АКТУАЛЬНО

«Сенси і принципи», – Ігор Козловський

П'ятниця, 09 серпня 2019, 17:16
Як навчитися жити тут і тепер? Що таке практика присутності? Чи може людина жити без сенсів? Чому важливо навчитися мислити рефлексивно?

Про це говорив мислитель, науковець, громадський діяч, який майже два роки провів у полоні бойовиків так званої «ДНР», Ігор Козловський з учасниками програми Presidents’ MBA kmbs.

Про стійкість і жагу до життя

Я упродовж двох років перебував у підвалах, в’язниці, колоніях. Мене заарештували в січні 2016-го. Усі політв’язні проходять через тортури. Катування були різні: це й побиття, й електрошокер, підвішення, удушіння. Це були довгі багатогодинні тортури, які змінювали одна одну. Коли після перших таких допитів мене повернули в підвал, я зняв мішок із голови, побачив себе скривавленого – й усміхався. Цей момент я дуже добре запам’ятав, тому що в мені відбувалися якісь внутрішні зміни.

Перша думка, яка тоді прийшла: «Я не боюся померти». А це означає, що вони мене вже не дістануть. А потім подумав, що повинен жити, бо в мене є сенси. Сенси любові. Я люблю своїх дітей, дружину, учнів, друзів. І вони мене також. А це означало, що я – боржник любові й повинен цей борг віддавати. А його можна віддавати безкінечно. У цього процесу немає кінця: скільки ми б не вкладали, ми все одно є тими, хто заборгував.

Момент появи цих сенсів повністю змінив моє перебування в полоні. Я подумав, що якщо не можу віддавати свій борг там, на волі, то можу тут, у в’язниці. А як  це зробити? По-перше, ти можеш ділитися їжею, думками; давати допомогу тим, хто втрачає надію. Там є дуже багато людей, які зневірилися і яких переслідують думки про суїцид, – ти маєш бути поруч із ними та розповідати про сенси, нагадувати про те, що їх люблять. Я почав у в’язниці читати лекції на різні теми: історичні, релігієзнавчі, філософські, побутові.

Спочатку сидів зі звичайними карними злочинцями, потім у колонії, де були злодії в законі, «смотрящие». Мені доводилося знаходити з ними спільну мову й спілкуватися. Ти повинен бути для них людиною, яку вони поважатимуть і з якою рахуватимуться. Багато людей, які відсиліди вже по 20–30 років, приходили і ставили запитання про сенси. Вони жили своїм життям, у них були свої «поняття», але внутрішньо потребували певних сенсожиттєвих відповідей. Був випадок, коли я розмовляв із місцевим авторитетом віч-на-віч і за десять хвилин він чи не вперше в житті заплакав. Він такого й сам від себе не очікував. І плакав не просто від відчаю, а від того, що, може, вперше в житті розмовляли з його душею. Такі моменти, безумовно, не могли не впливати й на мене.

Ще один день, який мене змінив, – це коли везли на обмін. Тоді нас досить довго тримали в автозаках, приблизно шість годин. Й ось уже вечір, нас випустили – і ми вперше за кілька років побачили синьо-жовтий прапор. Військовополонені, які тоді з нами були, почали плакати. У нашому житті важливі речі часто замилюються. Все, що перебуває поруч, ми не переживаємо до кінця. Ти знаєш, що це – символ; і навіть можеш реагувати емоційно, але коли розумієш, що це те, за що ти переживав біль, боровся, гинув, – це те відчуття, яке залишається назавжди. І навіть зараз, коли я проходжу біля місць, де майорить прапор, не можу внутрішньо заспокоїтися.

Про культуру

Культура – це адаптація. Слово «cultura» протилежне до «natura». Культура – це оброблена природа, внутрішня та зовнішня. Одна з її теорій говорить, що ми у процесі свого розвитку, вивертаючись із тваринного стану, втратили певні адаптаційні механізми.

У нашому житті важливі речі часто замилюються. Все, що перебуває поруч, ми не переживаємо до кінця

Ми дивимося на природу й калькуємо те, що в ній є. Наприклад, перші ознаки культури – це одяг. У нас немає захисту, як у тварин, і беремо з тваринного світу його елементи (вполювали ведмедя, взяли його шкуру). Житло – це також культура. Ми створюємо свої «печери», щоб адаптуватися й убезпечити себе від впливів зовнішнього середовища. Технологічна обробка їжі, відбір харчів – це також культура. А потім уже – наше спілкування, норми, які випрацьовуємо, щоби вижити і розвиватися.

