АКТУАЛЬНО

Владика Борис (Ґудзяк) про служіння серед мігрантів (3 ч.)

Понеділок, 14 жовтня 2013, 16:16
Сьогодні пропонуємо послухати третю, останню частину інтерв’ю з владикою Борисом (Ґудзяком), Єпархом Паризьким для українців греко-католиків Франції, Швейцарії та країн Бенілюксу.

Розмовляла Світлана Духович: RealAudioMP3

************

Чим відрізняється еміграція попередніх сторіч від нової трудової міграції?

Своєю історичною епохою. Це дві різні епохи і різний досвід. Попередні еміграції, на загал, не мали стільки високоосвічених людей. Однак у них була доволі традиційна, а тому чітка релігійна і національна ідентичність. Адже в 20-30-х роках у Західній Україні національна свідомість стрімко зростала. Над цією попередньою еміграцією тяжіло почуття відповідальності за Україну. Не було Української держави. “Мій брат, чи сестра в Сибіру, хтось інший загинув в УПА, а я тут вільний в Америці, чи в Німеччині, чи в Англії”, - або: “Чому я можу, а мої не можуть. Значить, я тоді мушу. Я мушу це все зберігати, мушу боротися за свободу народу і Церкви”. Було відчуття вини.

Сьогоднішній емігрант виїжджає з незалежної України. З різних причин це почуття відповідальності за Україну, за її свободу є іншим. Має певний вплив і не одне десятиліття радянського виховання. Але я бачу, що багато нових емігрантів є більш підприємливими, розпочинають власну справу. У попередній еміграції підприємців було дуже мало. Іншими словами, є і позитивні, і негативні відмінності. Але, я думаю, що певною мірою з громадського боку для нових емігрантів є більше викликів, оскільки вони чи їхні батьки пережили ці неймовірні травми тоталітарних режимів протягом ХХ століття на нашій землі. Те, що в Україні було вбито чи виморено голодом 15 мільйонів людей (такий злочин і такий великий гріх!), не може не мати соціальних наслідків. У цьому брало участь дуже багато людей. І цей порок тяжить над нами, він спричинив велику недовіру між людьми. Батьки вчили дітей удома: “Ти можеш думати одне, але цього не говори, ти говори щось інше. А якщо ти щось одне говориш, роби ще щось третє”. Павлик Морозов був героєм, якого ставили за приклад усім молодим, зокрема й молодим українцям. У Львові і у всіх більших містах була вулиця Павлика Морозова. Що зробив Павлик Морозов? Він, згідно з радянською легендою, здав свого батька до НКВД. Отже, приклад для дитини був: “Ти маєш здати навіть свого батька”. Тобто всі цінності, навіть найсвятіші стосунки між батьками і дітьми, роз'їдалися кислотою цієї ідеології. І не дивно, що бракує довіри між людьми. Тому корупція процвітає, тому наша політика така травмована. Це зцілювати непросто, і це переноситься також на наші поселення.

Які плани на майбутнє вашої єпархії?

У нашій єпархії (ми в січні стали єпархією) ми відважилися на щось таке, чого ще не пробував ніхто в нашій Церкві, - ми проводимо аудит. Стараємося оцінити принаймні в загальному душпастирський, канонічний, матеріальний, юридичний (щодо державних законів нашої нерухомості) і фінансовий стан єпархії. Це тривалий процес, який, сподіваюся, завершиться наприкінці цього року. Ми з'ясуємо, якими є наші найбільші виклики, потреби і проблеми. І дуже важливо, на мою думку, визначити пріоритети, щоб робити те, що найважливіше. Є одна настанова (базова), яка навіть не потребує аудиту: я б дуже хотів, щоб у нас всюди була гарна Літургія, щоб ми приходили до церкви і відчували таїнство, щоб обряд був повний, щоб спів був гарний, щоб була гарна іконографія. Це для нашого народу  важливо. Я побачив вже цього року, що наша праця над обрядом, над Богослужіннями (урочисті Літургії Різдва, Богоявлення, багатство наших богослужінь Страсного тижня і Великодня, наші дві великі Служби Божі в Нотр-Дам-де-Парі) — духовно зарядили нашу громаду.

Я б хотів, щоб була прозорість в адміністрації, у фінансах. Робота Українського католицького університеті, який сьогодні налічує 420 працівників, є прозорою. Шістдесят із тих працівників складають бюджет. Якщо стільки людей знає бюджет, то можна собі сказати, що всі знають бюджет — це не характерно для українських інституцій ні в Україні, ні в діаспорі. Коли люди не знають про такі речі, зароджується сумнів і скепсис. А це створює бар'єр у стосунках. Як доходити до спільної відповідальності? Це не просто. Але я переконаний, що в громаді є багато людей, які вміють робити різні речі краще від мене: і священики, і миряни, і мирянки. Я б хотів трішки тягаря зі себе скинути, ним поділитися. І я буду вимагати цього від людей, адже коли ти він когось вимагаєш, очікуєш, то визнаєш його гідність. Від кого ти не вимагаєш, правдоподібно, вважаєш, що він не може. А якщо він може і ця можливість реалізується, людина процвітає. Отже, я б хотів, аби було свідоме зріле духовне життя членів нашої єпархії.

На завершення просимо звернутися до слухачів.

Я хочу запросити всіх, хто буде 17 листопада в Парижі, о 3:30 в Нотр-Дам-де-Парі долучитися до нашої спільної молитви за жертв Голодомору. Крім того, запрошую до нашого катедрального собору в Парижі, де відправляють дуже гарні Богослужіння. Сподіваюся, що ми в Західній Європі будемо зустрічатися, що ми будемо їздити одні до одних, подібно як ми з Парижа приїхали на благословення відновленого собору Святої Софії в Римі минулого жовтня, як їдуть з Італії та Іспанії до Люрда. У цей час еміграції, віртуальних стосунків і глобалізації, на мою думку, паломництво і процесія “до”, процесія “з кимось і до когось” - буде мати велике значення. І тому такі радіопередачі, які нас єднають, дуже важливі.

Владика Борис (Ґудзяк) про служіння серед мігрантів (1 ч.)

Владика Борис (Ґудзяк) про служіння серед мігрантів (2 ч.)

Радіо Ватикану

ОСТАННІ НОВИНИ
ПУБЛІКАЦІЇ

«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня

«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...

МЕДІА
Prev Next