Ректор УКУ: «Духовенство історичної Перемишльської єпархії й Апостольської адміністрації Лемківщини виявило беззастережну готовність іти за Христом до кінця»

І перемишльські владики, яких Церква вже зарахувала до лику блаженних, і багато парафіяльних священиків та представників монашества виявили беззастережну готовність іти за Христом до кінця.

Розповів о. Богдан Прах, ректор УКУ, під час міжнародної наукової конференція «Сила віри супроти насилля влади: греко-католики Центрально-Східної Європи в умовах переслідувань тоталітарних режимів після Другої світової війни» 17 березня 2016 року в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

За його словами, Перемишльська єпархія Київської (згодом – Галицької) митрополії протягом багатьох століть у різних історичних умовах безперервно розвивала й зміцнювала свої структури, примножувала майно, збільшувала число священиків, вдосконалювала вишкіл кадрів і душпастирську опіку над вірними. Проте в середині ХХ століття вона зазнала важких випробувань та цілеспрямованої атаки тоталітарних режимів і de facto перестала існувати.

«В усіх випадках головний удар був спрямований проти греко-католицького духовенства, яке очолювало церковні структури й було духовним, а часто й національним проводирем для українського населення», - додав він.

За історичними дослідженнями, в 1939-1947 роках в різних обставинах померли передчасною смертю двоє перемишльських владик і 115 священиків Перемишльської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини. Із них 75 були вбиті чи померли від побоїв та ран, 40 померли під слідством, у таборах, колоніях, на засланні або в дорозі туди. Після повернення в Галичину радянської влади насильницькою смертю померло загалом семеро священиків. У тюрмах і таборах СРСР після 1944 р. померло два єпископи і 34 священики.

Крім загиблих, було й багато тих, кому довелося заплатити за свою громадську діяльність, свідому національну позицію або вірність Апостольському Престолу довгими місяцями або роками ув’язнення. Репресивними органами гітлерівської Німеччини, Радянського Союзу, комуністичної Польщі та Чехословаччини в різний час було ув’язнено або інтерновано 220 священиків (не включаємо в цю цифру тих, що померли в ув’язненні – їх пораховано серед загиблих).

На сьогодні вдалося встановити, що під час першої радянської окупації Західної України 11 священиків Перемишльської єпархії були розстріляні без суду й слідства або померли внаслідок побоїв. Загалом заарештовано 21 священика, з яких, крім 11 розстріляних, ще троє загинули поза межами УРСР, на засланні та в таборах. Трьом священикам вдалося врятуватися під час масового знищення в’язнів Самбірської тюрми в останніх днях червня 1941 р. Один з них, о. Степан Щурко, був заарештований удруге в червні 1945 р. і помер у таборі, а двоє інших з наближенням до Галичини радянських військ виїхали з України. Нарешті, троє священиків, заарештованих під час першої радянської окупації і засуджених до тюремного ув’язнення або заслання, згодом повернулися на Західну Україну.

Департамент інформації УГКЦ