"Релігійне відродження в Україні – можливість для діалогу між науковцями та церковним середовищем", – історик

У колишній столиці УГКЦ відбулася наукова конференція про роль та місце Радомишля в історії української Церкви. «Ми маємо справді унікальну традицію, яка творилася й формувалася в Радомишлі. Саме в домодерний період, зокрема у XVIII ст., Церква була не просто споживачем культури, вона сама її творила. Радомишль, як осідок київських митрополитів, задавав тон формуванню нових культурних і соціальних категорій суспільства». Таку думку висловив історик, декан гуманітарного факультету УКУ д-р Ігор Скочиляс під час Всеукраїнської науково-практичної конференції «Радомишль в історії Української Церкви 1682 – 1840 років». Інститут єпархіальних соборів, за словами історика, відкриває цікаві особливості формування категорій культури, соціальних практик, партикулярного права Київської митрополії. XVIII ст. стало золотою добою Унії, зокрема Київської унійної митрополії. Разом із великою митрополією святоволодимирового хрещення золоту добу відродження переживало й місто Радомишль, яке стало постійною резиденцією предстоятеля Унійної Церкви офіційно з 1747 року й було нею протягом другої половини XVIII ст. Тут процвітало культурне життя, до міста приїздило духовенство, культурні діячі, українські шляхтичі, які поспішали до Святотроїцької церкви. Саме церква Святої Трійці була резиденцією київських митрополитів у Радомишлі, вона виконувала роль катедрального собору. «Водночас у місті споруджували новий катедральний собор. Однак доля обох святинь є трагічною. Наприкінці ХІХ ст. Святотроїцька церква перебувала в поганому стані – храм перебудовували та реконструювали, проте він не зберігся. Руїни іншого, недобудованого, митрополичого собору, імовірно, розібрали у 20-х роках ХХ ст.», – розповів декан історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка Леонід Тимошенко. Історик Ігор Скочиляс вважає, що події, які відбувались у митрополичих палатах та знаменитій Святотроїцькій церкві, – це один з аспектів культурного, релігійного та соціального життя міста, вони також розкривають один із феноменів Східної Церкви – соборування (зібрання чи з’їзди духовенства, які очолював правлячий архиєрей). Доктор історичних наук зазначив, що Радомишль протягом другої половини XVIII ст. став центром своєрідного українського парламентаризму на всій Правобережній Україні. Тут також формувалося партикулярне право Східної Церкви, зокрема Київської митрополії. Київська Церква православної унійної юрисдикції стала для українців своєрідним публічним форумом. «Таким інститутом, зокрема протягом XVI–XVIII ст., був інститут митрополичих та єпархіальних соборів. Рішення, прийняті в митрополичих палатах, розвивали українську культуру та соціальне життя й поширювалися на територію України, Литви, частину російських та білоруських земель», – зазначив декан гуманітарного факультету УКУ. Кандидат історичних наук, студент Київської Трьохсвятительської семінарії (УГКЦ) Тарас Пшеничний у доповіді про уніатську семінарію в Радомишлі (збудовану 1778 року при митрополичих палатах), зокрема, зазначив: «Уніатська семінарія була покликана відродити нову генерацію священиків на Правобережній Україні. 1795 року, коли кардинально змінилася політична карта Східної Європи, Росія ліквідувала митрополію в м. Радомишлі. Через 215 років, 2010 року, своїм декретом Глава УГКЦ Блаженніший Любомир (Гузар) проголосив відкриття греко-католицької семінарії у с. Княжичі неподалік Києва, яка продовжує лінію діяльності уніатських єпископів, котру вони започаткували у XVIII ст.». Історики констатують, що своїм історичним розвитком Радомишль завдячує тому, що свого часу був митрополичою резиденцією. Історичні джерела свідчать, що більшість церков на Радомишльщині заклали, збудували, перебудували або відновили в період існування уніатської митрополії. Тут діяли консисторія, керівний, адміністративний та судові органи, у місті проводили уніатські церковні збори, синоди, на які з’їжджалися сотні делегацій з усіх єпархій, тут висвячували єпископів та священиків. Усі ці фактори сприяли культурному, політичному та економічному відродженню міста. «Сьогодні ми маємо унікальну ситуацію, коли спостерігаємо дуже динамічне (хоча з певними проблемами) релігійне відродження України, у якому беруть участь традиційні християнські Церкви – Православні, Римо-Католицька та Греко-Католицька, – підсумовує Ігор Скочиляс. – Це створює можливість для діалогу між науковцями й церковним середовищем, який зберігає наукову свободу». Такий діалог, за словами історика, покликаний сформувати цілісне бачення християнської культури, яка існувала в згаданих вище Церквах. «Це також питання мислення категоріями єдності києвохристиянської традиції, носіями якої ми є. Без вивчення документів Церкви певної конфесії ми не отримаємо цілісної історичної картини», – наголосив Ігор Скочиляс. Як підсумок, учасники конференції прийняли резолюцію. Вони задекларували продовжувати дослідження, заохочувати наукові, культурно-релігійні інституції до тіснішої співпраці задля координації роботи науковців. Також для належного збереження, популяризації духовної спадщини учасники конференції вирішили звернутися до виконавчих та представницьких органів влади з проханням надати дозвіл громаді УГКЦ на створення меморіального та відпочинкового комплексу в м. Радомишлі та на відновлення каплиці неподалік колишнього Святотроїцького собору. ФОТОрепортаж та підпис до фото на сайті УКУ  

Прес-служба УКУ