Владика Гліб (Лончина): «Наша Церква ‒ відкрита для всіх!»

Тож про те, як живе єпархія, як збирається святкувати свій ювілей та з якими викликати довелося їй зіштовхнутися протягом своєї діяльності, розповів Департаменту інформації УГКЦ владика Гліб (Лончина), Єпископ єпархії Пресвятої родини в Лондоні та Апостольський візитатор для українських греко-католиків Ірландії.

- Владико, які “екстракти” діяльності єпархії в Лондоні можна виокремити за весь час її існування?

- Наша єпархія Пресвятої родини в Лондоні цього року святкує своє 60-річчя. Вона була заснована як апостольський екзархат, спершу для Англії та Валлії (Уельсу), у 1957 році. Її заснував папа Пій ХІІ. Першим екзархом був кардинал Вестмінстерський Вільям Годфрі. А вже в 1961 році був висвячений український єпископ Августин Горняк, який став помічником екзарха. А коли кардинал Годфрі помер у 1963 році, то після нього єпископ Августин став другим екзархом, а третім був владика Михаїл Кучмяк. Пізніше, у 2002 році, єпископ Павло Хомницький, теперішній єпископ Стемфордський, став четвертим екзархом, а я ‒ п’ятим. Згодом, у 2013 році, папа Венедикт XVI підніс наш екзархат до рівня єпархії. Тому ми від того часу вживаємо цю назву.

- Як збираєтеся святкувати ювілей УКГЦ у Великобританії?

- Поки що немає конкретних подій. Для початку, я хочу відвідати різні парафії. Можливо, організуємо прощу. Побачимо, бо все ще попереду (усміхається).

- З якими викликами і труднощами зіштовхнулася єпархія в процесі своєї діяльності?

- Потрібно розуміти “особливість” життя нашої Церкви за кордонами України. Адже українці є “гостями” у Великобританії. Не слід забувати, що життя у Великобританії дуже дороге. Кожен іммігрант переймається своєю роботою та хвилюється за родину, яку залишив в Україні. Тож труднощі, з якими ми зіштовхуємося, пов'язані з еміграцією і переживанням щодо роботи. Крім того, ці чинники впливають на життя українців та їхні стосунки з близькими. Окрім душпастирських викликів, у людей є свої пережиття, тому що часто залишили когось в Україні, наприклад, стареньких батьків, дітей чи когось іншого.

Зазвичай, ці люди ‒ це наші емігранти з України, які близько двадцяти років тому поїхали з неї. Деякі наші громади існують досить довго, бо мають уже понад 70 років. Здебільшого до них належать люди, які приїхали до Великобританії після Другої світової війни. Проте ці спільноти зменшуються, бо багато людей померло. А їхні діти мало тримаються Церкви внаслідок асиміляції. Найбільша парафія, яка росте, є саме в Лондоні.

- Владико, яким чином єпархія у Великобританії долає ці виклики, щоб допомогти своїм парафіянам?

- Передусім наша Церква ‒ відкрита для всіх! Для початку, ми стараємося допомогти духовно в людських проблемах і труднощах. Також відвідуємо, коли є хтось хворий, як і в інших душпастирствах. Підбадьорюємо людей, заохочуємо триматися своєї віри, Церкви.

- Яка кількість вірян відвідує наші храми у Великобританії?

- Ми підрахували, скільки людей ходить до нашої Церкви у Великобританії. Це приблизно 2-3 тисячі осіб. Однак на Різдво чи на Великдень приходить від 6 до 8 тисяч лише до самої катедри в Лондоні, отже, усього від 12 до 15 тисяч осіб. Напевне, у Великобританії є більше українців, але якщо вони не приходять до церкви, то годі назвати конкретне число. 

- Як відбувається комунікація між УГКЦ у Великобританії і Україні?

- По-перше, чимало людей мають свої контакти з Україною, зі своїми рідними. По-друге, у цьому питанні нам допомагає Інтернет. Крім того, наші отці і сестри відвідують Україну, активно спілкуються і обмінюються досвідом. Тож ми постійно підтримуємо зв'язок з Україною. Наприклад, я планую свій наступний візит у лютому. Збираюся відвідати Львів і Київ у рамках  завершення Року патріарха Йосифа Сліпого.

Департамент інформації УГКЦ