Глава УГКЦ до владики Діонісія Ляховича: «Утверджуйте віру та віддано працюйте для наших вірних і спасіння їхніх душ»

«Згідно з поученням Апостола народів, закликаю вас бути бездоганним, гостинним, добролюбивим, мудрим, справедливим, благочестивим, стриманим, який дотримується правдивої науки згідно з навчанням… Здійснюйте архиєрейське служіння відповідно до Кодексу канонів Східних Церков та Канонів партикулярного права Української Греко-Католицької Церкви. Будьте вірним членом Синоду Єпископів УГКЦ і на кожний заклик Отця і Глави Церкви беріть у ньому участь», – мовиться у Декреті.

Предстоятель просить екзарха берегти й утверджувати віру та віддано працювати для наших вірних і спасіння їхніх душ.

«Разом з єпископами нашої Церкви вимолюємо в Господа для вас, дорогий наш співбрате, Божих благодатей, потрібних для належного виконання покладених на вас обов’язків», – запевнив Блаженніший Святослав.

Пригадуємо, що 1 грудня 2020 у катедральному храмі Святих Сергія і Вакха в Римі відбулася інтронізація першого екзарха для українців-католиків візантійського обряду, які проживають в Італії, владики Діонісія Ляховича.

Довідка

Історія Української Греко-Католицької Церкви в Італії розпочалася одразу після підписання в 1596 році Берестейської унії, якою було відновлено єдність Київської Церкви із Римським Апостольським престолом, разом із потребою мати свого постійного представника при Апостольській столиці.

У 1626 році київський митрополит Йосиф Велямин Рутський відправив до Рима свого першого прокуратора – священника Миколу Новака. Після його смерті прокуратором у Вічному місті став єпископ Рафаїл Корсак, який, за дорученням митрополита Велямина Рутського, від імені всього народу просив Святішого Отця надати українцям храм, який би став осідком прокураторів і гостинним домом для паломників. У 1641 році папа Урбан VIII (1623–1644) своїм декретом передав церкву Святих Сергія та Вакха київським митрополитам.

Від 18 грудня 1897-го до 1932 року при храмі Святих Сергія і Вакха діяла Руська колегія (тепер Українська папська колегія святого священномученика Йосафата). Упродовж 1932–1961 років церква і прилеглі до неї будівлі належали Василіанському чину святого Йосафата. У 1960 році ченці-василіани перенесли свій осідок у нове приміщення монастиря на Авентині. Тоді ж храм Святих Сергія і Вакха та будинок перейшли у власність Папської латиноамериканської колегії, яка відтак перепродала храм разом із прилеглими будівлями світській компанії «Флоріо–Тонеллі».

Після звільнення із сибірського ГУЛАГу і приїзду до Рима в 1963 році митрополит Йосиф Сліпий відразу взявся за справу повернення церковного комплексу та його відновлення. Із 1970 року храм і прилеглі будівлі знову стали власністю Української Греко-Католицької Церкви. Того ж року завдяки старанням патріарха Йосифа кардинал Анжело Делл’Аква (9 грудня 1903 року – 27 серпня 1972 року), вікарій папи для єпархії міста Рима, декретом «Pastoris vigilantis» («Пастир, що чуває») від 8 вересня утворив персональну парафію для українців-католиків візантійського обряду, «щоб Христові вірні, які походять з українського народу і проживають в різних куточках Рима, духовно єдналися і отримували належну опіку».

На зламі XX–XXІ cт., коли до Італії почати масово прибувати українці в пошуках заробітку, Українська Греко-Католицька Церква, усвідомлюючи обов’язок забезпечити духовну опіку своїм дітям, старалася про створення в більших містах церковних громад, яким італійський єпископат надавав можливість служіння у своїх храмах. Передумови для таких дій Церкви були доволі добрі, позаяк у Римі працювали дві українські папські колегії, у якій навчалися семінаристи і священники, котрі радо підтримали ідею духовного проводу своїх земляків.

16 жовтня 2001 року, за угодою світлої пам’яті Блаженнішого Любомира Гузара і Конференції католицьких єпископів Італії, було призначено першого пасторального координатора для українців в Італії – о. Василя Поточняка, який повинен був налагодити зв'язок із місцевими єпископами та духовенством, відшукати українських вірних та організувати пасторальне життя в тих місцевостях, де в цьому була потреба. Завдяки його наполегливій праці та участі отців-капеланів станом на 30 січня 2002 року на території Італії вже діяли 32 греко-католицькі громади. Щомісяця створювалися нові громади, приходили нові люди.

14 січня 2003 року, на прохання Блаженнішого Любомира та Синоду Єпископів УГКЦ, папа Іван Павло ІІ іменував владику Гліба Лончину апостольським візитатором для українців-греко-католиків в Італії. Результатом співпраці апостольського візитатора, пасторального координатора та Єпископської конференції Італії стало те, що душпастирські осередки Української Греко-Католицької Церкви в Італії були організовані майже в усіх найбільших центрах проживання українців.

У той час душпастирі з різних регіонів Італії почали регулярно збиратися на спільні збори під проводом єпископа. З 2005 по 2020 роки кількість громад УГКЦ в Італії сягнула теперішньої кількості – 152.

7 січня 2009 року папа Венедикт ХVІ іменував апостольським візитатором для українців-греко-католиків в Італії та Іспанії владику Діонісія Ляховича. Українська Греко-Католицька Церква в Італії розпочала свій шлях до структуризації. Зокрема, у Римі запрацювала канцелярія апостольського візитатора.

Завдяки наполегливій праці священнослужителів, апостольського візитатора, Синоду Єпископів УГКЦ та його Голови, Блаженнішого Святослава, Святіший Отець Франциск 4 грудня 2017 створив Апостольський екзархат для українців-католиків візантійського обряду, які проживають в Італії. Водночас Римський Архиєрей іменував апостольським адміністратором новоствореного екзархату кардинала Анджело де Донатіса, генерального вікарія Його Святості для Римської дієцезії, а владику Діонісія Ляховича – делегатом апостольського адміністратора екзархату.

2 жовтня 2020 року Божого Папа Франциск іменував владику Діонісія на уряд апостольського екзарха для українців-католиків візантійського обряду, які проживають в Італії.

Департамент інформації УГКЦ,
фото Михайла Ковчара