У Польщі відбулися урочистості, присвячені поєднанню та примиренню польського та українського народів

У неділю, 29 травня 2011 року, в давньому українському місті Городло на Волині (тепер Польща) відбулися урочистості, присвячені поєднанню та примиренню польського та українського народів. Упродовж останніх кількох років з ініціативи місцевого латинського пароха – о. каноніка Генріка Круковського, відбуваються спільні Богослужіння духовенства Римо-Католицької та Української Греко-Католицької Церков, як видимий знак єдності, завдяки присутності українців і поляків на спільних молитвах за примирення наших народів. Попри страшне лихоліття Другої світової війни та операції „Вісла”, внаслідок якої була насильницька депортація корінного українського населення, однією з українських пам’яток, що збереглися на землях Західної Волині є церква Святого Миколая у Городлі (тепер Грубешівський повіт Люблінського воєводства). У Божественній Літургії св. Івана Золотоустого, яку очолив Перемишльсько-Варшавський Митрополит УГКЦ Іван Мартиняк за участю духовенства двох Церков, взяли участь численні вірні та гості, що прибули до Городла. Від духовенства УГКЦ Літургію служили: митр. прот. д-р Стефан Батрух, парох парафії Святого Миколая Чудотворця в Холмі, територія якої охоплює Городло; прот. Богдан Панчак, настоятель українських греко-католицьких семінаристів в Люблінській Митрополичій духовній семінарії; о. Сергій Стесенко, докторант кафедри права Східних Католицьких Церков факультету права, канонічного права і адміністрації Люблінського католицького університету Івана Павла ІІ. Під час Літургії, окрім української, лунала теж польська мова, а дияконське служіння звершував диякон д-р Петро Сивицький, науковий працівник ЛКУ. Окрасою відправи був літургійний спів українських семінаристів з Любліна. У проповіді Митрополит Іван звернув увагу на те, що починаючи з Городла, де в 1413 році була підписана унія між Польщею та Великим князівством Литви, яка в загальному мала позитивний вплив на становище українців, набирають сили унійні стремління і в Українській Церкві. Церква Святого Миколая має для українців особливе значення ще й тому, що хоча і первісно вона була знищена, а потім перебудовувалася, однак у 1937 році  її посвятив Владика Миколай (Чарнецький), тодішній Апостольський візитатор для українців греко-католиків на Волині, Поліссі, Холмщині, Підляшші та Віленщині. Мощі блаженного Чарнецького були урочисто перенесені до цієї церкви в 2007 році. Душпастирське служіння для українців греко-католиків в 1931-1936 та 1940-1945 роках звершував о. Йосафат Федорик, тодішній парох в Городлі та інших ближніх селах, а пізніше підпільний єпископ УГКЦ. Попри те, що Городло спіткала доля, подібна до історії сотні українських місцевостей, які  втратили своїх мешканців на етнічних територіях внаслідок депортацій та знищень, однак щороку щораз більше українців відвідує землі своїх предків. Натомість в сучасній історії залишатиметься незатертий слід культури і духовності нашого народу на цих землях, аж поки залишатимуться його видимі знаки, такі як українські церкви. Після урочистої відправи був здійснений чин благословення пам’ятної таблиці, яку встановили біля церкви польські мешканці Городла. Того самого дня українська семінарійна спільнота відвідала місцевість Ґдешин (по дорозі між Грубешовом і Замостям), де в 1671 році була збудована церква Покрови Пресвятої Богородиці. Після ліквідації УГКЦ на Холмщині і Підляшші в 1875 році з боку Російської імперії Православна Церква отримала греко-католицькі святині для свого використання, а вірних УГКЦ в насильницький спосіб змусили до переходу в лоно Православної Церкви, внаслідок чого у понад п’ятидесяти місцевостях геройською і мученицькою смертю загинуло багато греко-католиків. Церква Покрови Пресвятої Богородиці була перебудована на латинський храм лише в 1919 році. Великі старання для відновлення історичної пам’яті цієї місцевості зробив латинський парох Ґдешина, о. Ришард Осташ, на запрошення якого приїхала семінарійна спільнота. У храмі спочивають мощі блаженного Зиґмунта Пісарського, який був парохом цієї місцевості перед Другою світовою війною і надавав підтримку також місцевим українцям, відтак загинув від рук німців, захищаючи вірних свого села (1998 року його беатифікував Римський Архиєрей Іван Павло ІІ). У 2013 році в Ґдешині заплановано встановити пам’ятник, присвячений польсько-українському поєднанню.  

Інформацію подав о. Сергій Стесенко

 

Історична довідка

Перша згадка про Городло датується 1287 роком, як про село на заході Галицько-Волинської держави. У цьому селі пізніше будується замок і вже в XIV столітті воно згадується як визначне на Русі і стає місцем суперечки між Польщею та Литвою. У ньому між польським королем Владиславом ІІ Ягайлом та великим князем литовським Вітовтом 2 жовтня 1413 року була укладена угода. Рішення цієї угоди, заперечуючи положення Кревської унії 1385 р., підтверджували існування Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського як окремої незалежної держави. Разом з тим визнавалася політична зверхність польського короля, який мав стати великим князем литовським після смерті Вітовта. Городельська унія передбачала зрівняння прав шляхти Королівства Польського та Великого князівства Литовського.