АКТУАЛЬНО

Відійшла у вічність найстарша черниця Згромадження сестер мироносиць

Середа, 04 травня 2011, 11:30
3 травня в монашій спільноті сестер мироносиць в м. Івано-Франківську на 105-му році життя відійшла у вічність с. Ірина (Шийка). «Немає найкращого приятеля понад Спасителя» - таким був життєвий поклик покійної сестри.
3 травня в монашій спільноті сестер мироносиць в м. Івано-Франківську на 105-му році життя відійшла у вічність с. Ірина (Шийка). «Немає найкращого приятеля понад Спасителя» - таким був життєвий поклик покійної сестри. Увечері Владика Володимир (Війтишин), Єпарх Івано-Франківський, очолив Монаший парастас у співслужінні з високопреподобним отцем Дмитром Григораком, ЧСВВ, Апостольським адміністратором Бучацької єпархії УГКЦ, та численним духовенством Івано-Франківської, Коломийсько-Чернівецької єпархій УГКЦ, духовенством із Закарпаття та інших куточків УГКЦ, які знали сестру ще з часів підпілля. На закінчення заупокійної молитви Владика Володимир висловив щирі слова співчуття сестрам та всім присутнім, зупинившись на зразкових сторінках служіння с. Ірини. Захоронення відбудеться в с. Погоня на монашому цвинтарі.  

Ієрей Юрій Трухан,

прес-секретар єпархії

 

Некролог

Сестра Ірина (Текля) Шийка Народилася 6 лютого 1906 року у селі Великі Мости на Львівщині. 1 липня 1929 року сестра постукала в двері монастиря Згромадження сестер мироносиць, що в Підгірцях. На празник Різдва Христового 1930 року відбулися облечини, на яких юна Текля одягнула чернечий одяг і дістала монаше ім’я Ірина. Облечини здійснив засновник згромадження о. Юліан Дацій. Після перших обітів с. Ірина проживала в монастирі сестер мироносиць в смт Богородчани. Окрім виконання звичайних монастирських обов’язків, с. Ірина шила взуття для сестер.   У 1939 році Згромадження розігнала радянська влада. 1943 року з благословення настоятелів сестра переїхала на проживання до монастиря сестер мироносиць в Городенці Івано-Франківської області, де на запрошення головного лікаря районної лікарні влаштувалася медсестрою. У 1950-1958 роках сестра працювала в дитячому відділенні лікарні, аж поки про це не дізналися чиновники райкому. І тоді вийшов наказ: «Убрать ее оттуда. Она, монашка, 8 лет наших детей воспитывала…». У зв’язку з цим три роки перед пенсією вона працювала в лікарні, але вже санітаркою. У домі, де жили сестри, завжди було багато людей, які приходили, щоб попросити про молитву, помолитися разом із монахинями, а також дітей, якими сестри опікувались, як своїми. Дім лише з двома кімнатами, одна з яких — каплиця, був завжди відкритий для людей, навіть простих подорожніх, що потребували ночівлі. Тут панувала атмосфера тепла і любові. Отець Ігор Левицький, декан Городенківський, пригадує час, коли Церква вийшла з підпілля і переживала важкі ситуації. Та сестри завжди вимолювали в Бога потрібні благодаті, лягаючи на землю хрестом. У 1998 році сестра Ірина переселилася до головного дому в Івано-Франківську, де проживала до останніх днів. Незважаючи на свій вік, вона не змінювала укладу свого чернечого життя. Вона надзвичайно була скромною. Її життя було служінням, яке дозволяло людям бачити діяння Бога. Бог через неї промовляє: «Ось я сьогодні у вашому розпорядженні». Девізом життя сестри Ірини були слова: «Нема приятеля понад Спасителя». Йому вона довіряє, Йому служить. Найбільшою харизмою сестри була дисципліна у духовному житті. Це, мабуть, і є рецептом її витривалості у вірі. Незважаючи на свій вік, сестра не упускала виконання монашого молитовного правила, яке діє у спільноті. Постійно практикувала духовне читання: не було такого дня, щоб вона пішла на спочинок і перед тим їй хтось на вухо не почитав 15 хвилин щось із святих книг.
ОСТАННІ НОВИНИ
ПУБЛІКАЦІЇ

«В Україні відбувається злочин проти людства», – Глава УГКЦ в ексклюзивному інтерв’ю для італійського видання «Il Foglio»27 липня

«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного...

МЕДІА
Prev Next