Сестра василіанка, яка пережила підпілля і знала Августина Волошина, святкує свій сто другий день народження

«Сьогодні святкуємо сто другу річницю з дня народження с. Ольги, яка, як завжди, зберігає погідного духа, дякує Богові за дар покликання до Чину святого Василія Великого, на який відповіла Господеві вісімдесят п’ять років тому та бажає молодим поколінням великої святості та творення добрих діл.

Народилася Марія в християнській сім’ї. Після смерті батька у 1924 р. мати була змушена віддати Марію та її старшу сестричку Єлизавету на виховання до сиротинця сестер василіанок в Ужгороді, а тим часом працювала на тяжких роботах, щоб допомагати дітям. Згадуючи шкільні роки, с. Ольга (Марія) Ладжун пригадує, якою великою була дитяча радість, коли в четвертому класі учням вручили перший в їхньому житті зошит на дванадцять сторінок. Живучи із сестрами, Марія мала нагоду побачити монаше життя зісередини і згодом сама вирішила посвятити себе для Господа.

Найбільшим авторитетом для с. Ольги, як розповідає вона сама, була м. Агнета Ценкнер, ЧСВВ. У монастирі м. Агнета виконувала уряд економки монастиря, вчительки, організаторки свят у семінарії та сиротинці. Була жінкою сильного духу, завжди старалася про добро дітей.

У 1936 р. Марія вступила на новіціат отримавши на облечинах монаше ім’я – Ольга. Після складення перших тимчасових обітів с. Ольга вступила до учительської семінарії сестер василіанок, де навчалася впродовж п’яти років, здобуваючи педагогічну освіту та паралельно працювала у семінарії в Ужгороді. Після завершення навчання та отримання диплому разом з іншими сестрами була призначена для праці в церковних школах. Зокрема, навчала в церковній школі містечка Великий Бичків.

Великим добродієм і духовним батьком для дітей і сестер був о. Августин Волошин, який особливо дбав про сиріт. Сім’я Волошиних віддала власне помешкання сестрам василіанкам для організації там сиротинця. Як згадує с. Ольга, сироти називали подружжя Волошинів Августина та Ірину – батьком і матір’ю.

У 1941 р. с. Ольга вступила до університету в м. Сегед (Угорщина), де навчалася на біологічному факультеті. 28 серпня 1944 р. склала вічні обіти в Ужгородському монастирі. Після приходу радянської влади всі греко-католицькі монастирі були ліквідовані, а сестри були змушені шукати прихистку в родини та знайомих.

З 1946 по 1949 р. с. Ольга працювала бухгалтером у різних установах. А з 1950 р. впродовж двадцяти років працювала вчителем біології в с. Середнє Ужгородського району. Незважаючи на важкі часи, невигоди та переслідування зі сторони радянської влади, с. Ольга разом з іншими сестрами продовжували вести підпільне монаше життя. У часи підпілля сестра Ольга належала до підпільного монастиря сестер василіанок у Мукачеві.

Відзначаючи цього року низку ювілеїв, зокрема сімдесятиліття централізації Чину святого Василія Великого, чотирьохсотліття Яворівського монастиря, сто років від часу прибуття сестер василіанок на Закарпаття, а також сто два роки від дня народження с. Ольги, сестри василіанки в особливий спосіб дякують Господеві за своїх попередниць – жінок віри, які витримали у своєму покликанні незважаючи на всі небезпеки та випробування, залишивши сучасним монахиням зразок для наслідування. Тому, «маючи навколо себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всякий тягар і гріх, що так легко обмотує, і біжімо витривало до змагання, що призначене нам, вдивляючись пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри» (Євр. 12, 1).

Департамент інформації УГКЦ за матеріалами https://velychlviv.com