АКТУАЛЬНО

Різдвяні реколекції у Прилуцькій виховній колонії

Вівторок, 30 грудня 2008, 15:27
У Прилуцькій виховній колонії для неповнолітніх відбулися різдвяні реколекції. Їх організував диякон Костянтин Пантелей, разом із о. Олександром (Приліпом) та молоддю із товариства «Обнова-Київ».
У Прилуцькій виховній колонії для неповнолітніх відбулися різдвяні реколекції. Їх організував диякон Костянтин Пантелей, разом із о. Олександром (Приліпом) та молоддю із товариства «Обнова-Київ».

До порогу…

Перш ніж переступити поріг колонії, всі ми здолали дорогу, і я не маю на увазі лише ці фізичні кілометри чи години, хочеться сказати шлях, який ми пройшли. Більшість із нас до колонії їхали вперше, а це значить – пережили щось, чого не переживали раніше і торкнулися того, з чим раніше не стикалися. Пропозицію поїхати у цей заклад ми сприйняли легко, адже звикли бувати у різноманітних соціальних будинках. На автобусній станції ти бачиш гурт однодумців і почуваєшся, як звично. Привітання, усмішки, жарти, що зігрівають у цю холодну погоду і ось ти вже прямуєш у автобусі до Прилук. По дорозі ми докладно розпитуємо о.-д. Костянтина про українські виховні колонії, про злочини, які переважно скоюють неповнолітні, про їхній вік. Отець Костянтин опікується тюремним служінням в УГКЦ і про тюрми знає багато, він розповідає нюанси тамтешнього життя. Найбільше запам’яталася фраза: «Вони так тішаться, коли до них приїжджають». Подруга Іра згадує, як колись у Прилуцьку колонію їздив, уже покійний письменник Юрко Покальчук. Він навіть видавав разом із засудженими літературний журнал, допомагав влаштувати їхнє життя після виходу із колонії. Напередодні отець-диякон показував нам фільм про колонію, який робив письменник. В автобусі також обговорюємо цитати Святого Письма для різдвяного часу. Після духовних настанов отця Олександра, ми працюватимемо із підліткам у групах, будемо обмінюватись думками. За огорожею І ось переступаємо поріг Прилуцької колонії. Вона мало нагадує в’язницю із нашої уяви, швидше схожа на табір. Сьогодні тут перебуває 140 хлопців, середній вік яких 17 років, найстаршим - 22. Наші документи ретельно перевіряють і лише тепер справді відчуваємо поняття «за огорожею». Вже коли ми наближаємось до хлопців, що стоять здалеку, несподівано кажу: «я не знаю, як це буде…. напевно я не готова».  – «Про це треба було раніше подумати, – каже подруга, – не переймайся все буде гаразд». Реколекції відбувалися у тамтешньому клубі, який нічим не різнився від звичайного, крім особливих глядачів. На початку отець трохи розповів хлопцям про нас і нашу програму. Духовні науки давав отець Олександр, досвідчений монах Студійського Уставу. Про піст, про Божу любов і народженого Ісуса, який нас ніколи не забуває, про виховання власної волі – всі ці слова запали в серце не лише засудженим. Напередодні Різдва наше серце має відродитися знову, очистившись від злих помислів і наповнившись радістю народження Спасителя. Під час цього посту ми очікуємо на особливий вечір перед Різдвом, коли за столом збирається вся родина і у кожній шибці горять гірлянди. За столом ми перепрошуємо рідних за завдані шкоди, бажаємо щастя в новому році, і разом колядуємо. А зранку всією родиною йдемо в Церкву…. наше Різдво таке не схоже на тюремне. Різдво принесло зміни для людства і зміни у нашому житті, є точкою відліку, а отже супроводжується відвідними символами і дійствами. Для багатьох засуджених є лише точка відліку, від якої збігає наданий їм строк і інша точка – день коли мають покинути колонію.  Передріздвяні духовні настанови мають звернути їхні серця у бік світлого, запалити те внутрішнє світло, яке замінить зовнішні ялинкові вогні. «Виховання міцної сили волі, здатності опиратися злу, відбудеться в одну мить. Це приходить з часом і є результатом наполегливої праці» – каже отець Олександр. Досвід праці в групах не був для нас новим, але цього разу все було іншим. «Привіт, мене звати Таня і люблю займатися спортом. А ти?»  … так розпочалося обговорення в маленьких групах цитат із Святого Письма. Перша розмова не завжди легка і не відразу щира. І в той момент нас обєднував не спільний духовний досвід, а наша молодість. Ми всі маємо однаково сильні бажання і великі мрії, шукаємо надійну опору і глибоко в серці потребуємо Бога. А ще ми маємо спогади… тут не просто говорити про Бога, як люблячого батька, бо не у всіх малолітніх засуджених батько був люблячим. І не просто розпочати із фрази: «Згадаймо як у дитинстві…». Напевне в цьому випадку найважливішим було просто спілкування. Ми ділилися власними переживаннями, важкими моментами та думками про Бога. І наші початкові хвилювання зникли… В якийсь момент раптом почули: «Пора уже закінчувати! – ні дайте нам ще п’ять хвилин». На завершення хлопці висловили свої враження від праці в групах. Кожна групка мала іншу тему, інші роздуми, інші спогади. Та всі вони були тими маленькими кроками які наближали до різдва серця.

Тетяна Шпайхер

ПУБЛІКАЦІЇ

«Духовне батьківство — про рідних та родину», - п. Марія Рипан, в проєкті «Сім штрихів до портрету» 21 жовтня

Вона наш погляд повертає, насамперед, до родинного коріння Блаженнішого Любомира - Духовного Батька України, кажучи, що Він "походить із...

МЕДІА
Prev Next