Новий доктор богослов’я в УГКЦ: Клара Надія Кобелюх захистила докторську роботу в Римі

Для нашого університету та факультету "свіжий" доктор ‒ це свято науки й свято спільноти, тому ми всі щиро вітаємо Клару Надію Кобелюх. Навчання закордоном є невід’ємною складовою наукового, творчого, духовно-морального розвитку талановитих випускників філософсько-богословського факультету. Крім того, зважаючи на великий екуменічний потенціал нашої Церкви, важливо готувати професійні кадри УГКЦ, які б робили свій внесок у богословський діалог між Заходом і Сходом», – розповідає декан ФБФ о. Роман Завійський.

У своїй праці, яка складається з 5 розділів, Клара Надія Кобелюх проаналізувала політичний, культурний і релігійний контекст Візантії 14 століття, акцентуючи основну увагу богословській думці Миколи Кавасили. Праця організована так, щоб дозволити читачеві зрозуміти візантійську ментальність, особливості періоду, у якому писав Кавасила, і зрозуміти врешті, які богословські ідеї його найбільше приваблювали. У трьох останніх розділах висвітлені проблеми, пов'язані з теорією обоження у книзі Кавасили «Життя у Христі» і представлені елементи цієї доктрини, простежуючи особливості вживання ключових слів та образів у тексті цього твору.

Особисто для мене найцікавіше ‒ це богословські ідеї Миколи Кавасили, ‒ розповідає Клара Надія Кобелюх, ‒ причому він використовує просту, реалістичну мову, образи із повсякденного життя, щоби людині було цікаво й зрозуміло читати. Наприклад, Кавасила вживає такий образ єднання між Христом і людиною: поєднання заліза і вогню. Залізо залишається залізом, а вогонь – вогнем, але коли дивишся на них, то вони виглядають як одне ціле. Вживає також багато інших цікавих образів. Можна з певністю сказати, що така особливість богословського стилю Кавасили є унікальною серед візантійських богословських праць XIV століття.

Дослідниця показує в своїй роботі, що для Миколи Кавасили  шлях обоження ‒  це перехід людини від "деформованого" стану до богоподібного, бо людська природа, знівечена гріхом, набуває своєї первісної краси завдяки Воплоченю Христа. Кавасила, власне, вживає поняття "деформації" тому, що небогоподібний стан – це неприродній, хворобливий стан людини, неспівзвучний із гідністю людини як творіння Божого.

Кавасила в першу чергу показує обожнюючу дію Святих Тайн в людині, але паралельно розглядає можливі методи співпраці з Богом, щоб охороняти благодать, яку людина отримала. Для цього він вважає ефективним не так досвід суворої фізичної аскези, як клопітке очищення власних духовних органів чуття від всякого негативу та щоденне спрямування до Бога всіх думок і всіх поривань волі. І кожна людина здатна осягнути це, незалежно від віку, стану та посади.

Цікаво також, ‒ додає дослідниця, ‒ що Кавасила багато говорить про зростання в любові. Власне, мене навіть на захисті питали, чи Кавасила говорить про це зростання в любові і обожнення виключно через Святі Тайни? Так, звичайно, і не інакше, бо в тій епосі і в тому контексті він просто не міг говорити по-іншому. Проте для нього це не просто участь в літургійних обрядах, це вхід у таїнство глибокого спілкування і єднання з Богом, який єдиний здатний переобразити людську істоту своєю божественною благодаттю. Бог є любов’ю і через любов людина уподібнюється до Бога.

Але якби, скажімо, він виступав в наш час – продовжує міркування Клара Надія, ‒ ми би почули, думаю, багато несподіваних речей. Бо в тогочасній Візантії писали особливим стилем, використовуючи багато кліше, за рамки яких не можна було виходити. З іншого боку Микола Кавасила давав своєму тексту дихати. Він не є нудним чи заскорузлим, читається дуже легко. Хоча, український переклад «Життя в Христі» не є дуже точний, заохочую пізнавати його ідеї, які можуть бути дуже плідними і близькими сучасній людині.

Повідомила Маріанна Іваненко