Якою буде УГКЦ через 10 років? Глава УГКЦ Блаженніший Святослав провів свою першу прес-конференцію в статусі Предстоятеля Церкви (додано аудіо і відео)

29 березня 2011 року в УНІАН відбулася прес-конференція Блаженнішого Святослава, Глави УГКЦ. Інформаційний захід, який викликав велике зацікавлення медіа, був присвячений темі майбутнього розвитку УГКЦ (слухати аудіоверсію прес-конференції). «Майбутнє – це те, що ми будуємо, чого ми очікуємо, до чого ми готуємося, що ми потроху, крок за кроком, втілюємо в сьогодення: наш рух вперед» Стратегія розвитку УГКЦ не є чимось абсолютно новим. Над нею Синод Церкви працював у минулому, вона була ухвалена в 2006 році і коротко сформульована в гаслі «Святість об’єднаного Божого люду». «Святість» на першому місці, бо це завдання Церкви – освячувати людей, вести їх до Бога. «Об’єднаний», бо наша Церква об’єднує, з одного боку – українців, які живуть за кордоном в різних країнах світу, а з другого боку йдеться про стратегічну позицію щодо об’єднання з різними спадкоємцями київського християнства. Ось тому це поняття є центром гасла. І «Божий люд» – це одне з визначень Церкви. Церква – це Божий люд. «Завдяки цій стратегії наш український народ повинен зберегти себе не лише як однин з етносів, що живе на земній кулі. Це мусить бути народ Божий, який позначений цією християнською ідентичністю». Які основні напрямки стратегічних кроків? Для того щоб це гасло конкретизувати, на останньому Синоді була створена Робоча група. Вона, з одного боку, розробляє бачення Церкви на період до 2020 року: що ми хочемо зробити за наступне десятиріччя? як бажаємо розподілити свої ресурси, і людські, і адміністративні, і навіть економічні, фінансові?– а з іншого боку, намагається накреслити конкретні механізми, як ці наміри втілити в житті. Стратегічні напрямки можна згрупувати у трьох пунктах: душпастирська і євангелізаційна робота Церкви, адміністрування та географічне позиціонування. 1. Найважливішим пунктом є питання євангелізації, способу проголошення Божого слова у сучасній культурі, щоб, з одного боку, воно було глибоко традиційним, закоріненим у традиції Апостольської Церкви, а з іншого – було сучасним, - древнім і сучасним водночас. До цієї групи належить виховання майбутніх священиків, підвищення рівня духовенства. Оскільки воно зазвичай молоде, то потребує постійного вишколу. «Орієнтування на молодь – дуже чітка політика і стратегія нашої Церкви, оскільки це та група вірних, якій ми хочемо передати всі напрацювання. Це ті люди, які через 10 років будуть тією Церквою, для якої ми це все готуємо». До євангелізаційної діяльності належить питання Катехизму. Це збірник чітко сформульованих істин, які ми хочемо сьогодні передати нашим нащадкам. Важливим у цій групі є питання інкультурації. Це надзвичайно цікаве питання. Кажу це як той, хто побачив нашу Церкву в латиноамериканській культурі, наскільки вона промовиста далеко поза межами України. Разом із тим важливим завданням є внесення в сучасну українську культуру тих традиційних християнських вартостей, які ця культура потроху починає втрачати. 2. У попередніх десятиліттях УГКЦ не мала такого єдиного центру, якого сьогодні потребує. Її структурні підрозділи розкидані по всьому світі і потребують єдиного стратегічного центру, з якого можна буде надсилати своєрідні меседжі, як кажемо сьогодні, а з іншого боку – об’єднувати  весь цей досвід, координувати його. «Ми можемо сьогодні принести в Україну дуже різноманітний досвід нашої присутності майже у всіх континентах земної кулі». Підготовка відповідних адміністративних кадрів, які могли б це здійснювати на належному рівні, а також вибудовування структурної вертикалі, для того щоб це можна було, з точки зору сучасного менеджменту, ефективно використовувати: з найменшими затратами – максимум ефективності. 3. Де ми плануємо розташовуватися і куди скеровувати свої кадри? Коли я вперше приїхав до Греції, то до мене прийшов тодішній голова української громади (світська людина) і сказав: «Отче, тут у нас є масові самогубства серед українських емігрантів. Ми сподіваємося, що ваша присутність захистить людей від такого плачевного кінця». Ми повинні знати, де сьогодні ще немає таких структур, щоб за 10 років вони були створені і належно функціонували. Адже багато наших співвітчизників, які виїжджають з України, оселяються в тих країнах, де немає структур нашої Церкви. По суті, вони "розносять" нашу Церкву по всьому світі, і ці люди мають право на душпастирську опіку. Ми сьогодні цікавимося, куди доля заносить наших українців. «Перший священик приїхав до Аргентини через 40 років після приїзду перших емігрантів». Такий часовий розрив негативно позначився і на наших людях і на їхній здатності виживати в тих чужих обставинах повної дезорієнтації, втрати розуміння, чого вони там є, аж до самогубства. «Нам відомо, що навіть у Південній Африці є наші люди, але вони не мають своїх душпастирів. Ми мусимо відстежувати ці демографічні і міграційні рухи та давати їм своєчасну і адекватну відповідь», – вважає Блаженніший Святослав.   Біографічна довідка Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ Народився 5 травня 1970 року в м. Стрий на Львівщині. Навчався у Центрі філософсько-богословських студій «Дон Боско» в Буенос-Айресі (Аргентина), Львівській духовній семінарії та в Папському університеті святого Томи Аквінського у Римі. Доктор богослов’я. Був віце-деканом богословського факультету УКУ, префектом, віце-ректором і ректором Львівської духовної семінарії Святого Духа, Головою секретаріату та особистим секретарем Блаженнішого Любомира (Гузара), керував Патріаршою адміністрацією. 14 січня 2009 року Папа Венедикт XVI поблагословив рішення Синоду Єпископів УГКЦ призначити отця Святослава Шевчука єпископом-помічником єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі (Аргентина). Єпископську хіротонію прийняв у 2009 році, у день Благовіщення за юліанським календарем. На Благовіщення за григоріанським календарем 2011 року був обраний і проголошений Главою УГКЦ. Служив у війську, володіє кількома музичними інструментами, поліглот.  

Департамент інформації УГКЦ