АКТУАЛЬНО

Владика Венедикт (Алексійчук): «Я сумую за небом»

Четвер, 02 листопада 2017, 10:45
Владика Венедикт (Алексійчук), правлячий єпископ єпархії Святого Миколая УГКЦ з осідком у Чикаго.

Владико, як вам Америка взагалі?

Це є край Божий, як і всюди є краї Божі. Вважаю, що Америка нічим не гірша і не краща, ніж Україна. Господь є всюди і все наповнює. Так само наповнює Америку.

Проте в Америці інша культура, інша ментальність людей. Але це тільки зовнішньо, бо внутрішньо люди такі ж, оскільки створені на образ і подобу Божу. Усі люди також уражені первородним гріхом.

А як з точки зору духовності? У нас ще з часів Радянського Союзу розповсюджена думка, що в Америці люди – цинічні, усе продадуть за долар… Як ви побачили американців і окремо українців, які тут?

Ну, я не можу бути суддею, які є американці чи українці. Я колись читав статистику, що 20 відсотків американців ходить до церкви. Дай Боже, щоб в Україні на Пасху 20 відсотків пішло.

Усе-таки американці – релігійні люди, які ходять до храму. І жоден президент чи міністр не боїться визнати, що він вірує в Бога. Не просто піде до храму, щоб його зняли на камеру, а реально визнає віру в Бога.

І американське суспільство ніколи не було безбожне, агресивне чи атеїстичне. Європа була і є такою досі. В Америці цього ніколи не було. Тут завжди було певне розуміння важливості християнства, віри. Тому для мене американці є народом, який дає тобі змогу вірити. І вони не бояться виявляти свою віру. Це трохи відрізняє їх від українців. Бо в Україні часто людина ходить до церкви, але коли треба, то може дати хабара. Може ходити до церкви і бути корупціонером. Така собі двоякість: одне на людях, інше для себе… В Америці, на моє враження, якщо людина віруюча, то вона віруюча. Якщо вона практикує християнство, то робить це серйозно.

Гадаю, ми можемо повчитися в американців бути тими, ким ми є, а не грати ролі.

Які були ваші перші кроки як правлячого єпископа в Чикаго?

Я не мав якихось особливих сподівань і тому не маю особливих зачарувань чи розчарувань. Я вже мав досвід перебування в Америці, тому не було чогось, що б мене шокувало. Усе-таки я глибоко вражений нашими людьми тут. За цих майже чотири місяці я вражений їхньою людяністю, вірою. За цей час я не мав якогось прикрого випадку з кимось чи непорозуміння. Наші люди, які ходять тут до храму, живуть вірою.

Звичайно, є велика кількість емігрантів, які не відвідують храм або відвідують тільки декілька разів на рік.

З американським суспільством як таким мало контактую. Але ось учора вже мав нагоду зустрітися з місцевим кардиналом та іншими сімома римо-католицькими єпископами, які служать у штаті Іллінойс. Ми краще познайомилися… Тобто, входжу в американське суспільство.

Поважають тут українців?

Я б сказав, що так. Якщо ти скажеш, що живеш в Ukrainian village – в українському селі, то всі знають, де це. І українці є знані, бо вони одні з найдавніших емігрантів. І Українська Греко-Католицька Церква є знана, і наші храми є знані.

Скільки людей ходить на Службу Божу?

Це важко сказати. Це так само, як у нас, в Україні. Одна кількість приходить серед тижня, інша кількість у неділю. Наприклад, сьогодні прийшли учні школи Святого Миколая. Вони приходять щоп’ятниці. Більшість із них мають українське походження, але багато є таких, які до України не мають жодного стосунку, але вчаться в нашій школі. Вивчають англійську і українську мови.

Наші люди найбільше відвідують храми в неділю, тому що протягом тижня майже всі працюють.

Яке ваше бачення майбутнього?

Я не маю готового бачення. Знаєте, це як хворий приходить до лікаря і запитує, чи маєте бачення, як мене лікувати. Лікар каже: чекай, я мушу тебе дослідити…

І вчора, коли ми мали розмову з кардиналом, він сказав фразу, з якою я цілком згідний, що треба тут мінімум два роки прожити, аби ввійти в ситуацію, і потім приймати якісь рішення.

Тому я для себе вивчаю ситуацію, хоча вже приймаю певні рішення. Зараз я створюю структуру нашої єпархіальної курії, призначаю певних осіб на посади… Але щоб відчути середовище, потрібно трохи більше часу.

Досі тут було багато дискусій, якій мові віддавати перевагу, українській чи англійській, плекати українськість чи не треба… Гадаю, це хибний підхід. Бо потрібно розвивати і українську, і англійську. Є багато наших парафій, де домінує англійська мова, де 90 відсотків розмовляють англійською, де більшість вірних не мають українського коріння… Але ці парафії зуміли створити таку комфортну ситуацію, де всіх гостинно приймають. І частина Богослужіння ведеться українською мовою, а частина англійською. І між собою вони мають гарні стосунки.

Важливо, гадаю, шукати способи, аби створити таку гостинну атмосферу, щоб ми одночасно могли зберегти свою ідентичність. Дуже важливо, аби ми не розчинилися в американському суспільстві і водночас були відкритими до інших націй, навіть були відкритими до дітей. Бо однією з проблем є те, що для багатьох народжених дітей тут мовою спілкування стає англійська. Між собою вони спілкуються англійською, а з батьками – українською. Тому, вважаю, що важливо працювати як з українською культурою, так і з американською.

Сумуєте за Україною?

Я б сказав, що сумую за небом. А все на землі відносне. Чи я житиму в Америці декілька десятків років, чи я житиму в Україні декілька десятків років, це питання відносне.

Звичайно, в Україні в мене є багато друзів, знайомих, бо там пройшла велика частина мого життя, але я вчуся жити там, де Бог мене поставив, і радіти миттю життя.

Це мій підхід до життя.

Департамент інформації УГКЦ

МЕДІА
Prev Next