«Господь приходить у Сповіді, щоб пригортати до свого серця кожного, хто щиро кається», — владика Богдан Дзюрах з нагоди першої Сповіді
Середа, 23 червня 2021, 14:11 «Господь у Сповіді приходить не щоб докоряти, звинувачувати чи погрожувати, а щоб милосердитися, прощати і пригортати до свого серця кожного, хто щиро кається».-
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- Двадцять українських дітей в Римі приступили до першої Сповіді і урочистого Причастя
- Владика Богдан Дзюрах обраний членом трьох робочих комісій Німецької Єпископської Конференції
- «Катехизація — це вияв духовного батьківства священника, який супроводжує своїх парафіян у дорозі віри», — владика Богдан Дзюрах
Про це мовив преосвященний владика Богдан Дзюрах, апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Німеччині та країнах Скандинавії, з нагоди свята Першої святої Сповіді у катедральному храмі Покрову Пресвятої Богородиці у м. Мюнхені (Німеччина) 19 червня 2021 року.
Сьогодні в нашому храмі велике свято, свято Святих, бо наші діти вперше після Святого Хрещення приступили до Святої Сповіді, отримавши радість прощення своїх гріхів. Ця біла одіж, яку вони отримали в Святому Хрещенні, сьогодні знову сяє первісною чистотою і красою.
Сьогодні дякуємо отцям-душпастирям, які стали для наших діточок знаком і видимим уособленням Милосердного Отця, який пригортає до свого серця блудного сина, щоб дати відчути йому усю свою батьківську любов. Дякуємо нашим сестрам-катехиткам, які супроводжували наших дітей аж до цього дня, щоб належним чином приготувати цю незабутню зустріч з Ісусом у Святій Сповіді і у Святім Причасті. Дякуємо хресним родичам, які в імені цих дітей свого часу відреклися від темних діл сатани і від усякого гріха та обіцяли йти за Христом Воскреслим дорогою віри; тепер діти самі відновили цей акт відречення, передавши Божому милосердю усе недобре і негідне Божої дитини, що вони через необережність чи спокусу сатани вчинили проти Бога, проти ближнього і проти себе самих. Але передовсім дякую нині батькам, адже це завдяки татові і мамі ці діти пізнали віру, приступили до Хрещення, відтак отримували і надалі отримуватимуть виховання у світлі Божого Слова та вчитимуться від своїх батьків, що то значить: жити по-християнському.
Але передовсім вітаємо і радіємо за наших дітей. Святу Сповідь часом ще називають «працьовитим Хрещенням». А чому, як ви думаєте діти? Бо ви мусили трохи натрудитися, щоб отримати прощення. А що ви робили, щоб добре пережити цей момент зустрічі з милосердним Ісусом? Ви вивчали катехизм, пізнавали правди святої віри, слухали самого Ісуса, який промовляв до вас через священників і сестер-катехиток, а також через ваших родичів. А вже безпосередньо перед сповіддю ви пригадували собі своє життя, яке ще досить коротке, але у ньому вже відбувається щоденно так багато подій: не всі вони, мабуть, бували виключно хорошими і приємними. Було щось, за що вам було соромно перед Богом, перед батьками чи друзями і рідними, або й перед самими собою. Ви вже достатньо дорослі, що оцінити власну поведінку. Добре, коли ми маємо сором, бо це означає, що наше серце не зіпсуте цілковито, що вміємо розрізнити добро і зло, що відчуваємо, як зло забруднює наше сумління, наше серце, як відбирає нам мир і радість. То ж ви, готуючись до сповіді, вчилися розпізнавати добро і зло, щоб у добрі зростати, а від усього недоброго і поганого очиститися. Потім ви, мабуть, трохи переживали, коли наближався час святої Сповіді. Але коли ви зробили крок назустріч Ісусові у Сповіді і коли ви визнали свої провини і гріхи, то, я переконаний у цьому, ви відчули велику полегшу, великий спокій і велику радість. Невипадково один мудрий духовний чоловік, наш нині вже покійний Патріарх Любомир, любив казати, що Сповідь — це поцілунок Бога.
Господь у Сповіді приходить, не щоб докоряти, звинувачувати чи погрожувати, але щоб милосердитися, прощати і пригортати до свого серця кожного, хто щиро кається.
Нинішня євангельська розповідь про зустріч Симона-Петра з Воскреслим Ісусом є у великій мірі образом зустрічі грішника у Сповіді з Христом Воскреслим. Святий Петро, котрий був поставлений головою апостолів, на Тайній Вечері запевняв і обіцяв, що буде чемним, чесним, добрим, що не засмутить і не зрадить Господа ніколи, а навіть якщо усі відречуться, то він не відречеться, хоча б мусив піти з Ісусом на смерть чи до в’язниці.
Але що сталося буквально за кілька годин? — Так, Петро відрікся Ісуса перед людьми, сказав, що Його не знає, що не ходив із Ним. Він таким чином дуже віддалився, відчужився від Ісуса. Бо саме про цілком чужих для нас людей ми кажемо, що їх не знаємо. Але було б дуже дивним, якби ми сказали про нашого тата чи про маму чи про найкращого приятеля чи приятельку: «Я тебе не знаю, я тебе не хочу знати» — це означало б що ми розриваємо стосунки, завдаємо цим стосункам велику рану, велику кривду.
