Члени Трірського єпархіального синоду висловили бажання щодо подальшого розвитку партнерських стосунків з УГКЦ

«На Синоді були партнери із Вселенської Церкви… Навіть якщо змістовна прив’язка з відповідальністю на рівні Вселенської Церкви не знайшла свого виразного відображення у тексті синодальних рекомендацій, діалог із партнерами з Вселенської Церкви повинен плекатися і надалі», - саме так звучить одна з поправок до п’ятого пункту Додатка до Підсумкового документа Трірського єпархіального синоду, заключна сесія якого відбувалася від 28 до 30 квітня 2016 р. у найстарішому місті та єпархії Німеччини – Трірі.

Скликаючи ще у 2013 році єпархіальний синод, місцевий єпископ Штефан Акерман попросив поради його учасників стосовно кількох важливих питань: 1) як ми можемо свідчити нашу віру? 2) що ми можемо робити, щоб наша віра залишалася живою? 3) як ми можемо на просторих пасторальних територіях звершувати богослужіння, щоби вони зміцнювали людей і люди відчували, що «так, Господь справді близько до нас!»? 4) як ми можемо нашу розлогу систему дорадчих органів пристосувати до вимог нашого часу? У своїй відповіді члени синоду не обмежилися лише цими питаннями, а за два з половиною роки інтенсивної праці вийшли далеко за їх межі, представивши своєму єпископу документ на 40 сторінок, який владика Штефан уже визнав дорожньою картою єпархії на наступні роки, а місцева преса уже встигла поспішно назвати його «Пакетом реформ».

Серед 279 членів синоду було 117 представників духовного стану та 162 мирян. Синодальний статут, окрім членів синоду, передбачав участь у ньому також і постійних гостей та спостерігачів, зокрема із православних, протестантських, єврейських та мусульманських спільнот. Запрошуючи на синод постійних гостей із різних країн і навіть континентів світу, Трірський єпископ Штефан Акерман мав наметі підкреслити важливість партнерських стосунків свої єпархії на рівні Вселенської Церкви.

Зазначимо, що від 2013 до 2016 року на всіх семи пленарних засіданнях в статусі постійного гостя синоду та представника УГКЦ був священик Київської архиєпархії о. Іван Сохан. У звернені до владики Штефана з нагоди заключної сесії Трірського єпархіального синоду о. Іван зазначив: «Я переконаний, що наше партнерство на рівні Вселенської Церкви є справжнім збагаченням для обох сторін, і потенціал такої співпраці ще до кінця не розкрито. Нам надзвичайно важливо, щоб багаторічні контакти Трірської єпархії з Україною мали своє продовження, особливо ж на рівні парафій, громад та поодиноких вірних».

Зазначимо також, що Трірська єпархія уже декілька років поспіль підтримує різноманітні пасторальні проекти Київської архиєрахії та активно співпрацює в соціальній сфері з іншими єпархіями та організаціями нашої Церкви в Україні.

Трірський єпархіальний синод – це особлива подія не лише для цієї єпархії, оскільки останній єпархіальний синод тут відбувався ще у 1956 р., а й для Католицької Церкви у всій Німеччині (за останні 50 років подібних соборів в Німеччині було лише три, останній з яких 26 років тому проходив в Авсбурзі). Порівняно з УГКЦ, яка лише за останніх 25 років з часу виходу Церкви з підпілля в українських єпархіях провела цілу низку єпархіальних соборів на різні теми, синодальний досвід у Німеччині є менш поширеним (чи радше, менш уживаним). У зв’язку з цим, на запрошення Трірського єпископа та з благословення Блаженнішого Святослава, соборовий досвід УГКЦ на прикладі Патріаршого Собору «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» представив на Трірському єпархіальному синоді о. Юрій Коласа, генеральний вікарій для католиків візантійського обряду в Австрії та координатор стратегії УГКЦ 2020 у західній Європі (детальніше читайте за посиланням).

Цікаво, що сьома сесія, як і перша, третя та шоста сесії Трірського єпархіального синоду, проводилися в досить символічному для українського християнства місці – у приміщенні колишнього храму абатства Святого Максиміна (м. Трір, Німеччина). Адже ченця Адальберта саме з цього монастиря (згодом першого архиєпископа Магдебурга) ще в далекому 961 році, на прохання княгині Ольги, було послано імператором Оттоном І на Київські землі для християнізації. Ця місія відома в українській церковній історії як «місія Адальберта». Незважаючи на її провал, сучасні партнерські стосунки між Києвом та Тріром уже мають успішний досвід та цікаві перспективи подальшого розвитку.

Прес-служба Київської архиєпархії