АКТУАЛЬНО

В єпархії Святого Йосафата в Пармі (США) відбулися щорічні реколекції для духовенства

П'ятниця, 12 жовтня 2018, 12:33
9-12 жовтня 2018 року в реколекційному домі «Лойола» міста Клінтон, штат Огайо (США), відбулися щорічні реколекції для духовенства єпархії Святого Йосафата в Пармі УГКЦ.

Реколекції цього року проводив протоєрей Річард Янович, протосинкел єпархії Святого Миколая в Чикаго УГКЦ і парох церкви Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ в м. Спрінгфілд, штат Орегон. Після того як владика Богдан (Данило), Правлячий архиєрей єпархії Святого Йосафата в Пармі, представив духовенству о. Річарда, реколектант розпочав свою першу духовну науку, поділившись зі всіма своєю біографією з особливим акцентом на душпастирському досвіді. Він продовжив науку, зосередившись на християнському значенні смерті. «Смерть, – зазначив о. Річард, – це не найвеселіша річ до розмови, оскільки люди підуть на все, щоб уникати цієї дійсності».

Як приклад, реколектант представив деякі статистичні дані щодо похоронних послуг, які люди сьогодні використовують для своїх рідних в одній місцевості штату Орегон – дані, які показують, що мало хто бажає правильно та достойно організовувати похорони для своїх членів родини, що є показником того, як люди сприймають смерть. Часто похорон тут, у Сполучених Штатах, перетворюється на комедійне шоу, буцімто життя покійної людини було жартом. Однією з найпопулярніших тенденцій сьогодення є здорове харчування і, хоча немає нічого поганого в здоровому харчуванні, нерідко надмірна увага до дієт, а отже, намагання якомога більше продовжити своє земне життя, може слугувати свідченням небажання людей реально дивитися на смерть. Навіть більше, незважаючи на те, що люди сьогодні бачать багато смерті в різних телевізійних шоу, це їх не зупиняє і не спонукає подумати про цю неминучу дійсність, відбувається зворотне: мало хто думає про смерть.

Отже, постає запитання: як ми, християни, повинні дивитися на смерть та чому ми повинні про неї пам’ятати? Що більше ми задумуємося про смерть, то більше вона наближає нас до хреста Ісуса, то краще ми розуміємо життя. Зосередження уваги на власній смерті може пролити світло на якість життя людини. У воскресному тропарі ми співаємо: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». У цьому короткому наспіві смерть згадується посередньо та безпосередньо чотири рази і життя раз, отже, смерть мусить бути важливою реальністю, про яку потрібно думати. Христос помер і також ми помремо, проте Господь надав смерті, а відтак життю нового сенсу. Отець Річард продовжив, зазначивши, що у служінні Божественної Літургії ми маємо справу з реаліями життя і смерті. Крім того, як пише у своєму повчанні св. Августин, ми переходимо через земне життя на шляху до життя вічного. Реколектант закінчив свою першу конференцію, сказавши, що нам потрібно просити Христового життя в усіх аспектах нашого життя.

Під час третьої конференції отець Річард зосередив свою увагу на величі Бога та сотвореного Ним Всесвіту. Здається, що сучасна людина, з усім технологічним прогресом, дедалі більше втрачає відчуття благоговіння перед Богом і всім, що Господь створив. Тому так важливо бути в захопленні від Господа та створеного Ним світу. Проте однією з найважливіших речей, до чого всі ми покликані, – це захоплюватися добротою та любов’ю Бога до нас, спрямовувати наші очі та вуха до Небес, занурюючись таким чином у велич Божу. Це стосується більшою мірою священиків. Усвідомлення Божої величності може походити, наприклад, із служіння Божественної Літургії, яка, якщо її гідно служити, може поєднати наше серце і розум з цим чудовим Богом, який нас любить і хоче огорнути нас своєю безмежною добротою.

Реколектант зосередив свою третю конференцію на чесноті терпеливості. Він розпочав із цитати св. Кипріяна Карфагенського щодо терпеливості, який, крім іншого, написав, що «терпеливість переносить страждання та мучеництва до кінця». О. Річард також зацитував св. Августина, згідно з яким «терпеливі люди, завдяки чесноті, роблять свої тягарі легшими». Реколектант продовжив, задавши запитання: чиє життя я живу? Християнин живе не тільки своє життя, а й Боже, відтак терпеливість є необхідною чеснотою для ведення справжнього християнського життя. Хоча нетерпеливість нерідко є ознакою самоцентричності та егоїзму, терпеливість, навпаки, є ознакою любові та щедрості. О. Річард продовжив, зазначивши, що справжній християнин використовує свій час найкращим чином і одного дня Господь Бог замінить цей проведений гідно час вічністю. Ми всі повинні навчитися терпеливо вирішувати життєві проблеми і молитва є чудовим засобом у цьому відношенні. Пресвітер завершив свою третю конференцію, ствердивши, що це Господь, хто терпеливий щодо нас, а не навпаки.

