В Івано-Франківську вже 10 років безперервно моляться перед пологовим будинком за збереження життя і припинення абортів

Така ініціатива народилася за сприяння Мирослава Возняка, тоді голови «Християнського руху за життя» і члена третього чину Згромадження Воплоченого Слова. Далі – особисте свідчення пана Мирослава про те, як Господь його покликав до такого важливого апостоляту «За життя».

«Я розпочав апостолят "Рух за життя" ще в 1995 року, коли в одній Церкві побачив оголошення, що будуть хрестити дітей з інтернату, і хто хоче бути хресними батьками, нехай зголошується. Ми з дружиною вирішили стати хресними однієї дитини. Так і сталося. І ми охрестили декілька дітей з цього інтернату.

З того часу кожної неділі я їздив на Службу Божу в інтернат. Через це служіння я познайомився з багатьма священиками і семінаристами. У той час я познайомився також із отцями та сестрами Чернечої Родини Воплоченого Слова. Коли перша дівчина десятикласниця завагітніла, ми її відговорили, щоб вона не робила аборт. Вона згодилася не робити, і я тоді пообіцяв їй, що знайду квартиру для неї, що ми влаштуємо її життя, все допоможемо, що все буде добре. І вона згодилася. Але згодом, коли вона вже в інтернаті не могла перебувати, прийшлось її забрати деінде. Я, на жаль, не знайшов жодної кімнати, тоді я вирішив поїхав в монастир до наших сестер. Сестра Марія Сліз згодилася прийняти її до себе в монастир. Згодом ця дівчина народила. Я, на жаль, кімнатки не знайшов для неї, але сестри згодилися мати її із собою монастирі.

І тут відразу після цієї дівчини вагітніє інша. Вона також народжує. Сестри приймають і її. Потім вагітніють ще дві… Це Боже провидіння таке було, тому що вже тоді сестри почали думати про заснування «Дому Милосердя». Почали шукати дім, знайшли гроші на цей дім, і його збудували. Зараз це не просто дім, а ціле містечко милосердя.

Я вважаю що це був Божий проект, і через мене недостойного Господь діяв. Тепер я це розумію, тоді ще був несвідомий того, як Господь діяв у цих обставинах. Найперше, потрібно дякувати Богу за це і нехай Господь буде прославлений через це містечко милосердя та діла милосердя, які роблять люди на славу Божу. Дійсно, це є Божа сила.

Згодом я прочитав в одному журналі, що Бог на Страшному суді кожній людині скаже: «Мене вбивали в лоні матері, а ти був бездіяльним». Також я прочитав слова святої Матері Терези з Калькутти, яка сказала, що найбільший руйнівник миру у світі – це крик зачатих дітей про порятунок. Тому ми маємо старатися побачити у кожній дитині Ісуса.

Я прочитав одну статтю, що в Америці перед пологовим будинком один дідусь і одна дівчина молилися кожного вечора вервицю за збереження життя. Про це дізнався місцевий єпископ і каже: "Можна я буду з вами молитися?" Вони погодилися, і він почав приходити кожного дня молитися з ними. В такий спосіб до них приєдналися сотні людей – стояли і молитися вервицю перед пологовим будинком. І дівчата, які стояли біля вікон лікарні, і бачили, що люди моляться за них, в такий спосіб відмовлялися від абортів. Це мене дуже вразило, тому я також застановився над тим, щоб зробити таке молитовне стояння і в нашому місті – Івано-Франківську. Це вже десятий рік, як ми щоп’ятниці молимося перед пологовим будинком. В такий спосіб рятуємо багато дітей через молитву на вервиці. Людське життя є безцінним даром, тому вартує робити все можливе, щоб його врятувати.

Розкажу вам одну історію. Колись одна жінка, журналіст, робила інтерв’ю в «Домі Милосердя» і так познайомилася зі мною. Вона в мене взяла мій телефон. Проходять два роки. Це сталося у 2011 році. Дзвонить до мене і каже: "Потрібно терміново зустрітися". Розказує мені, що вона сидить в кабінетів з однією жінкою, яка має дочку 16 років. Дитина на п’ятому місяці вагітності. Батьки задумали зробити сольовий аборт. Знайома сказала, що аборт має робити чоловік гінеколог, і він сказав, що через п’ять днів виходить з відпустки. Я з благословення о. Софрона Зелінського, ВС і о. Йосафата Бойка, ВС купляю телефону картку, дзвоню йому і кажу: "Нам стало відомо, що через кілька днів ви збираєтеся 16-літній дівчині, яка на п’ятому місяці вагітності, зробити аборт. Це кримінальна справа, і вона під контролем". Контролем Божим, я мав на увазі. Я не обманюю. Згодом я дізнався, що цей лікар відмовився робити аборт. Ця дівчина вийшла заміж і 7 січня народила хлопчика, назвали Максим.

Я зрозумів що це має бути нашим служінням, і що Бог провадить. Я це відчуваю і дякую Богові за все, що ми можемо зробити для Ісуса який є в кожній зачатій дитині.

Також, щоб бути в цьому служінні вторинним, ми завжди думаємо, що ми можемо зробити для того, щоб була якомога більша ефективність. Наприклад, щоб наш парламент міг прийняти закон, який би захищав життя від зачаття до природної смерті. Ми розуміємо, що повинно бути відповідне виховання в школах. Зараз, дякуючи нашому рухові «За життя», на Івано-Франківщині кожна школа має фільм «Біологія внутрішньоутробного розвитку». Це для 6, 7, 8, 9 і 10 класів на 45 хвилин. Дитина, якщо побачить цей фільм, вона вже зрозуміє, що життя починається від моменту зачаття, і що вже є відповідний шанс, що вона не буде робити аборт у майбутньому, коли стане дорослою. В такий спосіб ми боремося з абортивною ментальністю, яка є в суспільстві. Ця ментальність залишилася в нас ще від Радянського Союзу, від моменту, коли Ленін у 1920 році видав указ про вбивство ненароджених дітей. Ми зараз скинули пам’ятники комунізму, але наслідки справи Леніна – вбивство ненароджених дітей – на жаль, у нас ще діє. Тому діяльність руху «За життя» полягає в тому, щоб, найперше, просвітити суспільство, щоб просвітити людей, нам потрібна молитва, тому ми ставимо на перший план це розповсюдження практики духовного усиновлення ненародженої дитини. Щоби молитися так, як це робилося в Польщі. Ми повинні молитися публічно, щоб через наш приклад інші бачили, як люди моляться, і щоб це було таке просвітницьке служіння для інших.

Ми ходимо по університетах, школах, показуємо цей фільм, провадимо розмови, лекції, залучаємо до цього знайомого лікаря гінеколога з третього чину ВС, який пояснює про дошлюбну чистоту. Щоб Верховна Рада прийняла такий закон, люди повинні зрозуміти, що дитина є безцінний скарб для цілого народу і стали на захист своїх дітей.

Каже Господь: "Пізнаєте правду і правда визволить вас". Тому нашим завданням є говорити про людське життя, про його святість. Говорити, що це безцінний Божий дар. Пророк Осія говорить, що народ мій гине від незнання. Знання – це дар Святого Духа, який ми отримали у Тайні Миропомазання, тому ми маємо ділитися цим даром з іншими і просвічувати інших людей. І ми віримо, що коли наш народ стане на захист життя, він нарешті буде процвітаючою країною, прославлятиме Бога і радітиме життю».

Департамент інформації УГКЦ
за матеріалами Згромадження Воплоченого Слова