Єпископ Йосиф (Мілян): «Київська архиєпархія УГКЦ об’єднала християн східного обряду, які залишаються вірними ідеалу єдності з Апостольським Престолом»

Планові пропагандистські заходи були дієвими та досягли поставленої перед ними мети. Це ставить перед нами два основні завдання: з'ясувати історичну правду та донести її до українського народу», – про це говорив 3 червня 2016 року владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київський, під час наукової конференції «Правобережна Україна на зламі ХVII-XVIII століть» з нагоди 300-ліття Житомирської унії 1715 року.

Зазначимо, що на першому пленарному засіданні єпископ виступив із доповіддю на тему «Київська архиєпархія: 300 років в єдності з Вселенською Церквою». На початку архиєрей зазначив, що 20 квітня 1995 р. Блаженніший Мирослав-Іван кардинал Любачівський призначив архимандрита о. Рафаїла Турконяка Апостольським адміністратором Української Греко-Католицької Церкви на центральних і східних теренах України, а вже згодом грамотою тодішнього Глави і Отця УГКЦ «і за згодою Святішого Отця Папи Івана Павла ІІ» було проголошено Києво-Вишгородський екзархат як підвалини майбутньої розбудови ієрархічних структур у Східній, Центральній, Північній та Південній Україні.

Владика Йосиф також зауважив, що 6 грудня 2004 року відродилася Київська архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви, яка об’єднала християн східного обряду, котрі, за його словами, залишаються вірними ідеалу єдності з Апостольським Престолом і наслідником Святого Петра: «Відродження архиєпархії є лише одним моментом у двохтисячолітній історії київського християнства, принесеного на київські пагорби апостолом Андрієм. Церква Христова в Києві є сестрою найдавніших стовпів християнства – Рима, Олександрії та Антіохії, а тому заслуговує на детальне висвітлення своєї історії та збереження своєї традиції для майбутніх поколінь».

Ведучи далі, єпископ відзначив, що цього року виповнюється 300-літній ювілей маловідомої, але визначної події в історії Української Церкви – Житомирської унії: «Ця подія, історичне, суспільне, культурне і передовсім релігійне значення якої є темою нашої конференції, була виявом відвічного прагнення українських християн – плекати єдність Вселенської Церкви і леліяти любов усіх членів Містичного Тіла Христового. Уся історія Української Церкви – це історія формування самобутності українського християнства в єдності з Апостольським Престолом святого Петра. Ця історія була позначена не тільки ранами на тілі єдності Вселенської Церкви, яких завдавали вороги Української Церкви та українського народу, а й відновленням заповіданої Христом єдності, тільки-но зникали диявольські атаки ззовні».

Доповідач зауважив, що яскравою сторінкою в історії Української Церкви стала проповідь солунських братів Кирила і Методія: «Хоч вони й не відвідували Києва, однак мали неабиякий вплив на християнізацію Русі. Не варто забувати важливого факту з їхніх біографій. Коли апостоли слов’ян, всупереч тогочасній традиції Церкви, переклали богослужіння слов’янською мовою, то заклали підвалини нового типу християнської культури».

У доповіді було звернено увагу також на період, коли загострилися відносини між Римом і Константинополем. За словами єпископа, ці події 1054 року розірвали Церкву і цим самим було завдано їй найбільшої рани, якої зазнала вона за всю свою історію. Про те прагнення зберегти єдність Київської Церкви з Апостольською Столицею поширювалися звістки по всіх українських землях. «Найбільш успішним і плідним виявом прагнення єдності Вселенської Церкви та перебування в єдиному еклезіальному тілі стала Берестейська унія. Її історія добре відома не тільки дослідникам, а й усім, хто цікавиться справжньою історією Церкви й українського народу. На основі історичних даних тих часів можна зробити висновок, що єпископи виражали не тільки власне бачення майбутнього Церкви, а й користувалися у своїх унійних прагненнях величезною підтримкою духовенства і мирян», – наголосив архиєрей.

«Передаючи розгляд теми у фахові руки, дозволю собі лишень висловити кілька побажань. Тема Житомирської унії 1715 року є прикладом маловідомої сторінки вітчизняної історії. Таких сторінок у нашій історії багато. Довгі десятиліття пропаганди, організованої спершу Російською імперією, а згодом Радянським Союзом бачили серйозну небезпеку у висвітленні істинної історії. Планові пропагандистські заходи були дієвими та досягли поставленої перед ними мети. Минуло чверть століття державної незалежності України, проте в ментальному просторі до свободи ще далеко. Правдива історія сьогодні наче замкнута в тісних рамках наукового співтовариства. На сторінках дисертацій та монографій, у доповідях на наукових конференціях і семінарах, у фахових статтях ми можемо натрапити на правду, але, погодьмося, сторінки наукових текстів гортають небагато українців. А тому правда про минуле залишається закритою від широких мас. У сучасних умовах вітчизняного освітнього простору годі сподіватися на державну підтримку для закладення патріотичних основ виховання нації. Це завдання, як і в минулих століттях, лягає на плечі інтелігенції. Програмний лозунг, до реалізації якого покликані ми, Церква та наукова еліта, проголосив Христос: “Пізнайте правду і правда визволить нас” (Ів. 8, 32). Ці слова стосуються не тільки сакральної царини, а й соціально-політичної дійсності. Якщо б ми впродовж усіх років незалежності через науково-популярні та освітні заходи, засоби масової інформації та інше доносили до широкого загалу правильне висвітлення української минувшини і цим долали наслідки чужинської пропаганди, можливо, сьогодні нам не довелось би платити кров’ю за незнання, не було б і тих тисяч обдурених, які обстоюють чужі ідеали. Усе це ставить перед нами два основні завдання: з'ясувати історичну правду та донести її до українського народу», – відзначив доповідач.

Завершуючи, владика Йосиф побажав усім науковцям, які присвячують свої зусилля і таланти вивченню феномену Житомирської унії, Божого благословення, наснаги і терпеливості: «Бажаю вам відкривати правду – це Божа місія. Немає більшого щастя, аніж реалізувати у своєму житті Божі завдання. Нехай ця конференція стане яскравим проблиском правди у світі темряви заради щастя і добра Української Церкви і українського народу».

Прес-служба Київської архиєпархії