Владика Борис (Ґудзяк): «Хотілося б, аби кожна єпархія на підставі загальної стратегії УГКЦ виробила власну»

«Бо, скажімо, Паризька єпархія в Бельгії є інакшою ніж Паризька єпархія в Швейцарії. Я вже не кажу про те, що Паризька єпархія відрізняється від Прикарпатського краю чи Парани в Бразилії. Ця стратегія встановлює загальні рамки, дає дуже добрі орієнтири, але за нас на місцях ніхто роботи не виконає», – вважає владика Борис.

У коментарі для Департаменту інформації Паризький єпарх відзначив, що, будуючи живу парафію, вони у Парижі рухаються вперед. «Ангажуємо молодих людей, мирян, мирянок до адміністрації. Знаходимо професіоналів. І їм це віддаємо, аби єпископ не займався ні грішми, ні юридичними питаннями, ремонтами. У Парижі цього року зосереджуємося над Святим Письмом. Будемо мати щомісяця дводенний семінар про Святе Письмо. Нам буде допомагати молодий бібліст з України. Я не сумніваюся, що наше знайомство зі Святим Письмом, з живим Божим Словом буде поглиблюватися і що дух нашої єпархії буде скріплюватися», – сказав владика Борис.

Говорячи про програму Церкви «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом» загалом, єпископ зазначив, що це вперше наша Церква думає про своє майбутнє в такий структурний спосіб. «Ціла Церква, яка знаходиться в 57 країнах, на різних континентах і вже вживає різні мови, знайшла спосіб, щоб навколо Святого Письма, літургійного життя, служіння ближньому, адміністративних моментів, екуменізму думати разом і рухатися разом. І це само по собі є дуже важливим», – каже владика Борис.

За його словами, зокрема для єпархії Франції стратегія Церкви є дуже важливою, бо ця структурна одиниця нова (створена 2012 року на основі екзархату, який постав у 60-му році. «І з різних причин, – говорить єпископ, – ще дух єпархії як такий не виробився. Не було єдності єпархії. І ця стратегія стала приводом для дуже фундаментальної праці об’єднання наших душпастирств у різних країнах Західної Європи. Також самі духовні пропозиції, які були висловлені і стали спільним фундаментом для переосмислення, для молитви і для праці, були дуже якісно сформульовані. Тобто ті, що формулювали це, на богословсько-духовному рівні влучили в десятку», – вважає владика.

Водночас єпископ зауважив, що на Синоді єпископи говорять не лише про плоди, а й про слабинки. «Скажімо, у нашій єпархії рівно третя частина душпастирів, а з ними і парафій не взяли участі в обговоренні програми Церкви. Цей болючий феномен, який є у нас, формально не є нашим монополем. Тобто формально до цієї стратегії підійшли чимало парафій у цілій Церкві, а навіть і цілі єпархії. І тут треба буде працювати, бо це позбавляє наших вірних плодів», – вважає він.

Що робити з парохом, який не відповідає на ініціативи вірних? «Це дуже непросте питання. Це один з найбільших болів кожного єпископа. І цей священик і його паства також є духовними чадами єпископа. Тут потрібна особлива увага... Це так як з учнем, який не хоче вчитися – його не можна вигнати зі школи, до нього треба проявляти особливу увагу та особливу любов, а також уповати на Божу благодать і Святого Духа. Бо ми всі можемо навернутися, ми всі можемо рости. І це очевидно прикро, коли душпастир є не на рівні. Але ця стратегія дає нам навіть критерії оцінки, бо часом можна ховатися в тіні в своєму безділлі. А тут багато чого проявилося і можна назвати: один, два, три, що опрацьовано, що осмислено, що омолено, що ні», – сказав єпископ Борис.

Департамент інформації УГКЦ