Волонтери відвідали жіночу колонію у Чернігові

Спраглі уваги глядачі з нетерпінням очікували колядників, лише одиниці недовірливими поглядом супроводжували гостей, мабуть, багато зранень отримали у житті.  

Вертепну виставу радо сприйняли знедолені жінки - гучно сміялися із комічних сцен, затихали під час сакральних моментів. Особливим був вихід на імпровізовану сцену Марії з Дитятком на руках. Богородицю зіграла Анна Заячківська — дівчина переможниця конкурсу краси прийшла втішити тих, хто вже забув про красу та гідність жінки.  Коли Анна почала прекрасним, сповненим любові голосом співати колискову, то жінки просто завмерли і затамувавши подих  вслухалися у глибокозмістовні слова. 

Учасники вертепу були приємно вражені, коли на християнське привітання Христос народився  - глядачі голосно відповідали - Cлавімо Його. А це вже  завдяки сестрам та братам ЧНІ, які світло Христове приносять до ув'язнених. На завершення колядники завіншували, та жінки переповнені позитивних емоцій не поспішали покидати гостей, ще кілька хвилин від щирого серця із сльозами дякували акторам, бажали щастя, здоров'я, Божого благословення.

Одна з жінок промовила - “...як добре що ви приїхали, не забули, нам так важко тут, а ви принесли стільки добра, допомогли забути про наш біль....”.

Притчани діляться враженнями:

Для Віталія Бондаренка було несподіванкою те, наскільки емоційно сприйняли вертеп у в'язниці: “.... правду кажучи - очікував гіршого, але відчув, що для цих жінок наш виступ був дуже важливим...”.

Тараса Монастирського  розчулили сльози жінки, яка на завершення вертепного дійства слова подяки виразила від усього колективу.

Мирослава Ільтьо ще помітила молоду жінку, яка виглядала пригніченою, збентеженою. Мирося зауважує: “...  може вона очікувала осуду, і для неї було неочікуваним те, що ми прийняли її такою, яка вона є... “, після роздумів стверджує:    “... ці жінки не втрачають себе, перебуваючи в таких умовах, було помітно, що вони готувалися до нашого приходу, навіть зробили макіяж...”.

Марія Пагута була вражена здатністю ув'язнених радіти: “... викликати в цих жінок сміх цілком можливо, незважаючи на ту ситуацію, в якій вони перебувають, тим більше що це колонія строгого режиму...”. Цікавим для Марії було прагнення спілкування ув'язнених саме із позитивними героями: “Вони тягнуться до позитиву....”. Через якийсь час зауважує:” ....нам у житті дуже пощастило, що ми не опинилися на їх місці, Бог нам дарував життя на волі...”. 

Пригадалися слова Христа з Євангелії: “...те, що ви зробили найменшим, це мені ви зробили...”. Справді, а хто ж сьогодні є найменшим, чи ж не ті люди відкинені суспільством? Але якщо знайдеться хтось, хто здатний побачити в них передусім Людину - це найважливіше, як зауважила сестра Наталія, пояснюючи волонтерам-колядникам, як сприймати ув'язнених рецидивісток. Якщо хтось прийде із теплом серця, подарує добре слово, то в цих людей з'являється надія, вони немов переображаються - засмучені обличчя вже сяють усмішками, бо життя навчило цінувати мить добра, краси, те, що ми часто тут на волі сприймаємо як належне.

P.S. Жіночу колонію відвідали учасники театру "Притча" у супроводі сестри Наталії (ЧНІ) та бр. Віталія, який є директором центру реабілітації і адаптації жінок після ув'язнення в Любечі. У вертепі взяли участь:  Анна Заячківська, Віталій Бондаренко, Марія Пагута, Тарас Монастирський, Леся Кесарчук, Іван Івасюк, Мирослава Ільтьо, Павло Загороднов, Марічка Сохацька.

Підготувала Марічка Сохацька