АКТУАЛЬНО

Володимир Шеремета: Коли людина завдає шкоду природі, то це велика провина проти християнської віри в Бога Творця

Неділя, 21 липня 2013, 18:26
Керівник Бюро УГКЦ з питань екології доктор Володимир Шеремета відповів на запитання Департаменту інформації Української Греко-Католицької Церкви.
Бюро УГКЦ з питань екології було засноване відповідно до рішень 37 сесії Синоду єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ, який проходив в листопаді 2007 р. за словами самого керівника Бюро, діяльність інституції спрямована на формування відповідального ставлення вірних УГКЦ до Божого творіння – природи та підвищення екологічної свідомості у суспільстві шляхом інформаційно-освітньої діяльності та практичних ініціатив.

– Наша ключова ціль – допомогти віруючим людям провадити цілісніше життя у Христі, будучи свідками любові Творця до Його творіння – природи, каже пан Володимир.

Пане Володимире, нещодавно Бюро з питань екології УГКЦ звернулося до людей відмовитися від штучних квітів на цвинтарях. Чи прислухалися греко-католики до такого заклику?

Ми закликали відмовитись від прикрашання гробів пластмасовими квітами та вінками напередодні Пасхи. Цей звичай, який сформувався останніми десятиліттями і набрав нині масового характеру, є не лиш шкідливим для природного довкілля, але й небезпечним для здоров’я та життя людей. Тому, в контексті Великого посту, наше звернення мало за мету сприяти, щоб віруючі люди могли більш цілісно підготовитись до Великодня і вшанувати померлих без шкоди для живих і добра всього створеного у Христі світу – природи.

Ми були приємно здивовані і вдячні інформаційній підтримці провідних телеканалів та десятків інтернет-ресурсів по всій Україні, які поширили наш заклик серед широкої аудиторії. Рівно ж відповідна інформація була поширена багатьма душпастирями у їхніх парафіях. Можу констатувати, що нас почули тисячі, а можливо й мільйони, при тому, не лиш греко-католиків. Надіюсь, що багато з них серйозно конфронтувались з піднятим питанням, а й рівно ж сподіваюсь, що здоровий глузд і почуття християнської відповідальності візьмуть верх.

Як відомо, УГКЦ дуже розгалужена на Західній Україні, проте там не менше забруднюють навколишнє середовище, ніж, скажімо, на Сході країни. Чому так?

Знаю, що священики закликають не викидати сміття в ліс… Сама чула. Але, може, цього не достатньо? Може, потрібен якийсь дієвий спосіб, ніж заклики?

Тут в одному Вашому питанні відразу ціла низка. Спробую почати з кінця. Цілком згідний з тим, що не можна обмежитись на заклики чи застереження, хоча і вони мають своє властиве місце в конкретній критичній ситуації ставлення до природи окремих людей, інституцій, а часто і суспільства в цілому. Адже погодьтесь, не можна мовчати на будь який гріх, у тому числі й екологічний.

Щодо порівняння «Схід-Захід», то хоча екологічна ситуація і є суттєво кращою на Заході, однак, у великій мірі всі громадяни України є заручниками загальної ситуації в країні, в тому числі й екологічної. Наприклад, десятки тисяч стихійних сміттєзвалищ в сільській місцевості, а також і в лісах виникають передусім не тому, що наші люди хочуть перетворити природу у смітник, але тому, що відповідні органи влади не забезпечують збір побутових відходів у населення. Чи, наприклад, люди викидають батарейки і люмінесцентні лампочки, які містять токсичні елементи не тому, що хочуть отруїти природу і наразити на небезпеку самих себе, але через те, що держава не передбачила їх роздільний збір та утилізацію, як цього вимагає чинне законодавство.

Щодо більш дієвих способів покращення екологічної ситуації, то кожен має системно працювати для цього у відповідності до своїх функцій, завдань та мети. Місія священиків піклуватись про спасіння людини. І в цьому процесі своє автентичне місце має мати системне формування свідомості відповідальності за Боже створіння – природу, як невід’ємної складової християнської віри та способу життя.

Однак, священики – це не інспектори Державної екологічної інспекції чи інших природоохоронних інституцій, а Екобюро УКГЦ – це не Мінприроди. Кожен має сумлінно працювати на своєму місці, лиш в цьому випадку можемо очікувати на суттєві позитивні зміни в тій критичній екологічній ситуації, яка склалася на сьогодні в нашій країні.

Чи співпрацює Бюро якось з владою щодо збереження чистого і здорового природного довкілля? Який мала б держава запровадити механізм для покращення екологічної ситуації?

Ми вбачаємо свою місію передусім в тому, щоб працювати над формуванням почуття відповідальності за Боже створіння – природу в Церкві, зокрема у вимірах нової євангелізації, сакраментально-літургійного життя і дияконії, кожен з яких має свої автентичні екологічні складові. Однак ми теж не тільки відкриті, але й часто самі виступаємо в ролі ініціатора діалогу та співпраці з державними науковими, освітніми та природоохоронними інституціями.

