«Запрошую до діалогу», — інтерв’ю Глави УГКЦ для українського тижневика у Польщі «Наше слово»

«Часом я подумки звертаюся до Бога: Господи, для чого нас воскресив? Для того щоб знову знищити?! І чую у своєму сумлінні: звісно, що ні. Маєте свою місію в цьому світі… Ми дійсно маємо в собі якийсь особливий скарб, – скарб віри. І мусимо його зберегти для себе і для світу…» – Блаженніший розмірковує про долю Церкви, я ж думаю про те, що ці слова – і про нашу державу.

«Я вдячний усім, хто сьогодні поширює за межами України правду про нашу країну, правду про наш біль. Європейці здебільшого не усвідомлюють, що в наш час у центрі Європи йде війна, не вірять, що це взагалі можливо. Під час міжнародних зустрічей, де обговорюються санкції щодо Росії, я вислуховую різні думки, підрахунки фінансових утрат від санкцій, розважання і сумніви… І я пояснюю: зрозумійте, Європа втрачає кошти. Ми ж втрачаємо людські життя.

Ми живемо в час, коли через маніпуляції і пропаганду людям нав’язують ідеології, атеїстичні за своєю суттю, адже на місце Бога в них ставлять народ і державу. Це небезпечно, і це актуальна проблема для Європи, яка на загал згубила своє християнське коріння. Усі ті радикально-націоналістичні рухи в Європі спрямовані на те, щоб розвалити ЄС, фінансуються з того ж джерела, що й війна на Донбасі. Мусимо бути уважні й мудріші від того, хто хоче нас розділити», – розмірковує Глава Церкви.

Українсько-польські відносини… Здавалося, усе йшло в доброму напрямку. Свого часу прозвучало багато гарних слів, зроблено красиві жести. Але, як бачимо, концепція взаємного вибачення не спрацьовує. Які дії в цій непростій ситуації можуть дати більш позитивний результат?

Українці і поляки мають свої рани. Дві війни між нами в минулому столітті, непросте історичне минуле. Самі жести і декларації нічого не вирішать. Рани треба лікувати. Діалог – це свого роду терапія, а терапія – це не хвилинна справа, а процес. Він може бути тривалим, мати періоди покращення і моменти загострення. Коли стає гірше, пацієнт має звертатися до лікаря. Чи не так? Таким лікарем я називаю сумління. Людська натура така є: нам легко звинувачувати когось, але важко визнати, що ми теж можемо помилятися. Арбітром має бути совість…

Я за те, щоб ми разом працювали над відновленням історичної правди. Вітаю Польщу, яка інтенсивно і поважно зайнялася вивченням свого минулого. У нас, в Україні, коли президентом був Янукович, на жаль, Інститут національної пам’яті очолював комуніст. Тож установу, скоріше, можна було тоді назвати Інститутом національної амнезії…

Потрібні фундаментальні вивчення з обох сторін, перш ніж виносити якісь вироки, тим паче – на політичному рівні. І Україна, і Польща мусять створити умови, щоб відкрити правду і перед цією правдою стати.

Провокаційні питання про УПА, Степана Бандеру, націоналізм. Вам теж доводиться з ними зіштовхуватися. Як реагувати?

Я думаю, що треба говорити про правду. Скажімо, про справжній патріотизм, про те, що в нас лежить на серці. Я б не хотів, щоб такими глибокими струнами нашого народу хтось маніпулював з політичною метою, не треба піддаватися на провокації.

Потрібно вміти слухати, чути і вести діалог, зокрема, коли йдеться про болісні моменти історії у стосунках між поляками та українцями. Коли ми щиро і відкрито говоримо про правду, нашу рідну, нашу національну, тоді ми ніби віддаємо себе в руки Божі, руки того єдиного Цілителя душ і тіл.

І, звісно, треба працювати над лікуванням історичних ран. Тоді не буде матеріалу для маніпуляцій.

Болісне питання для України: чи є реальною перспектива мати єдину помісну українську Церкву, яка б постала як результат об’єднання розрізнених нині конфесій?

