Глава УГКЦ на похороні протодиякона Михайла Продиуса: «Він назавжди увійде в історію нашої Церкви як диякон трьох патріархів»

«Щоразу після Літургії він підходив по благословення і хотів почути, чи в чомусь, бува, не помилився [під час служіння Літургії. – Ред.]. Він так хотів, щоб служіння навколо Божої престолу було найдосконалішим», – розповів Глава Церкви.

Під час проповіді Предстоятель відзначив, що сьогодні Христова Церква поминає всіх від віку спочилих християн. «Але в нашому Патріаршому соборі сьогодні особливий біль, особлива скорбота, – сказав проповідник. – Ми зібралися, щоб в те сопричастя святих провести в останню путь нашого співбрата – дорогого і громогласного диякона Михайла».

У такі миті, каже він, коли смерть вириває людину із життя, із спільноти Церкви тут, на землі, із родини, по-особливому відкривається оця безодня небуття. Перед обличчям смерті людина ставить собі найтяжчі запитання. Дивлячись на тіло покійного, на скорботну родину, на всіх нас, ми запитуємо: чому саме він, чому саме так? Родина переживає питання: як далі жити?

«У такі хвилини людська мудрість замовкає. Людська істота бунтує проти смерті, тому що Господь Бог нас створив для життя. У такі хвилини ми відчуваємо, що задум нашого Творця про людину є чимось більшим від смерті», – переконує Блаженніший Святослав.

Пригадуються слова пророка Давида, який каже: «Хто є той чоловік, що Ти про нього пам’ятаєш?». «У такі хвилини розум замовкає, – каже Предстоятель, – воля паралізується, почуття беруть верх. Такі хвилини неможливо пояснити, їх треба пережити, – пережити разом, стати поруч із цією скорботною родиною, заплакати разом із нею. І це правильно. Розділений смуток стає легшим».

Але ми, християни, сумуємо по-особливому. Як каже апостол Павло, ми не сумуємо як ті, що не мають надії, навіть дивлячись в обличчя смерті.

Сьогодні пригадує нам Боже слово, що ми навіть у смерті маємо надію, бо  знаємо, що смерть – це не кінець, а пасха, перехід.

«Диякон Михайло живе в Богові. Він сьогодні нас чує і бачить. Він сьогодні до нас промовляє, громогласно промовляє своїм життям, своєю смертю, своєю дорогою до вічності. Нам бракуватиме його фрази: "Господи, Ти – Боже мій!", яка нам усім надавала якоїсь сили, певності», – сказав зі сльозами Глава Церкви.

Блаженніший Святослав пригадав,  що вперше зустрів диякона Михайла ще як семінарист Львівської духовної семінарії у Львові, коли після своїх свячень він почав дияконувати.

«Тільки-но він заспівав: "В мирі Господу помолімся", – семінаристи одразу пробудилися. Маленька капличка, у якій молилося понад триста осіб, загриміла. Голос, яким він возносив молитву до Господа Бога, будив, збирав, проголошував слово Божої слави, Божої істини», – додав Предстоятель.

«Він назавжди увійде в історію нашої Церкви як диякон трьох патріархів: Івана Мирослава Любачівського, Любомира Гузара і мій диякон, із яким я молився ось уже десять років. Він назавжди увійде в історію Української Греко-Католицької Церкви в Києві. Диякон Михайло став символом Патріаршого собору. Сьогодні всім нам його справді бракуватиме», – відзначив Глава Церкви.

Департамент інформації УГКЦ,
фото: Пресслужба Київської архиєпархії УГКЦ