АКТУАЛЬНО

«Він сказав: у мене є один обов'язок», ‒ Апостольський нунцій про Блаженнішого Любомира

Неділя, 04 червня 2017, 08:47
Апостольський нунцій в Україні Архиєпископ Клаудіо Гуджеротті був особисто знайомий із Блаженнішим Любомиром із 1985 року. На прохання «Обозревателя» він поділився своїми спогадами про цю велику людину.

«Для мене його присутність була дуже близькою. Я знав його з 1985 року ‒ відколи почав працювати у Ватикані. Він дуже часто приходив у Конгрегацію для Східних Церков, коли був студитом (монахом Студійського статуту. - Ред.) у Кастель Гандольфо. Пізніше я став свідком відновлення його пастирської діяльності в Україні як єпископа.

Його присутність на цій посаді була дуже бажаною Святим Престолом. Я добре пам'ятаю ті дні і почуття, які відчували всі, зокрема святий Іван Павло II, а також кардинал Сільвестріні, який на той момент був префектом Конгрегації для Східних Церков.

У всіх було розуміння того, що відправити Любомира Гузара в Україну означало зробити великий внесок у відродження і розвиток Церкви в Україні.

Потім я був на його інтронізації, коли він став Верховним Архиєпископом ‒ на цій події я представляв Конгрегацію для Східних Церков.

Коли я став заступником секретаря цієї Конгрегації, він часто приїжджав до Рима, ми говорили про ситуацію в українській Церкві, про співпрацю й допомогу.

Наші відносини перервалися, коли мене призначили Апостольським нунцієм у 2001 році і відправили на Кавказ. А потім ми знову знайшли одне одного тут, в Україні, коли мене призначили Апостольським нунцієм в Україні.

Ми зустрілися як справжні старі друзі, ніби ніколи не розлучалися. Це було прекрасно, хоча стан його здоров'я тоді вже був дуже важким.

Я багато разів приїжджав до нього, щоб привітати з різними святами або порадитися з того чи іншого приводу. Одного разу він особисто приїхав у Нунціатуру, незважаючи на те, що йому було надзвичайно важко пересуватися.

Я завжди ставився до Блаженнішого Любомира як до людини високих моральних якостей. Його мова, глибина слів, мудрість думок ‒ усе це свідчило про глибоку чернечу основу.

Дуже добре пам'ятаю його виняткову доброзичливість і делікатність. Коли він звертався до мене з проханнями, вони завжди були сформульовані вкрай делікатно: «Якщо можна...», «Не могли б ви...». І щоразу, коли щось було зроблено, він дзвонив і щиро дякував за це. Після богослужінь, на яких я був присутній, він також завжди особисто дякував мені. Усе, що він робив, було пронизане величезною повагою до людей.

Ще один аспект, який мене завжди вражав у ньому, ‒ це його здатність говорити на історичні теми в контексті України. Він був людиною, яку дуже добре розуміли навіть невіруючі. Він був яскравим прикладом того, кого Папа сьогодні міг би назвати неклерикальною людиною. Його вирізняла безпосередність у спілкуванні з іншими, особливо щодо спільних цінностей.

Але найбільше мене вразила одна річ, яку він мені одного разу сказав. «Знаєте, я все менше розумію політичні речі в Україні. Але я відчуваю, що в мене є один обов'язок - молитися. Зараз у мене є багато часу. Я вже не можу робити багатьох речей, але ніхто не може відняти в мене можливості молитися за свій народ».

www.obozrevatel.com/ukr/

ПУБЛІКАЦІЇ

Сім тез про служіння священика в лікарні14 жовтня

Навіщо священики присутні в лікарні? В яких ділянках Церква і медики співпрацюють сьогодні? Як реагують хворі на присутність священика? Ці...

МЕДІА
Prev Next