«Більшість підлітків не усвідомлюють, що суїцид – це реальна смерть, і це назавжди», – психолог Шпиталю Шептицького Ірина Холод

Про підлітковий і дитячий суїцид говорить Ірина Холод, шкільний психолог і працівниця Центру психічного здоров’я при Шпиталі Шептицького.

Окремої статистики суїцидів серед дітей і підлітків в Україні немає, хоча це явище існує і прогресує. За даними ВООЗ, щороку у світі стається більше півтори тисячі випадків, на кожну звершений суїцид припадає близько 25 спроб.

Хто ці діти і підлітки? Які причини можуть спровокувати такі думки і наміри у зовсім юної людини? І як дорослим – батькам, вчителям, шкільним психологам, розпізнати небезпечні ознаки і сигнали?

«Я нікому не потрібен»

Психолог каже: люди, які мають суїцидальні думки, незалежно від віку, словесно чи своєю поведінкою, завжди подають сигнали про потребу допомоги.  

«Подібні думки і наміри – це насправді крик про допомогу: дуже рідко дитина чи підліток справді хоче піти з життя, – каже Ірина Холод. – Переважна більшість не усвідомлює, що суїцид – це реальна смерть, що це назавжди: більшість сприймає це як спосіб привернути до себе увагу… Брак уваги – зокрема, з боку батьків – одна із розповсюджених причин підліткового суїциду…» 

Друга причина – стосунки з однолітками (неприйняття групи чи окремих осіб, булінг тощо).

«Визнання і приналежність до певної групи для підлітка – дуже важливі, і якщо людина почувається аутсайдером, можуть з’явитися небезпечні думки. Сигнал для батьків – підліток не має друзів, сидить вдома, нікуди не ходить, – звертає увагу Ірина. – Ще один момент, який може штовхнути на такий крок – нещасливе кохання, яке у підлітковому віці переживається дуже болісно, й спроба самогубства – це й спосіб привернути увагу «партнера», викликати сильне почуття, нехай і жалю чи провини…»

Третя розповсюджена  причина – так званий синдром Вертера, наслідування дій певного героя чи авторитета, що інколи призводить до хвилі самогубств. У наш час соціальних мереж цей синдром модифікувався у так звану гру зі смертю (можна згадати того ж «синього кита»), у якій спокусою є установка «зможеш чи «слабо»?», а також ознака чи прагнення приналежності до певної групи. 

Небезпечні «дзвіночки»

Психолог радить звертати увагу на наступні особливості поведінки, які можуть сигналізувати про небезпечні думки і наміри підлітка:

• прагнення самотності

Ірина радить уважніше дослухатися до того, що дитина чи підліток каже – певні речі можуть бути озвучені опосередковано, як от «а для чого жити», «я нікому не потрібен», «ніхто мене не любить». Рідко коли думка про самогубство озвучується безпосередньо.

• завершення справ

Йдеться про дивну, незвичну поведінку – раптове повертання позичених речей і роздавання своїх, перепрошування і вибачання, наведення порядку в кімнаті тощо. Тобто поведінка виходить за рамки звичної, і все це нагадує ритуал прощання.

• парасуїцидальна поведінка

Ознакою цього є, зокрема, самопорізи на руках, а, отже, одяг з довгим рукавом навіть у літню спеку.  

Як діяти батькам?

«Найголовніше – не кричати, не сварити, не карати. У таких ситуаціях батькам важливо зберігати спокій, тому що паніка передається дитині, і ситуація тільки погіршиться, – каже психолог. – Головне на цьому етапі – поговорити, прояснити ситуацію. Це може бути розмова і самих батьків з підлітком, і за участі психолога чи священика… Важливо, щоб людина відчула підтримку: вона не сама, її переживання і стан небайдужі, її люблять, вона потрібна. З іншого боку, не можна впадати у гіперконтроль та гіперопіку – це не додасть довіри і відкритості, це – страх, а не увага і любов…»

У випадку зовнішнього тиску – складних стосунків з однолітками, булінгу тощо, найважливіше для людини – відчуття захищеності, знання, що є до кого звернутися по допомогу. Найкраще, якщо це батьки, яким можна довіритися і які не знецінять ці переживання і ситуацію. Або – психолог, якому розповісти все не так страшно…

«Загалом порада батькам проста і, водночас, складна: просто любити своїх дітей. Не оцінювати, не виставляти умови і планки, а любити і приймати безумовно, такими, якими вони є, – каже Ірина Холод. – Пам’ятаймо: чим гірша (викличніша, дивніша) поведінка дитини чи підлітка, тим більша потреба уваги і любові…».

www.facebook.com