповідальний за цей центр, вів трансляцію добового кола і Богослужінь щодня. Це була чудова нагода для місцевої Церкви пізнати наш обряд і традицію. Тому ми є дуже вдячними йому, адже онлайн-трансляції щодня – це доволі складно та виснажливо. Коли ти в онлайні, то розумієш, що на тебе дивляться тисячі осіб, а отже мають певні очікування від тебе як священника.

Хвиля суворих карантинних обмежень в Австрії минула. Як парафіяни поверталися до храмів? Адже зараз у медіа маємо чимало публікацій про те, що онлайн дещо послабив парафіяльну активність, маючи можливість молитися вдома, не кожен поспішає до храму

17 травня, згідно із нормами уряду, ми розпочали відкриті Богослужіння в Австрії. Перед тим мали чимало онлайн-зустрічей зі священниками. Без сумніву, перед відкриттям храмів у нас був острах, що парафіяни не повернуться. Але як показав наш досвід – віряни не могли дочекатися того моменту, щоб повернутися до храму. Знову-таки це свідчення, наскільки важливо мирянину мати живий контакт зі своєю спільнотою. Очевидно, що ті наші парафіяни, які поїхали в Україну, не мали змоги повернутися. Однак, ті, що залишилися в Австрії, надалі приходять до храму. Тому Богослужіння переповнені. Навіть той факт, що ми відкрили другу громаду у Відні, не зменшує кількість парафіян. Обидва храми, і св. Варвара та храм Пресвятої Родини наповнені людьми. Отож цей факт повернення наших вірян до храмів є дуже приємним і обнадійливим. У перші тижні ті родини, які мають дітей, залишали їх вдома. Проте зараз родини відвідують Богослужіння у

Отче, ви пригадували про відкриття другої громади у Відні – Пресвятої Родини. Я також мала можливість переглядати онлайн-трансляцію Богослужінь цієї громади. Поділіться досвідом, як це вдалося, і як ви формуєте нову парафію?

Відкриття нової громади було дуже важливим для нас і ніяк не пов’язано з пандемією. Протягом минулих п’яти років ми роздумували над цим, обговорювали зі священниками. Період пандемії дав відвагу зробити такий крок. Ми розмірковували над тим, як це вплине на динаміку життя української громади у Відні. Бо завжди, коли твориться нова громада, є небезпека поділу між людьми. Проте пандемія спонукала зробити цей крок, оскільки у травні, коли ми готувалися до публічних богослужінь, то уряд вимагав від нас знову-таки обмеження у кількості присутніх у храмах. Це, без сумніву, спонукало нас остаточно прийняти рішення. І як бачимо Бог діє навіть у найскладніший час. Для нашої громади у Відні – це дуже позитивний крок, який відкриватиме перспективи розвитку у майбутньому.

Скільки приблизно вірян є на новій парафії?

Богослужіння відбуваються поки лише щонеділі. Приблизно сотні чи навіть більше осіб бере участь у Богослужіннях у новій громаді.

Ви, як і чимала кількість священників, маєте досвід онлайн-проповіді, які можна переглянути на вашій Фейсбук-сторінці. Пандемія дала можливість Церкві співпрацювати ефективно із цифровими технологіями. Ваші відчуття як священника, яка проповідь є більш ефективною – онлайн чи наживо?

Онлайн-трансляції, як я вже згадував, є дуже вимогливими. Для мене особисто це було великим викликом, адже розумів, що зі своєю проповіддю я виходжу публічно, поза межі парафії, у якій я служу. Це вимагало тривалої підготовки. І у цьому, звичайно, є позитив. Адже для нас, священників, дуже часто не вистачає часу. Через обмеження пандемія вивільнила для нас час, зокрема і у підготовці до проповідей. Для мене онлайн-проповідь і проповідь наживо неможливо порівняти. І живу проповідь нічим не можна замінити. Коли ти проповідуєш у своїй громаді, відчуваєш присутність та дію Святого Духа, бачачи очі своїх парафіян. У живій проповіді є певна духовна динаміка. Вона невидима, проте дуже особлива. Очевидно, що кожен священник має свій досвід. Однак, для мене особисто цей живий контакт з вірянами є надто особливим. Я можу бачити на обличчях вірян, як Святий Дух діє зараз, у їхньому житті, як відбувається ця переміна, це переображення. І це те, чого цифрові технології дати не можуть.

Отче, час пандемії дав нам чимало заборон, обмежень, проте водночас багато можливостей. Які плоди мав цей час для вас особисто? Що ви у цьому періоді як священнослужитель, людина, громадянин світу переосмислили для себе?  

Час – це великий дар, який ми отримали від Бога. Період карантину був для мене особисто благодатним часом молитви і усамітнення. Через виконання своїх адміністративних обов’язків мені бракує цього часу. Мушу чимало подорожувати. Хоча у мандрах намагаюся використати всі можливості для молитви, однак час усамітнення є вкрай важливим. Просто бути з Богом, не переживаючи, що треба зробити наступного дня, чи що вирішити вже сьогодні. Можна було свобідно дихати, дихати молитвою. Другий аспект – для мене особисто і для моєї родини, це був перший раз, коли ми могли разом пережити Страсний тиждень. Через обов’язки мені зазвичай треба кудись їхати, Богослужіння Страсного тижня я служу в одному місті, моя родина – в іншому, мій старший син має обов’язки у семінарії. Цього року ми мали можливість всі богослужіння добового кола пережити разом. Це був час спокійної молитви, за допомогою якого вдалося осмислити ці багаті літургійні тексти разом з родиною. Було відчуття ніби після пережитої відпустки, коли ти не хочеш повертатися до звичних обов’язків. Це відчуття було і у дітей, і у нас, дорослих.

На жаль, коронавірусна хвороба ще не відступила. І у Австрії, і у нас, у Львові, є чимало родин, які переживають за рідних, що опинилися на лікарняних ліжках. Як священник, що можете сказати тим, хто зараз у тривозі за здоров’я найближчих?

Тут важко знайти відповідні слова. Важливо залишатися поряд, щоб людина не відчувала самотності, бо ця самотність є часто гнітючою. Ми маємо різні види захворювань. Наприклад, коли людина навіть має онкологію, завжди є надія на одужання, бо все ж є якісь засоби.  У цій ситуації є невизначеність, адже жоден лікар не може передбачити перебігу захворювання, як воно закінчиться, з якими наслідками. Власне, це незнання, якщо воно пов’язане з ізоляцією і самотністю, є дуже гнітючим. Я читав чимало дописів людей, які перехворіли COVID, у соціальних мережах. Найбільш приємно те, що вони насамперед завжди дякують лікарям та медсестрам, які були поряд. Це те, що їх підтримувало. Тому родинам дуже важливо бути поруч зі своїми найближчими, що хворіють, наскільки це можливо. Варто укріплювати їх у вірі на одужання, у надії, що все має добре завершитися.

Спілкувалася Юліана Лавриш


ПУБЛІКАЦІЇ

Що означає вірити?24 жовтня

У 24-му випуску відеопроєкту «Блаженніший Святослав: #доступно_про_важливе» Глава УГКЦ розпочав новий цикл катехиз на тему віри. У першій...

МЕДІА
Prev Next