АКТУАЛЬНО

«Тисячі картин із колекції Шептицького були знищені як ідеологічно шкідливі», – директор музею

Четвер, 15 січня 2015, 15:29
1 листопада 2014 р. в УГКЦ та Україні розпочався Рік митрополита Андрея Шептицького. Шептицький став предстоятелем УГКЦ 1901 р. І був її очільником аж до смерті 1 листопада 1944 р. Він, без сумніву, – великий діяч. Як і Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, він задав вектор розвитку України. Нещодавно Глава УГКЦ Блаженніший Святослав висловив сподівання, що цього року закінчиться беатифікаційний процес митрополита Андрея.

У 1905 р. митрополит власним коштом заснував Національний музей у Львові (тодішня назва – Церковний музей), а в 1913 подарував його українському народові. Пан Ігор Кожан працює в Національному музеї імені Андрея Шептицького з 1986 р. У 2005 став його директором. Нині музейні фонди налічують понад 170 тис. експонатів.

З п. Ігорем ми поспілкувалися про життя митрополита і його дітище.

- Пане Ігорю, митрополит ретельно вишукував і збирав твори українських митців. Що стояло за цим його захопленням?

- Митрополит вірив, що Українська держава таки відбудеться. І плекав усі складники державності. Буквально в усіх галузях: передусім Церква, а також економіка, банківська система... Те, що було створено на початку ХХ століття, в 20–30-ті роки, закладало основи державності. Митрополит на це дуже активно впливав, підказував, як і що робити, допомагав.

А культура - це фактично те, з чого він починав формувати українську державність. У 1905 році Андрей Шептицький заклав Церковний музей. А коли зрозумів, яке багатство було зібране, відокремив його від себе. І в 1913 році подарував музей з унікальною збіркою українському народові.

Це відбулося напередодні Першої світової війни, коли зійшлися дві імперії - Австро-Угорська і Російська, а Україна була розділена між ними.

Варто розуміти, що вся колекція мистецьких творів була зібрана самим митрополитом. Щобільше, багато десятиліть він на свої кошти утримував цей музей. Митрополит купив для нього кілька будинків, їх здавали в оренду, а кошти йшли на придбання нових творів, реставрацію.

- Почалося все зі збирання ікон?

- Українська давня ікона подобалася митрополитові з раннього дитинства. У статті «Мої спомини про предмет музейних збірок» він пише: «Мушу попросту ствердити факт, що заки я навчився читати й писати, ще дитиною, коли я не задавав собі справи з почувань, я серцем відчував красу старої нашої ікони. Я був, відай, дуже малим хлопчиком, коли в нашій старенькій деревляній церкві в Прилбичах, стоячи перед іконостасом, відчував я ту якусь непоняту емоцію, що її я нині назвав артистичною емоцією».

І Національний музей теж почався зі стародавньої української ікони. Будучи ще молодим монахом, він став свідком, як у маленькому селі Поляни, біля Добромиля, люди хотіли спалити старі ікони, коли побудували нову церкву. І не міг цього дозволити. Пізніше писав: «Кілько то прецінних ікон так згоріло по селах! - як то старий церковний звичай велів, щоби не була в поніверці свята річ. - І так ікони давньої церкви села Поляни набув я, і вони стали одним з перших завязків Музею. ...Відтак нераз і мені самому, а значно частіше співробітникам Музею, приходилося ратувати цінні ікони, сказані на загладу. Зразу правдоподібно ми в цих іконах цінили передусім їх вік. Доперва дуже повільним і довгим процесом вивчання дійшли ми до оцінення мистецьких прикмет нашої старої ікони».

- Він, мабуть, добре знався на стилях іконопису. Який йому був ближчим?

- Він любив давнє українське мистецтво. Любив ікону, писану у візантійському стилі, ще до епохи бароко. До бароко в нього було більше спокійне ставлення. А церковне малярство ХІХ століття, коли до певної міри втратилися стилістичні ознаки, приваблювало мало.

Коли на початку ХХ століття в радянській Україні розгорнулася антирелігійна боротьба, нищилися церкви, в Галичині було все навпаки - будувалося багато нових церков, замовлялися іконостаси, писалися ікони. Митрополит дбав, щоб рівень малярства залишався на висоті. Тож маємо таких митців, як Сосенко, Бойчук, які, оглядаючись на давні традиції, намагалися зародити нові течії. Так з'являється неовізантизм.

Днями відкрито виставку, присвячену мистецтву ХХ століття. Цілий зал присвячено сакральній тематиці, де виставлено іконостас Петра Холодного, «Тайну вечерю» Михайла Бойчука... Тобто показано традицію ХХ століття, яку тісно пов'язують з Андреєм Шептицьким.

Митрополит підтримував митців власним коштом. Виділяв гроші на навчання Сосенка, на його подорожі Європою.