Зокрема варто позитивно відзначити співпрацю з Державною екологічною академією (ДЕА) при Мінприроди, завдяки якій було налагоджено інформаційний контакт з обласними Державними екологічними інспекціями та Управліннями охорони природи. Ми виступаємо в ролі медіатора для поширення важливої екологічної інформації цих природоохоронних інституцій в нашій Церкві. Рівно ж інформуємо їх про свою діяльність, а також про новини екологічного вчення та життя Церкви.

Бюро з питань екології бере активну участь у наукових заходах екологічного спрямування. Весною цього року ми взяли участь у Міжнародному екологічному форумі «Довкілля для України» та Міжнародній екологічній виставці 2013, де представили свою літературу, діяльність у цілому та окремі екологічні ініціативи широкій авдиторії, що стало для багатьох учасників неабияким відкриттям.

У навчальному році 2012/13 нами була проведена низка відкритих лекцій на теми християнської екологічної етики і вчення та діяльності Церкви для збереження природи в понад 10 вузах у різних регіонах України. Хочу відзначити, що попри початкове упередження, нас дедалі серйозніше сприймають як партнерів на полі формування екологічної культури та відповідальності.

Щодо державних механізмів… Мабуть, це питання могло б стати предметом окремого інтерв’ю. Звісно це й відповідна соціально-екологічна політика, екологічне законодавство, включно з механізмами його впровадження у життя тощо. Однак, думаю, ключовим механізмом мало би стати щире і цілісне екологічне навернення в серці і голові кожного державного чиновника і представника влади. Про це навчав ще Папа Іван Павло ІІ. Це було б ідеально. Але в короткостроковій перспективі мав би ефективно працювати механізм «покарання та нагороди». Тобто винуватці завданої довкіллю шкоди мають бути притягнуті до відповідальності й адекватно відшкодувати завдані збитки. У свою чергу мають бути передбачені інструменти (у тому числі й податкові) для стимулювання більш дружнього до природи виробництва та господарювання.

Який людина чинить гріх, коли забруднює землю?

Коли людина завдає шкоду природному довкіллю, то зраджує своєму величному покликанню Божого еколога і захисника створеного світу. Це є передусім велика провина проти християнської віри в Бога Творця: Отця, Сина і Святого Духа, який довірив нам світ на відповідальне управління, збереження і охорону.

Церква зараховує безвідповідальне ставлення до природи до гріхів найвищої категорії важкості, а саме до гріхів, які кричать до неба, тобто в один ряд з гріхом навмисного вбивства людини. Адже забруднюючи і руйнуючи природне довкілля ми загрожуємо здоров’ю та життю людей, яких Господь покликав до буття, а також і тих, які ще не народилися. Катехизм Католицької Церкви розглядає питання відповідальності за природу в контексті вимог Заповіді «Не вкради». Щедрі Божі дари природи призначені для всіх людей всіх поколінь, тому той, хто опанований духом споживацтва і бажанням мати чим більше матеріальних благ коштом природи і людей, які в ній живуть, суттєво провиняється проти свого Творця і Спасителя.

Як би Ви загалом пояснили нечистоплотність українців щодо природи?

Я б не відважився настільки узагальнювати, адже є багато людей, які намагаються практикувати життя дружнє до природи. Однак, часто бракує відповідної екологічної культури чи культури відповідального ставлення до природи.

Чому в нас нема культури в збереженні природи?

Культура – не народжується «з сьогодні на завтра», але починає формуватися в «лоні матері», і на цей процес впливають багато факторів, зокрема релігійні.

Довголітня боротьба з Церквою і зусилля комуністичної системи направленні на викорінення віри та глобальну атеїзацію не залишилися без наслідків, одним з яких є духовна криза, яка веде до безлічі криз та проблем в особистому, сімейному та суспільному житті, але рівно ж і в ставленні людини до природного середовища.

Тому, найпершим інструментом подолання екологічної кризи є відновлення внутрішньої екології людини: її віри, духовності та моральності. Саме це є надійною основою для формування «культури життя» та відповідального ставлення до природи. І саме Церква має на цьому полі особливе покликання і компетенцію… Одним із ключових аспектів нової євангелізації і формування християнської культури є поширення правди про те, що віра в Бога Творця і життя у Христі (християнський спосіб життя) передбачають відповідальне ставлення до створеного у Христі світу.

У Році віри, який зараз відзначається у Вселенській Церкві і в контексті ювілею 1025-річчя хрещення Русі-України хочеться побажати всім християнам переосмислення і поглибленого усвідомлення цілісного виміру їхньої віри, як рівно ж і її оживлення через практикування відповідального ставлення до Божого створіння – природи.

Якщо нам вдасться відновити втрачену гармонію стосунків із Творцем, якщо ми навчимося і почнемо жити як справжні християни, то зможемо ефективно долати різного роду суспільні, економічні та екологічні кризи, бути добрими Божими екологами на землі та будівничими гармонійного Божого Царства у всьому створінні.

 

Над інтерв’ю працювала Оксана Климончук,
Департамент інформації УГКЦ


ПУБЛІКАЦІЇ

«Україна вистояла!» ‒ Глава УГКЦ про найважливіше у 2017 році11 грудня

У черговому випуску передачі інтерактивного проекту «Відкрита Церква», який був останнім у 2017-му, Отець і Глава УГКЦ Блаженніший...

МЕДІА
Prev Next