Церква Христова – єдина. Господь Бог не творив кількох Церков. А церковні поділи настали через людський гріх, зокрема через певну інструменталізацію, використання Церкви тими чи тими земними володарями. Сьогодні ми бачимо дуже чітко і ясно, як Церкву використовують у різних політичних цілях. Думаю, що Христова Церква в усіх своїх проявах, усіх конфесіях справді мусить насамперед відчути, що вона є Церквою Христовою. Ми всі разом мусимо наблизитися до Бога. А тоді, очевидно, будемо ближчі один до одного і зможемо справді віднайти ті шляхи для творення єдиної помісної Церкви в Україні. Це питання не є таке легке в розв’язанні. Але ми сьогодні відчуваємо в усіх Церквах, у всіх конфесіях України, зокрема коли йдеться про Церкви Володимирового хрещення, що є велике бажання єдності в більшості вірян, Божого народу. Тому за цю церковну єдність треба передусім молитися і над нею працювати. Поділи, які існують у Христовій Церкві, теж є раною, яку треба уздоровляти. І тому спілкування, діалог, молитва, праця над єдністю необхідна і, думаю, буде Богом благословенна.

Як ви ставитеся до переходу греко-католицьких громад на григоріанський календар?

У нас в Україні поки що нема сталого, активного обговорення цього питання. Натомість коли йдеться про нашу церкву за кордоном, то в різних країнах місцева громада часто є тим суб’єктом, який приймає рішення з благословення їхнього єпископа. Такі рішення ніколи не спускаються згори. Ніколи нікому не можна такі речі наказати.

Чи такі самостійні рішення не вважають певним порушенням?

Церковний календар не пов’язаний із догмою віри. Це питання церковної дисципліни, церковного порядку. І звісно, дуже важливо, щоб, коли ми заводимо якісь порядки, вони не творили нових поділів. Бо для нас найцінніше, найважливіше – єдність. Бачите, ми живемо тепер у суспільстві, яке дуже легко фрагментується, ділиться. Деякі наші громади, наприклад у Сполучених Штатах, навіть пережили календарні війни між собою. Це питання дуже делікатне, воно пов’язане з питанням особистої побожності людей. Ми намагаємося дуже виважено до цього підходити. Зокрема в Україні наша Церква вважає за обов’язок вирішувати питання календаря теж у єдності, взаєморозумінні з православними братами. Власне, у контексті попереднього запитання про єдину соборну Церкву… Ми вважаємо, що немудро щось робити, що б створювало нові перешкоди, додаткові труднощі. А коли ми відчуємо, що разом зможемо перейти на григоріанський календар, зокрема щодо тих нерухомих свят, я думаю, що це буде значно легше зробити, люди це зрозуміють і підтримають.

На мою думку, більшість читачів «Нашого слова», українців у Польщі, хотіли б особисто бути на зустрічі з вами, але, на жаль, не всі мають таку можливість. Що б ви хотіли їм переказати?

Насамперед я хочу сердечно подякувати українській громаді в Польщі за те, що ви любите свою Церкву, за те, що не зреклися своєї віри. Ця любов, з одного боку, принесла багато жертв, а з іншого – стала тією силою, через яку Господь Бог воскресив структури нашої Церкви тут, у Польщі, і дає їй відродження. Ваша діяльність є дуже важливою, ви – наші речники.

Сьогодні ми переживаємо непрості моменти. Власне, тому я і приїхав уже вкотре до Польщі, щоб не тільки озвучити слова солідарності, а й щось зробити на підтримку нашої громади, щоб вона відчула, що за її плечима стоїть велика Церква і велика Держава.
Сьогодні великим завданням української громади у Польщі є інтеграція нової хвилі українців, які приїжджають тепер з України. Хтось – тимчасово, у пошуках роботи, а хтось планує тут залишатися. Велика частина сьогоднішньої міграції – з центральної частини України, зі східної, з українського Донбасу, де зараз точиться війна. Не всі вони воцерковлені, не всі говорять українською, але всі – сини і доньки нашої рідної землі. Тому я б просив наших вірних із щирим серцем і відкритою душею прийняти своїх братів.

Також я хочу привітати нашу громаду в Польщі з одним дуже гарним ювілеєм. Цього року наша Перемишльська архиєпархія, митрополія святкуватиме 325 років відновлення єдності з Римським Апостольським Престолом. І весь Синод наших єпископів готується приїхати до Перемишля в другу неділю вересня для того, щоб разом з духовенством, разом з нашими владиками, мирянами, громадою гідно відсвяткувати цей ювілей. Тож бажаю всім Божого благословення і запевняю в особистій постійній увазі й опіці, своїй солідарності і в молитві за нашу громаду тут, у Польщі. Та взаємно прошу про молитву за нас в Україні й за мене, щоб Господь Бог допоміг нам успішно витримати всі ці випробування, які ми зараз проходимо, і щоб Україна залишилася християнською країною, а також вільною і соборною державою.

Світлана Мельник
www.nasze-slowo.pl