Про релігію та атеїзм

Україна – поліконфесійна мультирелігійна країна. Якщо порахувати всі православні об’єднання й громади, які в нас є, то ми – найбільша православна країна світу. Однак ми – найбільша і греко-католицька країна світу, найбільша протестантська країна Східної Європи, найбільша баптистська країна всієї Європи. Тому, коли кажуть, що Україна є православною країною, то це – неправда.

Релігія – це частина культури. Слово «релігія» складається з двох латинських: «re» та «ligo», «ligare». «Re» – повтор, повернення, «ligo» – зв’язок. Відповідно, релігія – це «повернення до втраченого зв’язку». Спочатку слово «релігія» використовувалося винятково для християнства, тому що там є механізм повернення до втраченого зв’язку через Христа. А вже в період Реформації воно спочатку розповсюджується на аврамічні релігійні системи, а потім і на всі інші.

З цього погляду, буддизм, наприклад, не є релігією, адже там немає ніякого втраченого зв’язку, там зовсім інший погляд на всесвіт і взагалі інша картина світу. Ми звикли використовувати ті погляди, які були випрацьовані століттями завдяки розвитку іудео-християнського мислення. Ми автоматично, не задумуючись, переносимо на іншу систему бачення світу свої сенси. Але це – зовсім інші сенси.

Наприклад, ми звикли послуговуватися формальною логікою, а коли аналізуватимемо тексти інших культур, то ця логіка не спрацює, бо там інше мислення. Мацуо Басьо, створюючи свої хоку, використовує логіку, яка не завжди зрозуміла для представників інших культур. Коли японці чують його хоку, вони переживають щось надзвичайне. Це – логіка присутності й переживання цієї присутності тут і зараз.

Атеїзм виникає як певний протест. Він з’являється у період Просвітництва та розвивається разом зі світською наукою. Це – процеси, пов’язані з секуляризацією свідомості та суспільства як такого. Зараз ми живемо, як каже Хосе Казанова, у постсекулярну епоху. Наука не ставить собі за мету віднайти сенс у тому, що ми живемо. Вона займається пошуками причини. Вона відповідає на запитання: «чому щось з’явилося?». А не: «навіщо?». Такі запитання ставить лише філософія або релігія.

Зрілою особистістю нас роблять цінності, які ми для себе формуємо

Людина не може жити без сенсу. Довгий час вважалося, що вчений має бути атеїстом. Однак ця парадигма вже зламана. Насправді є дуже багато вчених, які вірують. І це їм не заважає, а навпаки – допомагає ставити запитання за межами науки.

Картина світу змінюється в кожної людини, якщо змінюється коло її знання. Що ширше коло знання, то яскравішою стає картина світу. У ній може бути місце релігійним або духовним компонентам, а може й не бути. Усе залежить від людини. Зараз дуже поширеною є індивідуальна позаконфесійна релігійність.

Практика присутності

Півроку я провів у камері-одиночці. Простір два на два метри, у якому стояло невеличке ліжко і зроблена дірка у підлозі, з якої вилазять пацюки. Переді мною була стіна. Десь високо – розбите віконце – взимку залітає сніг, дощ іде. Ти дивишся й радієш: «Там іде дощ. Там сніг». Ти радієш! Стіна – простір обмежений. Але є внутрішній простір. І в цьому внутрішньому просторі є можливості й спілкування, і молитви, і медитації. Якщо в тебе є внутрішнє багатство, у такі моменти ти його можеш використовувати, щоб тут і зараз бути присутнім.

Цей процес присутності може виявлятися в різних формах, але цінність моменту полягає в тому, що ти – живий. І життя саме тут. Не в минулому й не в майбутньому, не в твоїх емоціях щодо того, чому я тут, – а в присутності. Тоді ти можеш і з тими пацюками розмовляти.

Про рефлекторну й рефлексивну реакцію

Я постійно повторюю фразу Віктора Франкла, що між стимулом і реакцією є проміжок нашої свободи, тобто стимул. Ми реагуємо на нього рефлекторно, біологічно або рефлексуємо, шукаємо сенси. Більшість – рефлекторно. У такої людини немає бачення минулого, немає сьогодення й перспектив на майбутнє. І якщо всі реагуватимуть рефлекторно, то Україна зникне. Хтось все ж таки повинен реагувати рефлексивно.

