АКТУАЛЬНО

«Історія життя святого Димитрія вчить, що не потрібно боятися приймати благословення, а варто боятися давати його…», – о. Василь Рудейко

П'ятниця, 08 листопада 2013, 13:04
8 листопада Східна Церква вшановує пам'ять святого Димитрія Солунського. Його часто називають «другим апостолом Павлом» через те, що він свідчив свою віру в м. Салоніки. Саме там свого часу заснував першу громаду вірних апостол Павло.

Про життя та мученицьку смерть святого Димитрія, його особливе благословення святого Нестора на бій із гладіатором розповідає о. Василь Рудейко, заступник голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священик храму Священномученика Климентія Шептицького у Львові.

 

Як відомо, святий Димитрій обіймав дуже високу посаду в той час - був проконсулом у м. Салоніки (Греція). Та попри це не боявся публічно визнавати віру в Бога. Тому і поплатився життям…

Святий Димитрій виріс у знатній сім’ї римського проконсула. Можна стверджувати, що з дитинства виховувався як підпільний християнин. Після смерті свого батька він пішов його стопами. Тобто став проконсулом. Певний час підпільно продовжував бути християнином і допомагати тим, кого переслідували за віру. Якраз це були часи правління імператор Максиміліана.

Коли він почав обіймати цю високу посаду в м. Солунь (Салоніки), в якому вже тоді було багато християн, бо, як відомо, тут апостол Павло заснував перші християнські громади, він відкрито пропагував християнство. Цим викликав незадоволення імператора, який, повертаючись із походу, вирішив йти через Солунь і порозмовляти з Димитрієм. Порозуміння не досягли. Тоді ж очільник держави організував ігрища з одним із гладіаторів – Лієм, сильним воїном, який знущався над християнами. Перебуваючи у в’язниці, святий Димитрій благословив Нестора – молодого юнака, на бій із цим велетнем. Нестор переміг. Імператор був лютий, тому послав воїнів, які прокололи святого Димитрія списами.

Варто зазначити, що від початку для християн смерть від списів асоціювалася із стражданнями Ісуса Христа.

Символічним є благословення святого Нестора на бій із гладіатором. І, напевно, тому наступного дня, 9 листопада, Церква вшановує пам'ять святого Нестора Солунського. А чи відомого щось про життя святого Димитрія?

Відомо не так багато. Суть Димитрієвого благословення в тому, що він, мирянин, благословив. Сьогодні, коли наголошується на ролі мирян у житті Церкви, насправді ця давня традиція призабута. Нам потрібно до неї повернутися. Бо не тільки священик у Церкві благословляє під час Богослужіння, але, відомо, що батьки благословляли в дорогу дітей, люди приходили і брали благословення один в одного. Потрібно пам’ятати, що через Хрещення кожен із нас до цього покликаний. Історія життя святого Димитрія, який як мирянин благословляє на подвиг християнський, вчить, що не потрібно боятися приймати благословення, а варто боятися давати його. Бо благословляємо не ми, а Христос нашою рукою, як  Той, Який у нас живе.

Відомо, що мощі Димитрія зберігаються у Базиліці святого Димитрія у грецькому м. Салоніки. Вони нетлінні й мироточать. Навіть мусульмани використовують їх у лікарських цілях.

Історія мощей святого Димитрія цікава, як і більшості мученицьких мощей IV ст. Існують свідчення, що кров святого Димитрія збирали хустинками і вона оздоровляла. Його тіло викинули за місто на поживу диким звірям. Але християни забрали його і поховали. У IV ст. імператор Констянтин на місці поховання святого споруджує церкву, де зберігаються його мощі. Перші свідчення про них як про мироточиві та чудотворні датуються VII ст. Від тоді культ святого поширюється у світі. Потрібно пам’ятати, що мироточивість і нетлінність мощей не є новітнім винаходом християнства. Знаємо, що вже у Старому Завіті були свідчення про те, що кості угодників Божих зцілювали людей. Пам’ятаймо, що не Димитрій зцілює, а Господь через його тіло лікує людей для утвердження нашої віри.

Відеоверсія розмови: Отець Василь Рудейко про історію життя святого Димитрія

Поширеним культ святого Димитрія був і в Київській Русі. На його честь звели монастир у Києві. А ікона святого з цього монастиря зараз зберігається у Третьяковській галереї (Росія). У Київській Русі був своєрідний культ святих воїнів: святого Юрія Побідоносця, святого Димитрія Солунського та святого Федора Тирона.

Він виник із двоякого переконання. Солунь – місто, що межувало з візантійською і слов’янською культурою. Існують «Житія святих», у яких Дмитрія вважають праслов’янином. Тому починання його на Русі очевидне.

Звичайно, як проконсул, що був своєрідним полководцем, він став покровителем вояків. Тому на іконах зображується як воїн. Поширенням культу святого дуже опікувався солунський архиєпископ Симеон у XV ст. - один із великих літургістів того часу, що написав навіть богослуження святому Димиирію.

Цікавим є його вшанування у Московщині. Відомо, що на згадку загиблих воїнів під час Куликовської битви 1380 р. князь Дмитрій Донской встновив Дмитрівську суботу. Цього дня поминали померлих воїнів. Зараз цю традицію підтримують РПЦ і УПЦ.

Також цікава історія поминальних днів. На початках христиняства субота завжди була поминальним днем. І ми бачимо, що під час Великого посту, кожна субота сорокоусна.

Те, що одна із субот стала поминальним днем після визначної битви, нормально для традиції РПЦ. Щодо УГКЦ, то дотепер у нас не існувало традиції особливого моління за вбитих під час битви. Це новинка. Проте внаслідок переплетення православної та греко-католицької традиції в деяких наших церквах поминають у Дмитрівську суботу померлих.

А як Церква літургійно вшановує пам'ять святого Димитрія?

Це свято належить до так званих «бдінних» свят. Тому напередодні відправляється вечірня із литією, утреня і потім Літургія. Це свято вважалося в нашому народі до минулого століття дуже великим. Люди цього дня не працювали. Сьогодні вже нема такого припису. Я вже згадував, що Симеон Солунський подбав про особливе богослужіння, яке подібне до страсної седмиці. Тобто воно написане, фактично, як пасхальне богослужіння. І це свідчить про те, що в мучениках і святих виявляється Воскресіння Христове.

Життя кожного святого завжди хочеться порівнювати із сучасністю. Життя святого Димитрія показує, що такий високий державний чиновник не боявся публічно визнавати свою віру. Очевидно, що на цьому шляху в нього було багато спокус. Зараз кожен із нас може по телебаченню побачити, як багато державних діячів моляться у храмі, беруть участь у різних молебнях, панахидах. Чи можна говорити про це, як про свідчення віри?

Це складне запитання. Оскільки не можна заглянути в серце людини, яка приходить до храму і ставить свічку, складає пожертву. Не можна відразу осуджувати людину тільки тому, що вона посадовець. Кожен із нас, найперше, є людиною та християнином, а вже тоді посадовцем, доктором наук, архиєпископом і т.д. Потрібно просто бути подібними до святого Димитрія у праці, яку робимо.

 

Розмовляла Руслана Ткаченко

ОСТАННІ НОВИНИ
ПУБЛІКАЦІЇ

«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня

«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...

МЕДІА
Prev Next