«Сучасні семінаристи є більш чутливі до проблем людей», – владика Богдан Данило, голова Патріаршої комісії у справах духовенства УГКЦ

У рамках цієї зустрічі голова комісії, владика Богдан Данило, правлячий архиєрей Пармської єпархії святого Йосафата, дав інтерв’ю для Інформаційного відділу духовної семінарії.

– Владико, розкажіть будь ласка, про роль Патріаршої комісії у справах духовенства, про її зустрічі та завдання?

Патріарша комісія у справах духовенства має свої щорічні зустрічі, цього року вони проходять в стінах семінарії святого Йосафата тут, у Івано-Франківську. Ми прийняли цю традицію від часу її створення, а цього року святкуємо п’ятнадцяту річницю. В оригіналі вона називалася Комісія для виховання в семінаріях, тобто займалася питаннями, що стосувалися майбутніх поколінь. У 2014 році Синод Єпископів поширив мандат цієї комісії на Патріаршу комісію у справах духовенства. Завданням комісії є супровід від моменту, коли в людини зароджується покликання, а це буває в різний момент. Воно може зародитися в того, хто є “вівтарним хлопцем”. Варто запрошувати молодих вівтарників до наших семінарій на вишкіл, на день відкритих дверей, щоб вони бачили, як виглядає семінарія. Власне такий супровід продовжується в роки семінарійного виховання, після свячень та триває аж до хвилини смерті. 

– Патріарша комісія у справах духовенства цього року святкує своє 15-ліття. Що вдалося зреалізувати за цей час?

Головний документ, який минулого року був представлений для Синоду Єпископів нашої Церкви, –  “Золотий вік священства”. Він був приготовлений першочергово  для України, оскільки поза її межами вже є багато напрацювань, здебільшого латинські. Але ми з них також користаємо. Гарним прикладом є пенсійний фонд. Коли я як священник (будучи єпископом, я є також священником) відійду на пенсію, то не буду журитися, чи хтось мені дасть інтенцію, чи не дасть, бо та єпархія, у якій я служу, а я служу у двох (моїй домашній єпархій – Стемфордській – та єпархії святого Йосафата (Парма), зобов’язані мені покривати пенсію. Вона не є величезна, але я не буду просити на кусок хліба. Отже, обсяг нашої діяльності є великим: від зародження покликання аж до доведення її, немов  до домовини. І дай Боже, щоб той священник став перед Престолом Всемогучого Бога і дав звіт за своє служіння. А наша комісія мала б йому постійно допомагати.

– Владико, розкажіть, будь ласка, чим особлива цьогорічна зустріч та які питання на ній розглядатимуться?

Очевидно, що ми не маємо можливості бути у всіх єпархіях нашої Церкви, не маємо можливості бути навіть у всіх семінаріях. Проте ми щоразу змінюємо місце перебування. Цього року вже, здається, вдруге чи втретє за 15 років ми завітали до Івано-Франківська, щоб не тільки мати нашу зустріч, але щоб ваші семінаристи, яких майже 200, мали нагоду бачити ректорів усіх наших семінарій. На відкритті вони навіть мали можливість побачити ректорів, які через обставини COVID-19 не змогли приїхати. Це дає їм можливість зрозуміти, що наша Церква є справді глобальною. Саме ця зустріч, здебільшого, займається питаннями виховання семінаристів. Ми говорили про покликання та документ, який супроводжує напрямні священничого покликання, про оновлення документу щодо виховання в семінаріях, який дивиться і на інтелектуальне, і на людське, і на духовне, і  на пастирське виховання семінаристів. Цей документ вже є готовий, ми будемо просити Главу нашої церкви і Синод Єпископів, щоб виставили його на голосування. Також ми говорили про постійну формацію, про що свідчить праця над документом щодо супроводу і постійної формації священників, їхніх родин, дружин. Ще одне питання стосується підготовки майбутніх дружин священників, щоб вони були свідомі, що Церква та канонічне право зобов’язує нас, щоб жінка священника висловила згоду на його свячення. В англійській мові це називається «іnformed consent» – розумна згода. Питання постає в тому, чи жінка розуміє цю згоду так: «Я хочу, щоб мій чоловік став священником. Та чи я справді розумію, які обов’язки бере на себе він і, водночас, я – майбутня дружина священника»?

