АКТУАЛЬНО

В УГКЦ закликають ЗМІ більше говорити про соціальне сирітство

П'ятниця, 30 листопада 2012, 19:11
30 листопада в рамках VI Суспільних днів Української Греко-Католицької Церкви в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбувся круглий стіл «Соціальне сирітство: соціальна відповідальність і солідарність як основа духовності». Круглий стіл організовано УГКЦ спільно з Інститутом журналістики. У ньому взяв участь Блаженніший Любомир (Гузар), Архиєпископ-емерит УГКЦ, від Української Православної Церкви Московського Патріархату о. Георгій (Крючков), інші священнослужителі, викладачі Інституту Тарас Петрів, Алла Вовк та студенти.
30 листопада в рамках VI Суспільних днів Української Греко-Католицької Церкви в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбувся круглий стіл «Соціальне сирітство: соціальна відповідальність і солідарність як основа духовності». Круглий стіл організовано УГКЦ спільно з Інститутом журналістики. У ньому взяв участь Блаженніший Любомир (Гузар), Архиєпископ-емерит УГКЦ, від Української Православної Церкви Московського Патріархату о. Георгій (Крючков), інші священнослужителі, викладачі Інституту Тарас Петрів, Алла Вовк та студенти. – Українські засоби масової інформації сьогодні багато говорять про політику, вибори, уряд, але дуже мало про людину, – сказав у вступному слові Блаженніший Любомир. – А між тим саме в людині ключ до всього іншого, в її свідомості того, хто вона, звідки йде і куди прямує. Саме в можливості дати собі відповідь на ці три питання та здійснювати її полягає свобода. Проте людина не може існувати сама по собі, вона завжди є соціальним єством, мусить спілкуватися з іншими, розуміти через них себе, любити їх, відповідати і за себе, і за ближнього. Адже, не люблячи себе, не можна полюбити й іншого. – Це і є та соціальна відповідальність, котрої бракує в наших ЗМІ, як і теми солідарності в цілому, зокрема солідарності у важкі часи. Про це нашому інертному суспільству, що більше думає про державу, ніж про власні сили, потрібно постійно нагадувати, - додав модератор круглого столу Тарас Петрів. Професор Алла Вовк перейшла власне до теми сирітства: – Те, що в нашій країні сьогодні є стільки дитячих будинків і стільки сиріт – ганьба. Адже в нас немає, слава Богу, ні війни, ні голоду, ні масових репресій. Це трагедія. Що з нею робити? Може, суспільству допоможе соціальна реклама? Опіка церков над сиротами? Наприклад, у Львові я бачила так зване «Вікно життя», організоване УГКЦ, куди біологічні батьки можуть віддати «непотрібне» їм немовля... Відповіді всіх промовців на запитання «що робити», по суті, зводилися до одного: не думати, що за нас щось зробить держава, а кожному проявляти активність і милосердя. – На щастя, все більше сиріт сьогодні виховуються в дитячих будинках сімейного типу – повідомила Марія Комісарова, соціальний працівник, випускниця Інституту журналістики, – але це далеко не вирішує всіх проблем. Досить сказати, що, за даними соціологічних досліджень, 32% сиріт не вважають себе щасливими, 10% не мають мрій, а 25% намагаються приховати своє сирітство. Українська журналістика повинна звернути свою увагу на цих людей і бути соціально відповідальною, адже слово здатне змінити долю цих людей як на краще, так і на гірше. Пам'ятаю, як одна публікація змусила родину відмовитися від усиновлення. Кожен журналіст повинен про це пам'ятати. – Журналісти мали б показувати приклади людей, які роблять добро для сиріт, не прославляючи їх, а як приклад: що саме можна зробити, – додав духовний лідер українців Блаженніший Любомир. – Мусять бути якісь просвітницькі програми. Треба завжди наголошувати: дитина (і взагалі, будь-яка людина) має право бути любленою! Адже саме відсутність любові й є сирітством. Коли я служив у США, в моїй парафії був чоловік, що працював у тюремній лікарні. Він проводив співбесіди з новоприбулими пацієнтами-в'язнями і розповідав мені, що дев'ять із десяти скаржилися на брак любові в дитинстві. Як зауважили учасники круглого столу, тематика благодійництва, допомоги сиротам не заважала б популярності ЗМІ, навпаки суспільство нею цікавиться – недаремно її так акцентують політики перед виборами. Природно, виникло питання політичної і взагалі «рекламної» благодійності, котра здійснюється заможними українцями чи то для іміджу, чи для відмивання грошей. – Робити добро як рекламу – це любов лише до себе, а не до ближнього, – каже на це Архиєпископ. – А загалом не має значення, багата людина чи бідна, важливо добра вона чи пуста. Наприклад, в Італії чимало сиротинців, благодійних жіночих організацій було засновано дуже заможними вдовами. Але й убогий завжди знайде чим поділитися – хоча б усмішкою, побажанням доброго дня. Або просто назвавши людину братом. І в навчальних закладах, і в ЗМІ мали б бути виховні проекти, які не розділяли б людей, а нагадували їм, що всі ми – брати. Отож, не варто покладатися чи то на багатих, чи на державу, а щодня робити добро. Хоча, звісно, добре, коли держава принаймні не заважає. Наприклад, у США будь-хто може частину своїх податків виплатити адресно на соціальні цілі – певній лікарні, сиротинцю чи музею. А отець Георгій звернув увагу на ситуацію, коли діти навіть з повних родин зовсім не отримують батьківської уваги: – Зверніть увагу, як збільшилося число локальних приватних гуртків — в'язання, витинання, ліплення і тому подібні речі, все те, що ми в дитинстві робили вдома, з батьками. Навіть при деяких церквах є такі заняття. Це свідчить, що батькам ніколи займатися дитиною, і про цю проблему теж треба постійно нагадувати, адже саме сім'я – головний інститут виховання, й атмосфера спілкування в ньому дуже багато важить для дитини! – Тут можна згадати дітей наших заробітчан, – продовжила тему Алла Вовк. – У них є одяг, їжа, гроші, іноді навіть великі гроші, але немає батьківської любові. Вони – майже сироти. Добре, що багатьом із них допомагає благодійна структура «Карітас». На завершення учасники круглого столу обговорили питання «цивільного шлюбу», що його багато хто вважає однією з причин сирітства. Цікаво, що служителі Церков висловилися з приводу такої форми стосунків хоч і несхвально, але дуже дипломатично, а от один із присутніх студентів сформулював свою позицію значно гостріше: – Цивільний шлюб – якраз і є одним з найяскравіших прикладів того, як молодь хоче уникнути тієї самої соціальної відповідальності, про яку ми тут говоримо.   Департамент інформації УГКЦ
МЕДІА
Prev Next