Під час своєї четвертої конференції о. Річард говорив про привабливість та відволікання, гріх і чесноту, а також про накопичення духовного «сміття». Ми живемо у світі дуже багатьох «відволікань»  і що зазвичай відбувається є те, що ми стаємо їх жертвою цих відволікань, тому що ми звертаємо увагу на те, що ми хочемо, чого ми прагнемо. Але як щодо того, щоб відволіктися словами Пресвятої Євхаристії, Святого Євангелія, святими речами? Це пішло би нам тільки на користь, якщо б ми віддали наш розум, нашу увагу цілковито Христові. Щодо гріха та чесноти реколектант розпочав з посилання на повчання св. Павла щодо християнського життя. О. Річард продовжив, кажучи, що здається, що грішити легше, ніж рости в чесноті. Але нас покликано до святості. «Чеснота не шкодить нам на відміну від гріха», – зазначив пресвітер. Навпаки, чеснота є привабливою. Хорошою духовною практикою для справжнього християнського життя є зростання в святості однією чеснотою на раз. Правда полягає в тому, що праця над тим, щоб не грішити не обов’язково означає зростання в чесноті, бо особа попросту уникає гріха. Однак активне практикування чесноти вчиняє наше життя правдиво людським, достовірно християнським. Нарешті, щодо накопичення духовного «сміття», о. Річард акцентував свою увагу на необхідності позбутися цього «сміття» в нашому житті, тому що воно заважає нам в зростанні до святості. Деякі люди люблять накопичувати речі у своїх домівках; вони просто не можуть викинути їх. Психологи пояснюють це тим, що ці люди почуваються захищеними, зберігаючи весь цей непотріб. Проте, правда полягає в тому, що накопичення цього сміття шкодить або руйнує стосунки в їхньому житті, хоча вони можливо цього цілком не усвідомлюють або просто заперечують це. Подібне відбувається і в духовному житті. Накопичуючи гріховні звички, наприклад, людина не зростає в чесноті, але в грісі, завдаючи таким чином шкоди своїм відносинам з Христом та ближніми. Реколектант завершив конференцію, зазначивши, що «наше життя має опиратися на свободу в Христі, а не на гріховну поведінку».

Реколектант зосередив свою п’яту конференцію на темі неосудження інших, а радше бути щедрими один до одного. Він розпочав з розмови про Ісуса, Який лікував сліпих людей. Сліпі люди сприймають світ по-іншому, ніж зрячі. О. Річард продовжив, кажучи, що ніхто з нас не може повністю зрозуміти іншу людину, навіть якщо ця людина є найближчою до нас, відтак, ми можемо лише певним чином зрозуміти інших людей. В той час, як ми постійно судимо інших так чи інакше, наші судження мають бути точними, співчутливими, не засуджуючими і т. д. Нам потрібно бути терплячими один з одним. Нам також необхідно задавати собі запитання: наскільки терплячим Господь Бог є зі мною? Чи я хочу, щоб хтось осуджував мене? У ході конференції реколектант згадав владику Венедикта (Алексійчука), Єпископа єпархії Святого Миколая в Чикаго УГКЦ, за словами якого люди часто турбуються про те, що інші про них думають, а не про те, що Бог думає про них. На думку владики Венедикта, нам слід турбуватися про те, що Господь, а не інші думають про нас. О. Річард також згадав про скромність як про чесноту усвідомлення того, хто ти в очах Господніх. Він також згадав повчання святого Івана Золотоустого щодо священства, в якому Отець Церкви говорить про небезпеку спокус священика, яких слід уникати. Реколектант завершив конференцію, зазначивши, що священики повинні бути настільки щедрими один до одного, наскільки це можливо як також те, що «люди повинні бачити, що ми священики Ісуса Христа».

Темою шостої і заключної реколекційної конференції були звички. У кожного є добрі й погані звички. Усі, особливо священики, повинні намагатися позбутися своїх шкідливих звичок, які спрямовують їх дії та думки, та замінити їх на добрі. У цьому прагненні ми повинні просити Господа показати нам наші погані звички, щоб ми могли змінити їх за допомогою Його благодаті.

Учасники реколекцій також взяли участь у Божественній Літургії та інших богослужіннях, а також мали нагоду для сповіді та духовних розмов з реколектантом.

Наприкінці духовних наук o. Річард подякував владиці Богданові та всім священикам за їх доброту та гостинність під час реколекцій і побажав усім щедрих Господніх ласк в їх священнослужінні. Відтак владика Богдан подякував о. Річарду від імені всього духовенства за те, що він поділився своїм словом мудрості з учасниками реколекцій та побажав йому рясних Господніх благодатей у священичому служінні.

Департамент інформації УГКЦ


ОСТАННІ НОВИНИ
ПУБЛІКАЦІЇ

«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня

«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...

МЕДІА
Prev Next