Блаженніший Любомир в інтерв’ю газеті «День»: «Не церковне завдання − вказувати, за кого голосувати»

Намагаючись впливати на виборчий процес, Церква переступає межі своєї компетенції. Про це в інтерв’ю газеті «День» сказав Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Любомир. «Ми проповідуємо Божий Закон, і там ніде не сказано, що ми маємо вказувати, за яку конкретну людину чи політсилу голосувати. Церква каже, дуже виразно каже, що ті, хто бере на себе відповідальність за добро держави, народу, спільне благо, повинен виконувати Божий Закон, поводитися відповідно до свого покликання, завдання. Це Церква каже, але хто такими людьми має бути, вона не має жадного права казати», − наголосив Предстоятель УГКЦ. На думку Блаженнішого Любомира, засадничо Церква має цілком іншу мету. Церква не має диктувати світським людям, навіть, якщо вони віруючі, що вони мають робити: «Люди повинні самі, на підставі своїх переконань вирішувати такі речі». У відповідь на запитання журналіста, чи не варто Церкві змінити якісь свої принципи й бути чимось більшим, ніж звичайною Церквою, зважаючи на скрутну політичну ситуацію, Глава УГКЦ зазначив, що ситуація, коли Церква починає диктувати, ставати церковною владою, є небезпечною: « Маємо критичні випадки теократичних спільнот, суспільств, де релігійні провідники беруться диктувати людям, як вони мають жити, одягатися… І ніхто не назве ці держави взірцевими», − підкреслив Блаженніший Любомир, навівши у приклад Іран, де є «ціла група релігійних провідників, які наказують, як має виглядати держава». Обґрунтовуючи свою позицію стосовно можливості священнослужителям бути учасниками виборчого процесу, Глава УГКЦ зазначив, що «завжди є небезпечним, коли люди починають переступати межу свого покликання». «Дуже небезпечно, коли ми починаємо трактувати духовенство як усесторонній чинник у спільноті», − зауважив Блаженніший Любомир, пояснюючи особливість ситуації, коли священикові видається, що у нього є Божий дар політичного провідництва, і навів у приклад видатних подвижників Церкви: «Навіть люди такого формату, як Шептицький, Сліпий, котрі були дуже поважними, справжніми духовними провідниками, помагали державі, старалися заступитися за нарід... У 20-х роках Шептицький їздив по різних політичних центрах, аби вибороти для народу більшу свободу, право, більш відповідний спосіб життя, але він у жодному разі не претендував бути президентом чи щось таке». На запитання «Дня», чи варто взагалі священнослужителям іти до влади, Глава УГКЦ відповів, що і праця священика, і депутатська діяльність вимагають цілковитої віддачі: «Щиро кажучи, я не бачу, як така людина може здійснити обидві речі». Водночас, на думку Предстоятеля Церкви, припустившись помилки як політик, такий священнослужитель може втратити довіру своєї пастви як духовний провідник: «Його вже не сприйматимуть щиро, а підозрюватимуть у різних нечистих справах, незалежно від того, винен він чи ні. Тобто створюється нездорова і небезпечна за своїми наслідками ситуація», − зауважив Глава УГКЦ. «Наша Церква дивиться на це так – якщо вже священик вирішив піти в політику чи у владу, то повинен прийти до свого єпископа й сказати: «На час моєї політичної діяльності я не діятиму як священнослужитель». Одначе тут цілком природно постає питання – що зробив цей священик для того, щоб виховати гідних кандидатів з числа мирян на владний уряд, який він сам хоче обійняти?», − сказав Блаженніший Любомир в інтерв’ю газеті «День».

Департамент інформації УГКЦ