АКТУАЛЬНО

«Моя книжка – це пам’ятник зниклій єпархії», – о. Богдан Прах

Середа, 22 квітня 2015, 13:00
Ректор УКУ презентував свою книжку «Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адмінстрації Лемківщини: 2 томи» в Центрі польських та європейських студій Києво-Могилянської академії.

У вступному слові на презентації книжки проректор УКУ та науковий редактор видання Олег Турій сказав, що цей біографічний словник — це спроба взяти відповідальність за минуле перед майбутніми поколіннями. «Історія для отця Богдана — це не теорії чи схеми, це передусім життєпис кожної конкретної людини. Саме тому він поставив перед собою завдання з’ясувати долю кожного священика і семінариста Перемиської єпархії», – сказав Олег Турій.

Президент Києво-Могилянської академії Андрій Мелешевич наголосив на двох моментах книжки про репресоване духовенство Перемиської єпархії:

перше — це високий рівень науковості, аналітичності і відповідальність у роботі з документами, їх глибокий аналіз, правильне введення у науковий обіг сотні священичих біографій;

друге — це те, що книга слугуватиме першоджерелом для інших людей, які захочуть досліджувати життєписи інших священиків і не тільки.

Поєднання автобіографій репресованих священиків із архівними документами, витягами з кримінальних справ повинно задати тон в наукових дослідженнях в Україні, – підкреслив Андрій Мелешевич.

Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам’яті підкреслив, що праця отця Богдана дуже вчасна: «Часто чую звинувачення, що українці переписують свою історію. Я б сказав, що ми тільки почали її писати. У нашій історії ще є дуже багато плям, абсолютно не досліджених сторінок. Цифри жертв постійно коливаються. Не знаємо скільки загинуло людей під час Голодомору, у Другій світовій війні. Обов’язок істориків – досліджувати і нагадувати, що за мільйонами жертв стоять конкретні прізвища і життя людей».

Своєю працею отець Богдан повернув українській історії понад 900 людей, які працювали для Церкви та народу на території Перемишльської єпархії. Книга стане джерелом для тих, хто писатиме розширені біографії не тільки священиків. Володимир В’ятрович вважає, що в Україні потрібно створити моду на біографії, які наповнять нашу історію конкретним змістом, дозволять побачити, як змінювалася історія, життя людей, уникати надмірних узагальнень, бачити, хто працював над тим, щоб наша Церква та держава були вільними.

Наталія Шліхта, завідувач кафедри історії Києво-Могилянської академії, досліджує те греко-католицьке духовенство, яке після 1946 року перейшло в Російську Православну Церкву. Вона каже, що книжка о. Богдана не змінила б загальних висновків в її монографії (видана у 2011 році), але дуже б збагатила дослідження біографічним матеріалом. «У тому місці, де в мене загальні фрази, стояли б конкретні люди, інформація про конкретну священичу родину», – каже історик.

Наступний момент, який її зацікавив у книжці о. Богдана Праха, — це інформація про тих священиків, які перейшли до Російської Православної Церкви, але не втратили зв’язок і з підпільною Церквою. Оскільки, за її словами, вона збирає інформацію про тих священиків, які знову повернулися у структуру УГКЦ, тому не один раз перечитуватиме цю монографію.

Оскільки ректор УКУ працював у багатьох архівах: ватиканських, словацьких, польських, українських – у праці є багато нової  інформації. Цим, власне, книжка відрізняється  від багатьох інших робіт, в яких відчутна джерельна проблема, – вважає Наталія Шліхта. На її думку, той факт, що отець Богдан вирішив долучити до книжки велику кількість ілюстративного матеріалу, збагатило видання, бо, по-перше, фотографії та карти допомагають читати книжку, заглибитися в потрібний контекст, по-друге — історія отримує людське обличчя, стає живою і цікавою.

Сам о. Богдан Прах сказав, що першочергова мета, яку він спільно з дружиною поставив перед цією книжкою — це продовжити життя тій Церкві, священиком якої він є, мова йде про Перемишльську єпархію. «У польській науковій літературі є дуже мало інформації про українських священиків, а та, яка є, – строката і провокативна. До того, як я почав працювати над цією монографією, ми не знали, скільки священиків загинуло під час першої радянської окупації, скільки під час війни, хто постраждав, кого репресували, хто повернувся із заслання, а хто – емігрував на Захід. Щоб отримати відповідь на це питання, потрібно було знайти інформацію про кожного священика, семінариста та членів їхніх сімей», – каже отець Богдан.

За словами ректора, йому вдалося зібрати свідчення 5000 людей, 12 000 фотографій, дослідити життєві долі понад 96 відсотків священиків Перемишльської єпархії (це понад 900 людей), більшість яких не зрадили своїх принципів і вистояли проти репресивної радянської машини.

ucu.edu.ua

ОСТАННІ НОВИНИ
ПУБЛІКАЦІЇ

«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня

«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...

МЕДІА
Prev Next