Про історичну спадщину Вільнюського монастиря отців василіан говорили під час VІІІ Конгресу дослідників Білорусі

Секцію очолили професор Ігор Скочиляс, проректор Українського католицького університету, дослідник домодерної релігійної культури і східного християнства в Україні, унійної ідеї та інституційної історії Київської митрополії в порівняльній перспективі; автор історіографічних концептів «Slavia Unita» і «Київська традиція» та Денис Лісейчик з Національного історичного архіву Білорусії.

Професор Леонід Тимошенко з Дрогобицького педагогічного університету  імені Івана Франка представив тему «Монастир Пресвятої Трійці та його спадщина в релігійній полеміці Вільні/Wilna/Vilnius’a першої половини XVII століття». У своєму виступі професор висловив сенсаційну гіпотезу про те, що митрополит Михайло Рогоза був захоронений у храмі Пресвятої Трійці у Вільнюсі.

Доктор Іван Альмес з Українського католицького університету у своєму викладі на тему «Lectio Orthodoxorum i Lectio Basilianorum: канони читання ченців монастирів Святого Духа і Святої Трійці (спроба порівняльного аналізу)», аналізуючи літургічні книги, канони читання та інші аспекти, запропонував питання для дискусії щодо приналежності Lectio Orthodoxorum i Lectio Basilianorum до однієї київської традиції.

Після завершення частини доповідей розпочалася секційна дискусійна частина, під час якої виступив професор Альфредас Боблаускас з доповіддю на тему «Від «духа Сметони» до ідеї «Civitas Ruthenica»: переосмислення полікультурної спадщини Вільни/Вільна/Вільнюса в історіографіях Центральної та Східної Європи».

В цій частині виступили також дискутанти, які представили литовську, українську, польську та білоруську перспективи.

Професор Ігор Скочиляс представив присутнім друге видання колективної монографії (українською та литовською мовами)  «На перехресті культур: Монастир і храм Пресвятої Трійці у Вільнюсі», яке підготували і опублікували науковці Українського католицького університету в рамках програми УКУ «Київське християнство».

Метою цієї секції було залучення провідних дослідників для переосмислення і реінтерпретації спільної історичної та культурної спадщини народів Центрально-Східної Європи на прикладі домодерної Вільни/Wilna/Vilnius-a. Адже, тривалий час цей «Північний Єрусалим» існував на межі двох цивілізацій – західної латинської та східної візантійської й досі залишається важливим місцем пам’яті для сучасних білорусів, литовців, поляків, росіян й українців.

Свою увагу доповідачі й дискутанти сфокусували на феномені «Civitas Ruthenica» – просторово-топографічної дільниці, започаткованої «людьми грецької віри» на берегах Вільні і Вілії (Нярісу) ще у XIII ст.

Із соціологічної перспективи П’єра де Сен-Жакоба, це була своєрідна «культурна галявина», котра зазнавала зовнішніх політичних, економічних і релігійних впливів та водночас сама впливала на строкатий етноконфесійний соціум столиці ВКЛ − католиків, православних, протестантів, уніатів, юдеїв і почасти мусульман.

Основою «Civitas Ruthenica» була духовна юридика київського (києво-віленського) митрополита, в межах якої розташовувалися Успенський кафедральний собор, а також мережа християнських святинь східного обряду (церков і монастирів) і культурно-освітніх інституцій у маґдебурзькій частині міста.

Ці осередки русинів формували, за Юрґеном Габермасом, спільний публічний простір (Public Space), у межах якого міщани, шляхта й духовенство творили репрезентативну публічну сферу для демонстративної маніфестації своїх цінностей (етосу) та впливу на соціум.

Західне бюро «Живого ТБ»
за матеріалами https://osbm.in.ua