На Прикарпатті освячено старовинну німецьку церкву

Розділити радість з парафіянами та парохом о. Василем Фіголем прибули священнослужителі з цілої архиєпархії. А саме о. Андрій Кудлик, о. Петро Малецький, о. Роман Дармограй, о. Мирослав Пронюк, о. Олексій Данилюк, о. Ігор Баланда, о. Володимир Гринишин, о. Володимир Майка, о. Андрій Цеслів (Коломийсько-Чернівецька єпархія) та отець-ігумен Никодим Гуралюк з Погінського монастиря. Варто зазначити, що реставраційні роботи тривали близько трьох років спільними зусиллями парафіян та гостей парафії.

На початку духовенство, парафіяни та гості вийшли на церковне подвір’я, щоб зустріти владику Йосафата, після чого щиросердечно запросили його піднести архіпастирську молитву за мешканців села та всіх присутніх. Урочисте богослужіння розпочалося з Чину освячення нового престолу, після якого розпочалася Архієрейська Божественна Літургія.

По завершенні Служби Божої архієрей виголосив повчальне слово та привітав усіх присутніх зі святом. Єпископ наголосив, що «освячення престолу ‒ це історична подія для села, бо на ньому буде звершуватися Безкровна Жертва та буде підноситися молитва за всіх парафіян». Підмітивши невелику чисельність громади храму, владика подякував парафіянам водночас за велику жертовність та уділив усім присутнім своє архієрейське благословення.

Довідка:

Витоки с. Нова Липівка (село є структурною одиницею Липівської сільської ради) сягають початку ХІХ ст., коли у 1820 р. німець Готфрід де Сіттауер започаткував на лівому березі невеликої річки Полінська у південній частині села Ляцьке (тепер с.Липівка) поселення німецьких колоністів. За його прізвищем воно одержала назву Сіттауерівка, з якою проіснувало до 1939 р. В часи ідеологічного радянського диктату окремі автори робили спробу штучно придумати думку про походження назви поселення від шутрового кар’єру ( тобто Шутрівка).  

Поступово поселення розбудовувалось і  кількісно збільшувалось. У 1907 р. у колонії було вже 34 будинки, 223 жителі з яких 214 німці. Власне останні роки ХІХ – початку ХХ ст. стали періодом його найбільшого розквіту і кількісного зростання. Джерела згадують на 1900 р. новопосаджений сад площею 1 га. У 1900 р. на поселенні була відкрита однокласна німецька школа, першим вчителем у якій був Бізанц Якоб. У 1904 р. німецькі поселенці збудували дерев’яну лютеранську кірху у готичному стилі, яка була унікальною пам’яткою сакральної архітектури краю і приємно констатувати, що нею залишилась. Впродовж доволі короткої історії свого функціонування їй випали тяжкі часи. У період Першої світової війни (1914 – 1918 рр.), територія поселення була прифронтовою зоною, а поруч розташоване село Ворона більшості було спалене. Найбільш складні часи для культової пам’ятки припали звичайно на радянський період, коли місцевий колгосп почав використовувати її під зерновий склад. Прикро було спостерігати, коли на стінах ще доволі колоритно зберігались написи з Євангелія:  "Бог є Любов, і хто в любові перебуває, перебуває в Бозі і Бог перебуває у ньому". І все ж до честі ідейних натхненників сьогоднішніх реставраційних робіт ці написи на німецькій мові зберегли автентичними.

Після Першої світової війни кількість німецьких поселенців почала поступово зменшуватись. Станом на 1 січня 1939 р. тут проживало 160 чоловік, 150 німців і 10 українців. У 1939 р. німецькі поселенці почали покидати колонію, а на їх місце у 1940 р. прибували спочатку перша, а у 1945р. друга хвиля українських переселенців з українсько-польського етнічного порубіжжя. Зважаючи, що більшість переселенців було з Лемківщини, поселення одержало неофіційну назву Лемки. В офіційних документах в роки першої радянізації краю 1939 – 1941 рр., згодом фашистської окупації 1941 – 1943 рр. поселення іменувалось як Нове Ляцьке-Шляхетське, і тільки у післявоєнний період одержало назву Нова Липівка.

Фото: Володимир Заник
Довідка: Ігор Любчик