У Києві відбувся колоквіум «Ідея софійності української культури та Київської Церкви»

Захід організувала Комісія УГКЦ із міжконфесійних та міжрелігійних відносин спільно з Українським католицьким університетом, Інститутом філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України та Відкритим православним університетом святої Софії-Премудрості.

Під час колоквіуму доповіді виголосили фахівці з різних наукових галузей. Першим до слова модератори – професор Людмила Филипович і професор Сергій Йосипенко – запросили завідувача кафедри релігієзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка доктора філософських наук, професора Євгена Харьковченка з доповіддю на тему «Софійність київського християнства». Він наголосив, що «в українському науковому середовищі "київське християнство" – це наукове поняття з чітко означеним змістом як схрещення східного християнства із західним на ґрунті передхристиянської культури Придніпрянської Русі-України. Київське християнство було дієвим чинником створення виразного духовного обличчя української нації як самодостатнього етнічного суб’єкта вже наприкінці ХІ ст.».

У центрі обговорення представників наукового середовища цього разу було звернення Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава «Наша Свята Софія». Його суть присутнім презентував о. Андрій Зелінський, радник глави УГКЦ зі стратегії комунікації. У доповіді священик зазначив, що «саме звернення присвячене століттю від дня відновлення соборності українського народу та його державності. Відтак, основним завданням, яке ставив у ньому Предстоятель УГКЦ, було привернути увагу сучасних українців до нашого історичного коріння як фундаменту консолідації українського суспільства та легітимації Української держави. В основі такого єднання українського народу лежать християнські цінності, що з Володимировим хрещенням Київської держави стали закваскою нового народного й національного буття. Саме на їхній основі формувалися упродовж століть наші основні суспільні та державні інститути. Вирішальну роль у цьому процесі відіграла саме Київська Церква. З її амвонів засадничі цінності торували собі шлях у серця й уми наших предків. Вони кристалізували притаманне українському народові розуміння сім’ї, держави, військового обов’язку, суспільної справедливості, етики влади тощо. Зрештою, Софія, Мудрість Київська, як система цінностей, вивірена століттями, може посідати той консолідаційний потенціал і для наших сучасників, як і для наступних етапів розвитку Української держави».

Після цього виступили провідні наукові співробітники Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, зокрема доктор філософських наук, професор Петро Яроцький та доктор філософських наук, доцент Олександр Киричко. Цікавим був виступ директора науково-видавничого об’єднання«Дух і літера», кандидата філософських наук Костянтина Сігова, який виголосив доповідь «Софія як етос: ідея софійності у творчості С. Б. Кримського». Він, зокрема, пригадав, наскільки важливою ідея софійності була для генерації філософів Сергія Кримського, Вілена Горського, Мирослава Поповича.

Ректор Відкритого православного університету святої Софії-Премудрості протоєрей Георгій Коваленко розповів про «живу софійність та її вплив на суспільство і Церкву у ХХІ столітті», акцентуючи увагу на тому, що місце«софійності» – не лише в гуманітарних науках, але й у сфері точних наук і міждисциплінарному вимірі.

У ході обговорення торкнулися визначення важливих для української духовної спадщини понять. Зі спробою диференціювати поняття «Київська Церква», «київське християнство», «київська традиція» і «київська цивілізація» виступив проректор УКУ з наукової роботи, доктор історичних наук, професор Ігор Скочиляс. У доповіді було наголошено на новому терміні – «Київська цивілізація». Що це таке і як це поняття інтерпретувати? Відповідаючи на запитання, професор Скочиляс пропонує чотири чинники чи передумови до подальшої дискусії на цю тему: 1. Треба застосовувати мову критичності, тобто академічно говорити про важливі, принципові, цивілізаційні речі і не піддаватися спокусі популяризації невластивої думки та популізму. 2. Потрібно вчитися інклюзивності, тобто здатності відповідати на знаки часу, зокрема шукати спільну дискурсивну мову між богословами, філософами, істориками, культурологами, релігієзнавцями. 3. Необхідно навчитися говорити інклюзивною мовою зі спільними кодами і спільним понятійним апаратом, щоб ми доходили певних консенсусних висновків чи загального консенсусу (міждисциплінарність). 4. Треба вийти поза межі конфесійного підходу і вчитися говорити понадконфесійними категоріями.

Останнім доповідав протоєрей Ігор Шабан, голова Комісії УГКЦ із міжконфесійних та міжрелігійних відносин, який наголосив на важливості обраної тематики та її актуальності у світлі послання Патріарха УГКЦ Блаженнішого Святослава «Наша Свята Софія», що творить цілком новий дискурс і відходить від рівня звичних для загалу релігійних послань церковних єрархів. На думку доповідача, пошук смислів української історії, суттєвих духовних, культурних і навіть політичних цінностей має важливе практичне значення для досягнення миру та єдності народу.

Закінчився колоквіум спільною дискусією щодо cофійноcті української культури та Київської Церкви, під час якої учасники дійшли висновку, що зважена й критична оцінка можливих спільних засад і цінностей з боку відповідальних громадян-інтелектуалів, що безпосередньо і фахово займаються світоглядно-ціннісною проблематикою, особливо актуальна сьогодні, коли українське суспільство накреслює шляхи свого подальшого розвитку.

Комісія УГКЦ із міжконфесійних та міжрелігійних відносин
ecumenism.com.ua/news/1158/