АКТУАЛЬНО

Владика Володимир (Груца): «Грішник подібний до хворого, якому потрібна увага й солідарність»

Середа, 18 травня 2016, 17:48
Сповідь - це не допит і не лише очищення нашого минулого, а прокладення дороги вперед. Тому покута є «медициною» на майбутнє. Це духовна терапія. Отримуючи прощення, ми водночас повинні навчитися прощати, бо інакше руйнуємо себе.

Сказав владика Володимир (Груца), Єпископ-помічник Львівської архиєпархії УГКЦ, під час зустрічі Робочої групи та єпархіальних координаторів програми "Жива парафія - місце зустрічі з живим Христом" із України та Казахстану 17 травня у Патріаршому домі у Львові.

За словами єпископа, за східноцерковним уявленням, гріх є хворобою, від якої потерпають усі люди. Тому грішник подібний до хворого, якому потрібна увага й солідарність. «Невилікувана хвороба чи гріх веде до смерті. У духовному житті це можна порівняти з віддаленням чи відмиранням від Бога. Гріх треба відкривати досвідченому душпастирю з повною довірою і про­ханням про духовну пораду, причому дуже важливою є і мотивація духовного поступу від пенітента», - наголошує він.

Перед тим як згрішити, людина думає, що піде до сповіді – й усе відразу буде добре: «А потім, після гріхопадіння, до сповіді щось не пускає. Завдання гріха – людину заманити, трохи потішити і вразити. Що більше гріх закоренився в нашій душі, то більші є рани».

Попри це, Бог прощає гріхи, але часто залишаються  наслідки – глибокі духовні рани. «Покаяння, сповідь – це прощення, однак залишається наслідок гріха, гіркий спомин образи Бога чи людини. Це подібно до рубця, що не кровоточить, проте нагадує про конкретний випадок із життя», - додав доповідач.  

На думку владики Володимира, щоб правильно провести терапію і вона довгий час успішно функціонувала, треба встановити повний діагноз разом із прихованими причинами хвороби: «Схоже правило стосується й духовної сфери. Якщо від­кри­ва­ють справжні причини хворобливих нахилів душі, то навернення для людини стає постійним станом душі, процесом повернення з будь-якого місця, віддаленого від Бога, і постійним поступом у напрямі до Бога».

Для тих, хто шукає доброго сповідника, архиєрей дає гарні настанови: «Варто поглянути, як священик відправляє Службу Божу, який в нього порядок на престолі, що там лежить. А любов до сповіді говорить однозначно про ревність священика. Сповідальниця – це барометр ревності священика. Достатньо у звичайну неділю подивитися, скільки людей приступає до Причастя, щоб мати уявлення про пасторальну працю в парафії. Але це не є справа одного дня».

Душпастир повинен також перебувати в стані освячувальної ласки та провадити побожне молитовне життя. «Від святості священика не залежить дія сповіді, але якщо він є чистим дзеркалом, то легше можна через його слова, поведінку, вигляд  і позицію побачити милосердя самого Бога», - радить він.

Важливою є психологічна підготовка сповідника, бо підхід сповідника полегшує визнання гріхів, додає пенітенту відваги.

«Добрі сповідники народжуються з добрих пенітентів. Той буде добрим сповідником, хто регулярно і глибоко переживає Таїнство Примирення як дорогу власного освячення. На думку Папи, саме такою є логіка цієї Святої Тайни», - підсумував владика Володимир.

Департамент інформації УГКЦ

 

ПУБЛІКАЦІЇ

Сім тез про служіння священика в лікарні14 жовтня

Навіщо священики присутні в лікарні? В яких ділянках Церква і медики співпрацюють сьогодні? Як реагують хворі на присутність священика? Ці...

МЕДІА
Prev Next