Блаженніший Святослав на безпековому форумі: «Україна має що сказати про свою історію і собі, і світові. Ми маємо що сказати і про майбутнє»

Тімоті Снайдер, американський історик, дослідник тоталітаризмів, автор кількох книг, серед яких монографія «Криваві землі. Європа між Гітлером та Стіланим», у доповіді на Форумі щодо коренів російської агресії й агресивності казав, що «Росія атакує, бо не знає, хто вона», і тому загрози з її боку мали й матимуть сталий характер – це її спосіб буття. Як у цій війні, явній і прихованій, не дати себе зламати й не піддатися зневірі, безсиллю та розпачу? За словами Блаженнішого Святослава, пам’ятати своє минуле і сміливо дивитися у майбутнє. І те, й інше в України є, і це не підлягає жодному сумніву – Україна і українці це довели й доводять.

«Найперше, дозвольте всіх привітати зі сьогоднішнім святом – 30-ю річницею Всенародного референдуму, на якому і Крим, і Донбас, і вся соборна Україна сказали світові й собі, що ми хочемо бути незалежною, вільною, демократичною державою. І ми маємо за що сьогодні подякувати Господу Богу, Його провидінню, і всім тим, хто у такий спосіб 30 років тому вирішили долю нашої держави», – звернувся Блаженніший до присутніх.

Продовжуючи думку Тімоті Снайдера, Блаженніший Святослав наголосив, що, на відміну від Росії, Україна має свою справжню, а не придуману, історію, а відтак і майбутнє, яке виборює і в нинішній війні:

«На відміну від нашого північного сусіда, ми маємо що сказати про свою історію і собі, і світові. Щобільше, ми маємо що сказати і про майбутнє, бо це майбутнє випливає не з протиставлення комусь, не з якоїсь антитези, а з нашої історії і нашого способу буття сьогодні. На жаль, та риторика, яку чуємо з півночі, говорить нам про повернення назад, у Радянський Союз. А ми прагнемо руху вперед, до вільного співтовариства держав, до європейської сім’ї народів. Я про це часто кажу, коли іноземці мене запитують, чому все-таки йде війна в Україні, за що ви воюєте? Я завжди кажу: "Це – не війна двох народів, але війна двох перспектив майбутнього. Одна – це рух уперед, друга – рух назад. І для нас назад дороги немає. Якщо йдеться, зокрема, про релігійне середовище (чи нашу УГКЦ, чи наших православних братів, чи юдеїв, чи мусульман), то дорога назад для нас – це дорога знову в підпілля. Думаю, цей рух вперед ми зможемо здійснити разом, соборно, як єдиний великий багатомільйонний народ».

Що робити зараз, коли ворог на порозі? Зокрема, як мобілізувати внутрішні сили, озброїти свій дух і кожній людині, і всьому суспільству?

«Відповім як церковна особа, бо на це питання політик, дипломат чи військовослужбовець відповів би по-своєму, – сказав Блаженніший Святослав. – З перспективи духовного погляду на наше сьогодення і майбутнє в таких ситуаціях, як сьогодні, Церква закликає до трьох діл, трьох вимірів духовної боротьби – це молитва, піст і милостиня. Коли військовий бачить, що ворог наближається, він мобілізується, стає на сторожі. Такою духовною мобілізацією сьогодні переповнене серце кожного християнина. Кілька днів тому ми оприлюднили заклик Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні до безперервного посту і молитви. Щодня якась єпархія чи екзархат нашої Церкви тримає строгий піст. Кожен день тижня ми молимося у певному намірі: у понеділок – за президента, уряд і Верховну Раду, у вівторок – за наших ворогів, як вчив нас Ісус Христос. У середу – за українське військо. У четвер – за правоохоронні органи і поліцію. У п’ятницю – за всіх постраждалих від війни на Сході, переселенців, тих, хто перебуває на окупованих територіях. У суботу молимося за упокій загиблих. У неділю – за мир в Україні, єдність і соборність нашої держави. Отож, ми, християни, встаємо і стоїмо на духовній сторожі».

Блаженніший Святослав також пригадує слова Блаженнішого Любомира на Майдані взимку 2013 року, коли почалося жорстке протистояння. Тоді ці слова, звернені до людей, втілилися у дію, у діло.

«Блаженніший Любомир на Майдані сказав тоді дві фрази, звернені до людей, які прийшли, щоби взяти відповідальність за майбутнє своїх дітей і країни у свої руки. Блаженніший сказав: "Не бійтеся" і "Чиніть добро". Я би хотів сьогодні ці слова повторити для народу України. Хоч на кордоні України починаються російські військові навчання, ми кажемо: "Не бійтеся". Подібні слова сказав пророк Ісая до Єрусалиму, який обложили війська ассирійського царя. Єрусалим шукав військового союзу з Єгиптом, сподіваючись на допомогу зброєю і військом. Але пророк Ісая каже мешканцям Єрусалиму: "Нехай не тривожиться серце ваше". Тобто: "Не бійтеся, довіряйте Богові". І так тоді й сталося: асирійський цар постояв під мурами Єрусалиму і пішов. Те місто вистояло завдяки своїй внутрішній духовній силі – не військовій, завдяки цілковитій довірі до Бога і тій силі, яку Він дає. Бо якщо не Господь збудує дім, то даремно трудиться будівничий. Якщо не Господь Бог охороняє цей дім, то даремно стоїть на сторожі нічна охорона».

Робити добро – це і духовна мобілізація. Маленькі кроки та дії дають великі результати. Українці в цьому переконалися не раз за ці 8 років від Революції Гідності ій початку війни. Зусиллями кожного можливо творити чудо.

«Ця духовна мобілізація спонукає нас робити щось добре для своєї країни, для свого ближнього. Краще запалити одну свічку, ніж сидіти та нарікати на суцільну темряву. Тому давайте робити добро один для одного, для країни, у якій ми живемо, давайте підтримувати один одного, давайте знову брати відповідальність за країну у свої руки. Коли ми будемо робити це самі, багато хто захоче нам допомогти. Пригадую двох сусідів у моєму рідному Стрию: між ними повалився паркан і вони 10 років сперечалися: "Ти роби паркан, а я тобі поможу" – "Ні, давай ти роби, а я буду допомагати". Отож не сперечаймося, робімо і весь світ нам допоможе – світ, який хоче миру, добра, хоче рухатися вперед і ніколи не поверне назад».

Департамент інформації УГКЦ