Владика Павло Хомницький у Львові: «За прикладом апостолів Петра і Павла відкриймо своє серце для прощення та любові Ісуса»

Апостоли  подорожували різними країнами, поширюючи Христове вчення серед народів, обидва вважаються «стовпами» Церкви Христової і вшановуються як первоверховні. Сьогодні і ми маємо наслідувати приклад цих двох керманичів Христової Церкви і стати сучасними проповідниками Божого слова. Святі апостоли Петро і Павло своїм прикладом показують, що заради Бога, Його любові, науки, дві протилежні особистості можуть об’єднатися заради спільної мети – проповідування доброї новини про Ісуса Христа.

Про постаті двох первоверховних апостолів Петра і Павла як приклад для наслідування розмірковує під час проповіді на празничній Літургії у  гарнізонному храмі Святих апостолів Петра і Павла у Львові владика Павло Хомницький, єпарх Стемфордський: «Ми сьогодні зібралися для того, щоб вшанувати пам’ять небесних покровителів – святих верховних апостолів Петра і Павла, і попросити їх про заступництво перед Божим престолом. Про святих апостолів Петра і Павла можна говорити багато, і про них уже багато написано і сказано, але ми завжди можемо сказати більше, провести більше духовних уроків, які черпаємо від цих двох «стовпів» Церкви. Святі апостоли Петро і Павло жили на цій землі, трудилися на ній, молилися. Вони переставилися до вічності та моляться за нас на небесах. Апостоли багато працювали для ранньої Церкви, вони зробили більше, ніж будь-хто інший для поширення доброї новини про Ісуса Христа після Його славного воскресіння. Їх було названо почесним титулом Верховних апостолів, себто найбільших з усіх, перших.

Святий Петро, як знаємо, був рибалкою, який трудився у поті свого чола, як звичайний працівник. Він жив із праці рук своїх, був звичайним, побожним селянином. Як ми пригадуємо, його покликав Ісус до служіння саме в той час, коли він направляв свої сіті на березі Галилейського моря. Петро завжди діяв імпульсивно та мав велику віру у Ісуса Христа. Христос покликав його за собою, і Петро без вагання покинув усе і пішов слідом за Ним. Пригадуємо, як Ісус ішов до апостолів по воді, коли вони були стривожені у своєму маленькому човні під час бурі. І тоді Петро знову, без вагання, кинувся у воду і почав йти по воді до Ісуса. Сьогодні у Євангелії ми читаємо, де Ісус каже: «За кого народ уважає Мене, Сина Людського?» (Мт. 16: 13). І Петро негайно, знову без вагання Йому відповів: «Ти Христос, Син Бога живого!» (Мт. 16: 16). Але все ж таки, незважаючи на його вірність і мужність, він так легко опинився перед страхом і спокусою, коли Ісуса заарештували. Петро тричі тим, хто його питав, казав: «Не знаю цього Чоловіка!..» (Мт. 26: 72). Але, нарешті, після розп’яття, поховання і воскресіння Ісуса Христа — він покаявся і змінив своє відречення від Христа. Впродовж іншої частини свого життя, до моменту мученицької смерті в Римі, апостол Петро провадив свою паству перших християн у Єрусалимі. Він був їхнім духовним батьком.

Святий Павло був абсолютно іншим. Павло виростав у привілейованому домі, його руки не були затрудженими від рибальських сітей, як у Петра. Вони були м’якими, тому що торкалися лише книг та рукописів. Павло був людиною, яка працювала інтелектуально. Він був письменником і відомим промовцем і, мабуть, найголовніше – на відміну від Петра, який був імпульсивним і мінливим, — Павло був ревним і цілеспрямованим у своїй праці. Мета його життя – знищення християнської віри. Він жорстоко переслідував християн, аж до дня своєї чудесної зустрічі з Христом дорогою до Дамаску. Від цього моменту навернення він став зовсім іншим, і до кінця свого життя, яке він завершив мученицькою смертю у Римі, — Павло подорожував світом. І з тією самою завзятістю, з якою він переслідував християн, — проповідував тепер Ісуса Христа, щоби привести весь світ до Нього.

Отже, ми бачимо, що життя та досвід святих апостолів Петра і Павла були різними. Відмінними були їхні походження, соціальні статуси, характери, слабості та достоїнства, проте ми святкуємо день їхньої пам’яті разом, тому що вони більше від інших через свої проповіді та свідчення в ранній Церкві, яка привела обох до мученицької смерті,  створили міцний фундамент для Церкви, який є непорушний і до сьогодні. Вони були різними, але мали спільну нитку у своєму житті – любов до Христа і бажання проповідувати Його добру новину, і привести до Нього усі народи. Ми можемо сказати, що святі апостоли Петро і Павло є також і іконою Церкви та іконою усіх християн, іконою нас. Коли ми дивимося на них, то бачимо, що наше відображення є у них. Кожний із нас зіштовхується із спокусами, із духовною слабкістю, які постійно загрожують нам втратою Божої благодаті. Однак все, що нам слід зробити, – це визнати нашу гріховність, визнати наші слабкості та відкрити своє серце для прощення та любові Ісуса. Саме так робили святі апостоли Петро і Павло».

velychlviv.com