У соборі УГКЦ в Римі діти мігрантів вчаться мирно співіснувати: «Відкриваючи двері нашого храму, ми обмінюємося з іншими своєю культурою»

У той самий момент із прилеглого до собору будинку Релігійного товариства для українців-католиків «Свята Софія» , що простягається вздовж північно-західної околиці міста,  долітає на вулицю звук тупоту дитячих ніг і приємного гомону сміху. У просторому коридорі серед галереї фотоспогадів із різних церковних подій вирізняється портрет патріарха Йосифа Сліпого, будівничого дому, який, здається, так і пронизує своїм поглядом все, що довкола відбувається. На перший погляд, це гомонять українські діти, які, можливо, готують свій черговий виступ до свята. Однак вже через кілька секунд стає зрозуміло, що це неукраїнські діти. Цікаво, звідки в цій оселі маленькі африканці, філіппінці, марокканці?! Їх багато і всі вони різного віку, а поруч із ними є старша молодь, яка, здається, наглядає за ними. Ще трохи далі видно чорняву італійку з приємною усмішкою, яку смикають всі, а вона намагається кожному приділити увагу. Запитую, що тут відбувається і звідки в цьому домі діти різних національностей.

Жінка представилася Габріеллою  Рікікі і, за її словами, у цих стінах щоп’ятниці проходять заняття «Школи миру», що є проєктом Спільноти святого Егідія. Жінка продовжила розповідати: «Я волонтерка в Спільноті святого Егідія із 1997 року, тобто вже двадцять чотири роки займаюся волонтерством. Розпочала ще зовсім юною, у шістнадцять років, навчаючись в школі, у якій була відомою ця спільнота. Мені відразу сподобалося вся діяльність, яку в ній провадять, бо її члени втілюють в життя приписи Євангелія, допомагаючи потребуючим людям. У цьому я знайшла сенс свого життя. Уже, коли я стала зовсім дорослою, то вирішила й далі жити в такий спосіб, тобто дослухаючись приписів Євангелія, у повсякденному житті допомагати потребуючим людям, безхатькам, сім’ям із периферії, літнім особам». Дуже захоплюючим мені здався досвід  цієї жертовної італійки. «А як ви опинилися тут, у стінах собору УГКЦ? У Римі ж є безліч храмів?» - не вгамовуюся я. На це вона люб’язно відповіла: «Ми побачили цей собор, садок довкола нього, і попрохали о. Марка дати нам можливість перебувати тут. Відтак свою діяльність ми провадимо в цих приміщеннях із минулого літа. Гадаю, це і є символ єдності християн, зокрема католиків різних обрядів».

З розмови стало зрозумілим, що в більшості випадків дітей до «Школи миру» приводять самі батьки, які час від часу отримують певну допомогу від Спільноти святого Егідія. А ще сюди приходять й українські діти задля культурного обміну і розширення свого світогляду. «Під час минулого локдауну Спільнота святого Егідія готували пакунки із необхідними речами, які дістали близько семисот потребуючих сімей в Римі. Ми в цей час потоваришували із ними й почули від них про потребу в допомозі у вихованні дітей», - розповіла Габріелла. Цікаво, волонтери Школи часто самі забирають дітей із навчальних закладів, адже батьки не можуть їх приводити на заняття через роботу.

За словами волонтерки, пандемія ускладнила міжособистісні стосунки і між дітьми. «Є діти, які не знають, як поводитися серед інших, як гратися, бо вони весь цей час карантину провели зачиненими вдома на самоті, через те що їхні батьки працювали. Тому наша мета, окрім допомоги їм із завданнями в школі, відновити їх відчуття насолоди від буття разом. Ми пропагуємо в Школі засади дружби й порозуміння», - каже вона.

Тож заняття відвідують діти мігрантів із різних країн і національностей, і якщо навіть хтось і висловиться некоректно, то волонтери організації пояснюють правильно, що різність – це не те, що лякає, а те, що збагачує. «Некоректні вигуки народжуються від того, що дитина не розуміє того, що вона промовляє. Необхідна особа, яка їй пояснить, що ми всі ми – різні, але непотрібно боятися цього. Приємно спостерігати дружбу між, скажімо,  італійськими дітьми і дитиною з Марокко. До прикладу, коли відбулося свято закінчення Рамадану, ми вітали членів нашої спільноти із цим», - пояснила вона.

На  щоп’ятничне заняття, яке проходить в будинку товариства «Свята Софія», приходить близько тридцяти дітей, яких ділять на три групи залежно від віку і класу їх навчання в загальноосвітній школі, аби допомогти їм впоратися із освітньою програмою. «Ми допомагаємо їм із домашніми завданнями, а ще робимо акцент на повазі до природи. Також в доковідний час ми возили дітей за Рим влітку на тиждень. Цього року ми проведемо канікули з ними в місті, а цієї неділі», - розповіла вона.

Отець Марко Семеген, голова Релігійного товариства «Свята Софія», підтвердив те, що надати можливість «Школі миру» проводити свої вишколи в стінах собору дійсно виникла на прохання самих волонтерів. «Це переросло в добрий проєкт, до якого залучені вже й українські діти. Гадаю, це також свідчить про те, що ми не замкнуті в собі, а ми самі, будучи мігрантами, допомагаємо іншим, таким самим, як і ми», - каже душпастир. Священник розповів, що в соборі проводять вишколи й багато інших спільнот і молитовних груп. «Цей собор і дім тепер служить не тільки українцями, а й іншим людям. Відкриваючи двері нашого храму, ми тим самим обмінюємося з іншими нашою культурою. Спільнота святого Егідія, як знаємо, - це всесвітній католицький рух мирян, який існує задля поширення миру в світі і те, що вони проводять цю Школу в наших стінах, нас лише збагачує», - розповів ієрей.

Руслана Ткаченко для пресслужби Релігійного товариства «Свята Софія»