АКТУАЛЬНО

Урочисте підзахоронення капсули з землею матері Моніки Полянської

П'ятниця, 27 листопада 2009, 09:26
25 листопада 2009 року в с. Підмихайлівці Рогатинського району Івано-Франківської області відбулося урочисте підзахоронення капсули з землею...
25 листопада 2009 року в с. Підмихайлівці Рогатинського району Івано-Франківської області відбулося урочисте підзахоронення капсули з землею з табірного цвинтаря №13 с. Парца Республіки Мордовія, де спочивають тлінні останки м. Моніки Полянської, ігумені Підмихайлівського монастиря сестер василіянок. Архиєрейську Божественну Літургію і чин підзахоронення капсули відслужив Владика Володимир (Війтишин) у співслужінні пароха отця-декана Мирослава Любінця та восьми інших священиків. Через п’ятдесят вісім років після смерті мати Моніки Полянської з ініціативи п. Ярослава Польового, краєзнавця, та за благословенням мати Маргарети Гутник, Протоігумені сестер василіянок Провінції Пресвятої Тройці, сестри Романа Гутник і Наталія Стиранець, разом з о-д. Даниїлом Сікорою, ЧСВВ вирушили з м. Львова до Республіки Мордовія, щоб знайти могилу мати Моніки. Після прибуття до м. Явас Зубово-Полянського р-ну 14 вересня 2009 року, сестри та отець-диякон звернулися до Управління Федеральної служби виконання покарань (УФСИН) з проханням посприяти розшукам місцезнаходження могили м. Моніки. Працівники архіву знайшли її особову справу, в якій засвідчено: Полянська Марія Миколаївна, 1885 р. н., прибула в “ИТЛ-13 Дубравлага МВД” 17 березня 1949 року зі Львова. Померла 26 грудня 1951 року, похована на цвинтарі табірного пункту №13 с. Парца, Зубово-Полянського району, Республіки Мордовія. Номер могили “12 А”. Місцеве населення привітно зустріло гостей з України, одна з жінок навіть прийняла їх на нічліг. Сестри й о-д. Даниїл зробили багато зусиль, щоб віднайти старожилів, яких, на жаль, залишилося не так багато, адже після смерті м. Моніки минуло понад 50 років. Пані Тетяна, яка в 1950-ті роки працювала наглядачем у колонії, розповіла, що пам’ятає віруючих жінок, які збиралися разом, молилися і співали, а вони (наглядачі) підходили до них і казали: “Тіше... тіше”, бо теж хвилювалися, щоб не почуло керівництво. “З монахинями не було тяжко працювати – розповідала п. Тетяна, – бо вони були спокійні, послушні, не грубіянили. ” Цвинтар, на якому похоронили м. Моніку, служив для поховань військовополонених. Він розміщений у хвойно-березовому лісі с. Парца. У 1940-1980 роки місцеві жителі боялися навіть перейтися цим цвинтарем, щоб не викликати підозри у тодішньої влади, адже там були поховані “вороги народу”. На сьогодні не залишилося ні схем поховань, ні світлин, а дерев’яних дощечок із номерами неможливо відшукати після стількох років. Тому сестри взяли землі з різних місць цвинтаря, де спочиває м. Моніка Полянська, та привезли її на Україну, щоб підзахоронити на місцевому цвинтарі в Підмихайлівцях біля могили її рідних: мами, брата і тітки. Прикро вражає сучасний вигляд цвинтаря: між деревами видніються пагорбки – залишки від могил, зарослі бур’янами й хащами. Але найбільше засмучує те, що через цвинтар проведено газопровід, поставлено високовольтну лінію, зроблено тимчасові піщані кар’єри, - і все це на кістках людей. Після дощів із розритого піщаного ґрунту проступають людські кістки. Сестри й отець-диякон зібрали та закопали кістки померлих й відмовили панахиду за їх упокій. Додаток: Мати Моніка – Марія Полянська Теодорович народилася 28 травня 1885 року в селі Іваниківка на Івано-Франківщині. Після закінчення вчительської семінарії вийшла заміж за Амброзія Полянського, який згодом став священиком. Після смерті чоловіка в 1908 році вступила до монастиря сестер василіянок в с. Словіта на Львівщині. З 1917 по 1945 рр. мати Моніка була ігуменею словітського, журавенського, а згодом – підмихайлівського монастирів. За спогадами очевидців вона була милосердною і співчутливою на людську нужду, опікувалася сиротами, надавала багатьом селянам добре оплачувану роботу в монастирі, а бідним і непрацездатним людям ніколи не відмовляла в харчах чи одязі. Особливо мати Моніка дбала про освіту дітей, про добре виховання молодого покоління українців. У воєнні роки вона переховувала дівчат і хлопців з УПА та євреїв, надавала медичну допомогу односельчанам, пораненим партизанам та всім потребуючим. 27 листопада 1945 року НКВС-івці заарештували мати Моніку за вірність Українській Греко-Католицькій Церкві й антирадянські дії, та відправили в табір суворого режиму «Дубравлаг» у с. Парца, Мордовія. «Дубравлаг»— це комплекс виправно-трудових таборів з центром у селищі Явас (у літературі Дубравлаг називають також Потьминським). Вітка таборів тягнеться впродовж 40 км від станції Потьма до Барашево. До неї входять такі села: Молочниця, Сосновка, Леплей, Ударний, Озерне, Лісне, Парца та інші. У різні часи їх нараховувалося від 20 до 25 і більше. До сьогодні  в Мордовії існує 17 діючих таборів. У цих таборах відбували покарання політичні в’язні, злочинці, військовополонені й духовенство, а зокрема - блаженної пам’яті патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий, блаженний отець Микола Цегельський, єпископ Павло Василик, о. Матей Шипітка, ЧСВВ та інші. Табір суворого режиму для “ворогів народа” (Мордовська АРСР, Зубово-Полянський район, с. Парца, п/я 385/13) став останнім місцем перебування матері Моніки. Померла 26 грудня 1951 року. Реабілітована посмертно 1 червня 1993 року, за відсутності доказів, які б підтверджували обґрунтованість притягнення до кримінальної відповідальності. Матеріали підготували сестри василіянки Провінції Пресвятої Тройці УГКЦ
МЕДІА
Prev Next