На щастя, як тільки запіяв півень, Петро пригадав собі, як Ісус перестерігав його. Петрові стало дуже прикро, боляче, а до того ж, коли Ісус, зв’язаний і зневажений проходив повз Петра і подивився йому в очі, Петро не витримав, розплакався як мала дитина. Ми теж плачемо, коли зробимо щось погане, і в цих сльозах ми виявляємо свій жаль, своє розкаяння. Можемо тільки уявити собі увесь біль, який переживав Петро, коли роздумував над своїм гріхом. Але, той Ісусів погляд давав йому надію. Бо Ісус дивився на нього без осуду, але з великим співчуттям і милосердям. А ще, мабуть, Петро почув від Йоана, який був на Голгофі, що Ісус, вмираючи на Хресті, пробачив навіть справжньому і запеклому злочинцеві, який казав до Нього: «Згадай мене, Господи, коли прийдеш, у Твоєму Царстві!». То ж в глибині душі Петра жевріла тиха надія, що і його Ісус не відкине. А коли він довідався, що Ісус воскрес, то ця надія ще більше набирала сили. Бо Петро розумів, що не його ганебний гріх, не його слабодухість і навіть не людська злоба і зрада матимуть у цій історії останнє слово. Останнє слово матиме любов, матиме Бог, матиме прощення і милосердя.
І ось тепер настав момент зустрічі цього Милосердя із людською нужденністю. Петро несміливо наблизився до Воскреслого Ісуса. А Той, на диво, не пригадував йому його гріхів — ну хіба що опосередковано і дуже делікатно — тричі ставлячи те саме запитання, неначе натякаючи на потрійне відречення Петра. Але Ісус не хоче фіксувати свого погляду в минулому, де панувала людська слабкість, гріх і зрада. Він скеровує погляд у теперішність, де перебуває Він — живий, Воскреслий, і в будучність, до якої запрошує Петра вступити через двері милосердя і любові. Ісус пропонує Петрові своє милосердя, а від Петра очікує єдиного: любові: «Симоне, сину Йонин, чи любиш ти мене?».
Те саме запитання ставить сьогодні Ісус кожному із нас, дорогі у Христі. Чи любите ви Ісуса? Добре, що наші діти кажуть, що вони люблять Ісуса. Але як можете конкретно виявити Ісусові свою любов? — Вдячністю за цей день і за цю сповідь і Святе Причастя. Молитвою і добрими ділами. А ще послухом вашим родичам, сумлінним виконанням своїх учнівських і християнських обов’язків, співчуттям і милосердям до ближніх, а особливо до убогих і потребуючих. Бо сам Господь сказав: «Усе, що ви зробили одному з оцих братів моїх найменших, ви мені зробили».
Я ще раз всіх вітаю з цим днем і закликаю продовжувати цю захопливу мандрівку віри під натхненням Святого Духа, під проводом батьків, душпастирів, і ваших катехитів. А сам Воскреслий наш Господь нехай благословить усіх своєю милосердною десницею, за молитвами Пресвятої Богородиці і всіх Святих. Амінь.
† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії
«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня
«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...
- Глава УГКЦ у 158-й день війни: «Нехай Господь прийме з уст нашої Церкви псалми та моління за всіх тих, які особливо просять нашої молитви»
- «Сила, яка походить із вірності Христові, є стержнем, який ніхто не може зламати», – Блаженніший Святослав
- Глава УГКЦ у 157-й день війни: «В ім’я Боже ми засуджуємо звірства в Оленівці і світ повинен це засудити як особливий вияв дикості й жорстокості»
- «Боже, почуй наш плач і поспіши нам на допомогу і порятунок!», – Глава УГКЦ у 156-й день війни
- «Бог йому дав серце і душу українського народу»: відбулася щорічна проща до Прилбичів з нагоди уродин митрополита Андрея Шептицького
- Глава УГКЦ: «Я горджуся українськими патріотами, які без найменшої краплі ненависті готові захищати своє»
- Блаженніший Святослав закликав українську молодь скласти присягу на вірність Христові
- Глава УГКЦ у 155-й день війни: «Помолімося, щоб не втратити скарбу віри князя Володимира»
- Блаженніший Святослав у День державності України: «Наша Держава – це для нас питання життя або смерті»
- Глава УГКЦ у 154-й день війни: «Нехай Господь Бог прийме у свої вічні обійми журналістів, які віддали за правду своє життя в Україні»
- Глава УГКЦ у 153-й день війни: «Принесімо наш біль перед Боже обличчя і будьмо певні, що Він нас вислухає»
- Глава УГКЦ у 152-й день війни: «Помолімся молитву заступництва за наших воїнів»
- «Віруюча людина не може бути байдужою, коли бачить страждання іншої людини», – владика Богдан Дзюрах
- «Серед нашого страждання творімо простір для прояву Божої всемогутності», – Глава УГКЦ у 6-ту неділю після П’ятдесятниці
- Глава УГКЦ у 151-й день війни: «Російське віроломство ми перемагаємо силою любові до нашої Батьківщини»