– Владико, поділіться, будь ласка, планами комісії. У яких ще заходах члени комісії планують брати участь протягом найближчого часу?

Також наша комісія має можливість брати участь у міжнародних заходах. Після закінчення засідань ми з отцем Ігорем Бойком, який очолює підкомісію семінарійного виховання, будемо брати участь у зустрічі європейської конференції католицьких єпископів щодо покликань. І вони хочуть знати, що діється протягом COVID-19. Також ми хочемо підготуватися до зустрічі, заплановану Конгрегацією для єпископів, яка відбудеться в лютому наступного року. Через три ми дні будемо говорити про характер та майбутнє покликання у цілій Вселенській церкві. Ми хочемо мати нашу делегацію, яка б засвідчила про Східну церкву, відродження нашої Української греко-католицької церкви, особливо в Україні, 30 років її традиції та розвитку. Ми маємо чим похвалитися, адже наші семінарії зараз є найбільшими в Європі. Ваша семінарія, здається, є друга по кількості студентів. Ніхто в Європі немає таких великих семінарій. Але важливо навчитися від них, бо і наші сусіди у Словаччині та в Польщі 20 років тому мали по 300-400 семінаристів, а сьогодні це число зменшилося … там є справді серйозна криза покликань. Також комісія займається вишколом персоналу. Ми плануємо зустріч префектів і духівників на осінь цього року в Патріаршому домі у Львові. Вони будуть обговорювати свої завдання служіння як духівників префектів. Це загалом можливо як напрямні нашої праці. Варто зазначити, що наша праця протягом цих днів спрямована на те, щоб ми могли краще підготувати тих, які сьогодні сидять на лавках семінарії, щоб вони стали священниками на зразок Ісуса Христа. Ми маємо уподібнитися в ікону і образ доброго Пастиря, яким є Христос.

– Владико, які актуальні питання цього разу розглядає комісія? Які найбільші проблеми, до яких варто готуватися, яких варто запобігти, щоб з ними опісля не боротися?

Ми вже знаємо  виклики сучасності. Цей рік примусив нас думати по-іншому. Онлайн-богослужіння, кризові ситуації священників. Наші священничі родини, які також є частиною суспільства, переживають кризи. Як на такі виклики реагувати? Шукати допомоги, можливо, навіть поза межами нашої Церкви. А як переживає наше молоде покоління? Ми ще не маємо всіх відповідей на питання, як вони це відчувають. Я мав нагоду спілкуватися з вашим Департаментом інформації. Вони запитали мене, що я б сказав для мирян, які сьогодні живуть в Івано-Франківську. Вони запитали, чи останніх півтора року не є згубленими, чи хочете лікаря, який вчиться екстерном, який би в майбутньому лікував. А я відповів їм у цікавий спосіб: «Знаєте, можливо, цей молодий семінарист, який мусів вчитися півтора року в обставинах COVID-19, буде краще розуміти людське терпіння, обставини, що не є досконалими, бо в семінарії є добре життя. Є сніданок, обід, вечеря, там тепло. Семінарист має обов’язки – це виконання правил семінарії та сумлінне навчання. А тепер вони також зрозуміли, що хтось з їхніх товаришів може захворіти і невідомо, чи вилікується до повного здоров’я. Знають, що священники, яких вони, можливо, ще рік тому відвідували, сьогодні відійшли у вічність. Тому сьогодні вони є більш чутливі до проблем людей. А чутливість до того, у чому терпить людина – це те, у чому ми, як священники, можемо їм допомогти. Це є благодаттю для нас. Ми можемо краще зрозуміти людину».

Розмовляв бр. Іван Харевич,
секретар Івано-Франківської духовної семінарії