Пізніше запрошує Олексу Новаківського переїхати з Кракова до Львова. Надає житло для його родини. І подає ідею створення мистецької школи, яку потім вів Новаківський.

Шептицький і сам викладав у цій школі історію світового мистецтва. І підтримував учнів, зокрема Святослава Гординського, Михайла Мороза, Григорія Смольського. Багато з них виїхало за кордон - працювали в Німеччині, Франції, Америці, Канаді.

- Чи є якісь його оцінки творчості Шевченка як художника?

- Конкретних відгуків нема, але починаючи від сторіччя від дня народження Шевченка – з 1914 року - в Національному музеї щорічно проводилися виставки, присвячені йому. Уже на той час у музеї були його оригінальні твори.Тобто цю традицію започатковано за життя митрополита. І ми її підтримуємо досі.

- Чи багато серед нинішніх експонатів музею, подарованих митрополитом?

- У 1913 році було подаровано декілька тисяч експонатів, а також будівлю по вулиці Мохнацького (сьогодні - Драгоманова, 42), Палацовий будинок і флігель. У флігелі він поселив першого директора музею Свєнціцького. Проте цих площ під колекцію катастрофічно не вистачало, і в 1920 році Шептицький виділив 20 тисяч доларів для будівництва ще одного корпусу. На початку 1930-х років збірка музею вже нараховувала понад 80 тисяч експонатів.

Але це вже не були лише ті, що зібрав митрополит. Громадські організації, священики та прості люди, спираючись на авторитет митрополита, самі передавали мистецькі твори на депозит музею.

- Були, мабуть, і втрати...

- Найбільша датується 1952 роком, коли постановою радянського уряду України з музею було вилучено тисячі творів. Спершу вони були переведені в спецфонд, що в бібліотеці Стефаника. Склали списки... А потім тисячі просто знищили.

- З якою метою було вчинено цей вандалізм?

- Експонати не відповідали тогочасній ідеології. Насамперед, знищили твори українських художників, які жили за межами України. Це картини, на яких зображено митрополита Андрея Шептицького, - твори Новаківського, Труша. Себто, визначних мистців пензля. Знищили сотні картин, присвячених січовій тематиці. Наприклад, десятки творів Осипа Куриласа - і живописних, і графічних.

На жаль, сьогодні зберігся лише десяток робіт того періоду (20-30-ті роки), присвячених визвольним змаганням. А ми їх мали сотні й сотні! Бо саме в 1928 році, до десятої річниці Західно-Української Республіки в музеї була велика виставка...

- Ви говорили про Новаківського. Він, як відомо, любив малювати Мойсея, насправді зображаючи Шептицького. Як сам митрополит до цього ставився?

- Громадські діячі і священики називали митрополита Мойсеєм за його титанічну працю в розвитку Церкви, української державності. У той час Церква в Галичині була стержнем державності. За митрополита вона набрала великого значення. У свій час, за Австро-Угорщини, австрійська влада до українства ставилася досить лояльно, хоча намісниками й урядовцями були поляки (вже менш лояльні)...

Українцям казали, що якщо хочуть обійняти якусь посаду, то потрібно переписатися на католика. А Шептицький боровся з цим. Він же був одним із засновників Українського таємного університету, де також викладав. Виховував у наших людей почуття гідності...

- А сам митрополит не схильний був до художньої творчості?

- Так, він мав талант до малювання. У нас є два невеликі твори руки митрополита Андрея Шептицького. Йому подобалося любительське мистецтво. Портрети з митрополита малювали майже всі художники. Робили і скульптури. За життя Шептицького на території Духовної семінарії було споруджено йому прижиттєвий пам'ятник. У нас чудом зберігся гіпсовий макет, який зараз покладено в основу пам'ятника митрополита Андрея Шептицького на Святоюрській площі.

- Коли планується його відкриття?

- Докладаємо зусиль, щоби зробити це в день 150-річчя від дня народження митрополита - 29 липня. Він має бути не лише для галичан. Адже митрополит був особою номер один для української нації ХХ століття. Він був поза межами однієї релігії, одної національності. Він відправляв цілі валки з хлібом до Збруча, щоб люди не гинули від голоду в 32-33-му роках. Мій дід бачив це. Я чув його розповіді.

Що ж до культури, то Іларіон Свєнціцький про діяльність митрополита сказав був, що за три останні століття жодна особистість не зробила стільки для української культури, як митрополит Андрей.

Оксана Климончук для Укрінформу

ПУБЛІКАЦІЇ

Господня молитва: що означає Боже Царство і чому ми просимо про його прихід?19 вересня

У 19-му випуску відеопроєкту «Блаженніший Святослав: #досутпно_про_важливе» Глава Церкви пояснив зміст другого прохання Господньої...

МЕДІА
Prev Next