Взагалі є два запитання: одне пов’язане з минулим, а інше – з нашими сенсами («навіщо?»). Коли я був у підвалах, більшість ставила собі запитання: «Чому я тут?». А я постійно нагадував, що важливіше зрозуміти, навіщо я тут і що я можу з цього взяти. У когось зруйноване життя, здоров’я, втрачене майно. Однак все одно треба зрозуміти, який у цьому сенс. Проблема полягає в тому, що багато людей не вміє відповідати на це запитання. Це пов’язано з гуманітарною катастрофою в головах людей – не вистачає гуманітарного знання. Відтак, людина внутрішньо не має чим оперувати. І це – проблема.

Картина світу змінюється в кожної людини, якщо змінюється коло її знання

Про виховання

Дитина живе тут і зараз, бо в неї немає абстрактного мислення. Це – такий час, коли ми можемо її зорієнтувати на присутність у процесі. Часто батьки вносять напруження у психіку дітей, коли фокусуються на результаті й забувають про процес. Для того, щоб дитина вміла бути присутньою, вона повинна бути особистістю, яка любить те, чим займається. А для цього мають працювати два чинники: еротичність й агресивність.

Еротичність означає, що ми любимо те, чим займаємося. Коли людина, наприклад, любить збирати марки, то вона еротична в цьому процесі. Другий момент – конструктивна агресія. Скажімо, щоб зорати й засіяти поле, необхідна конструктивна агресія. Тому дитину треба навчати любити те, чим вона займається, і докладати зусиль для того, щоб це зробити. І сама людина, яка вчить, повинна це вміти.

Про цінності й принципи

Тотальне невігластво, тобто відсутність знань з історії, культури, звички розмірковувати над головними питаннями свого життя зрештою породжує інфантилізм і вульгарний утилітаризм. Кожна особистість проходить у своєму житті через певні кризи. До речі, «криза» в перекладі з давньогрецької означає «суд», тобто у кризові періоди ми «виносимо себе на суд». Під час криз відбувається певний злам. І якщо людина має тільки утилітарні амбіції, то ніколи не стане зрілою особистістю.

Зрілою особистістю нас роблять цінності, які ми для себе формуємо: життя, свободи, рівності прав. І ми повинні нести відповідальність за них. Коли цінності поєднуються з совістю, тоді формуються принципи. Якщо не працює совість, цінність може бути розмита. Совість – це внутрішній спостерігач. Якщо в нас немає «внутрішнього спостерігача», у нас немає й принципів. Тому людина може зраджувати Батьківщину, родину тощо.

У людини завжди є потреби, але може не бути цінностей. І вона може ваші цінності обміняти на свої потреби. Саме тому дуже багато людей стали колаборантами, взяли в руки зброю і вбивають інших. Інколи під час катування мені зачитували доноси людей, яких я добре знав. І якщо людина не пройшла через внутрішнє покаяння, у мене немає морального права їй пробачати.

Якщо людині не вистачає гуманітарного знання, вона внутрішньо не має, чим оперувати. І це – проблема

Про емпатію

Будь-яка зріла людина має не лише когнітивний, а й емоційний інтелект. В емоційному важлива асертивність, тобто вміння відстоювати власну позицію і водночас чути думку іншого та висловлюватися так, щоб нікого не образити. Так можна вийти на діалог. А в діалозі головне – це емпатія. Якщо ти чуєш людину, ти зможеш знайти шлях, щоб достукатися до її свідомості і впливати на неї.

Про індивідуалізм

Українець – індивідуаліст. У нас історично не вистачало тих «корпоративних» якостей, які були, наприклад, у психотипі росіян. Кожен українець був «зіркою». Він їхав кудись до Москви чи Варшави і ним там захоплювалися. Період, починаючи від Петра І, в історії Росії називається «70 лет малороссийского пленения», тому що вся інтелігенція була з України.

Індивідуалізм – це дуже добре для особистості, бо дає поштовх для її розвитку, однак це й проблема для нашої єдності. Нам треба вчитися були асертивними й емпатійними; налагоджувати діалог, пам’ятати, що в нас є спільне благо, для досягнення якого потрібна спільна дія.

open.kmbs.ua

ПУБЛІКАЦІЇ

Архиєпископ Борис Ґудзяк про перші 100 днів свого служіння: Близькість і єдність, які я досвідчив, перевищили усі мої сподівання14 жовтня

Перші місяці на посаді для політиків чи урядовців вважають визначальними, стрижневими. Відразу після обрання чи призначення, новачки...

МЕДІА
Prev Next